Самопізнання

Маю величезне прагнення бути щасливою, бути САМОРЕАЛІЗОВАНОЮ, усвідомити мету свого життя, а також народити і виховати правильно дітей в умовах коли:
1. Низька самооцінка
2. Безліч зажимів, блоків, родом з дитинства
3. Лінь, яка теж з дитинства (приклад батьків)
4. Повна фрустрація (дійшло до того, що я взагалі нічого не хочу, а тупо лежу доба за добою).
5. Залежність від думки оточуючих.
6. Я не знаю що мені подобається.
7. Не можу позбутися тригерів зі школи (постійний булінг)
8. Відсутність батька.
9. Повне незадоволення життям.

Допоможіть мені! Порадьте, як почати жити щасливо, і більше того наважитись на народження дітей з таким набором.

Добрий день.
Скажіть, будь ласка, що означає здорова справжня любов?
Як це – вміти любити?
Як і чи можливо її розвивати?
Що означає здорова любов до себе, до партнера, до інших людей?
Часто кажуть про стосунки ''це не здорова любов'', ''це не любов, а прив'язаність'', ''це не любов, а залежність'', тощо. Також кажуть, що спершу треба полюбити себе.
Розбираючись в темі, я усвідомлюю, що в принципі не знаю що таке любов насправді.
Хочу зрозуміти, чи люблю я себе (завжди бачу в собі недоліки і стараюсь їх виправити),
чи люблю я свого чоловіка (він мені як рідний, але є і багато негативних емоцій), чи достатньо я віддаю любові своїм дітям (в мене останнім часом немає сил, щоб гратись чи гуляти з ними як раніше)?
Мені здається, якщо зрозуміти що таке любов і навчитися любити по-справжньому, то можна багато чого покращити у відносинах і в житті взагалі.
Вчора я не змогла стримати сліз в дріб'язковій ситуації в діалозі з чоловіком (він запитав де антисептик, а я його раніше використала, але або забула йому про це сказати, або сказала але він не почув). Я не хочу так почувати себе в сім'ї. Разом з тим я не можу собі дозволити зруйнувати сім'ю. Не знаю чи є любов, чи це любов. Але напруження настільки зашкалює, що через дрібницю вибухаю.

Меня мучает вопрос самореализации и идеализирования. С подросткового возраста это было одно из самых важных мои мерил, я всегда настойчиво училась чему-то и узнавала что-то новое, чтобы расти и быть лучше. С детства я рисую, но рисую так себе и посредственно, хотя училась в художке, потом пошла учиться на дизайнера. Но я проучилась в университете только год (не понравилось обучение) и ушла на курсы, а закончив их, я не смогла найти работу при долгих поисках, я просидела два года дома, якобы "ища", хотя попытки нахождения были, но опять что-то не нравилось и я уходила, пытаясь найти лучше. Уже как полгода работаю, но не по профессии, в планах было параллельно работать дизайнером, но я всё больше и больше загоняю себя тем что я ничтожна и никому не нужна, и уже задаюсь вопросом "смысл всего этого?".понимаю, что кто-то занимается гедонизмом и ему нормально, а я не могу прожить и дня без чего-то нового, иначе я начинаю ощущать себя глупой, вопрос карьеры меня пугает, я ощущаю себя уязвимой. Если я начинаю что-то учить, то быстро бросаю, ибо зачем? Всегда есть кто-то лучше меня, даже если я понимаю что все начинали с нуля. Я боюсь остаться на уровне "посредственность", когда даже не начала этот путь. Ну начала, но моих знаний мало, навыка мало... Я хочу пойти развиваться дальше, но каждый раз меня останавливают сравнение с другими и желание сделать сразу всё идеально. Или" а если не получится, потрачу время и деньги. "
По поводу родителей, сразу скажу, что я всегда ощущала что меня недолюбили, в моей жизни особо не участвовали, мама холодная, а отец работал допоздна. Не помню как они относились к моим неудачам, но я помню что мама сравнивала меня то с двоюродный братом, то с подругой, и даже когда я говорила "это не правда, она не такая хорошая как ты думаешь", она отвечала что это неправда и я придумываю, я словно смотрела на похвалу которая была направлена не на меня и ощущала себя брошенной.
Сейчас я словно поставила высокую планку жизни, себе, людям, и она постоянно уходит наверх. Я разочаровываюсь в партнёрах и себе. Я не помню особо свое детство, но сейчас, смотря на мать, я понимаю откуда это может идти, она сама постоянно ищет в себе изъяны, если что-то делает, то делает идеально или не делает никак.