Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Егоо!
Насправді, в житті кожної родини наступають періоди певного "охолодження", і зовсім не тому, що хтось когось перестав любити. Так діє час, який то наближує людей, то їх відсторонює один від одного. І це не просто так, адже, а житті не буває нічого випадкового, а заради того, щоб згармонізувати людей, коли ми занадто починають ідеалізувати один одного та самі стосунки. Окрім того, зачасти, ми можемо неправильно себе поводити з коханою
людиною і навіть не помічати цього. Що може, також, викликати певне охолодження в стосунках.
А Ви намагалися поговорити з дружиною, коли відчули зміни в її поведінці і ставленні до Вас? Питали у неї, що сталося? Можливо, охолодження було викликане якимись проблемами, які не мали до Вас ніякого відношення?
Ви пишете, що одразу стосунки були чудовими "В начале отношений все было хорошо". А що саме було добре? На чому будувалися Ваші стосунки? Що в стосунках було головне? Чи не повторюється той же самий сценарій, тільки тепер ж іншою жінкою "которая понравилась с ней очень классно общаться"? Адже, і з дружиною спочатку було добре...

знайшли собі іншу жінку,

Відредаговано автором 22-04-2024 15:01:39

Доброго дня!
Я пам'ятаю Ваше попереднє звернення.
Насправді, зміна свого характеру можлива, але потребує не лише зовнішніх зусиль по зміні свого ставлення до чогось, але, найперше, зняття саме внутрішніх блоків, установок та поведінкових моделей, які заклалися ще в дитинстві. І тому дуже глибокі і керують нашою поведінкою без нашого на те свідомого втручання.
Окрім того, як це не дивно, але всі наші недоліки та недосконалості, насправді, і мають місце бути лише для того, щоб, змінюючи їх, ми розвивалися. Адже, ідеальних людей в цьому світі просто не існує. Окрім того, у кожної людини є свої таланти та здібності, які притаманні лише їй. І народжуючись, ми вже маємо певне призначення, у тому числі, професійне, і якщо рухаємося своїм шляхом, нам все вдається і ми багато чого досягаємо в житті. На відміну від тих ситуацій, коли ідемо всупереч своїй природі... Це робить наше життя нецікавим, дуже складним і швидко нас виснажує...
Є люди, у яких розвинуті вже від природи лідерські якості, яким прекрасно вдається бути менеджером, адміністратором, керівником... А є ті, які прекрасні виконавці, на яких можна покластися, вони дуже надійні і скрупульозно ставляться до справи, яку виконують...
Як на мене, щоб Вам дійсно допомогти, потрібно спершу дуже уважно розібратися, що саме викликає труднощі для Вас: сформована з дитинства занижена самооцінка та невпевненість у собі, відсутність здібностей до керівної роботи чи і те і інше разом? Бо намагання все і одразу вирішити,як правило, призводить лише до втрати ресурсів як енергетичних, так і фінансових. Що, власне, Ви вже і відчули на собі під час попередньої роботи із спеціалістом.
І оскільки, питання із переходом на нову роботу стоїть дуже гостро, я б Вам порадила спершу розібратися з конкретним запитом, щодо своїх вроджених здібностей та талантів. Це не потребує багато часу і може вирішитися за одну дві зустрічі з психологом.
А вже потім, коли розберетеся з цим, нагальним, питанням - приймете рішення з роботою, можна рухатися далі. З одного боку, вирішене питання з роботою. А з іншого - придивитеся до спеціаліста, чи варто з ним продовжувати спілкування на предмет пропрацювання глибинних дитячих травм та блоків, які дуже утруднюють життя і не дають можливості розвиватися як особистісно, так і в плані професійності. Адже, насправді, як це не дивно, але гроші - це такий собі матеріальний еквівалент нашої внутрішньої психо-емоційної сили та енергії. І якщо та сама енергія в середині нас заблокована страхами, невпевненістю, заниженою самооцінкою, на превеликий даль, ніякі надвеликі зовнішні фізичні та моральні напруження та зусилля, не принесуть нам очікуваних результатів... Думаю, Ви і самі, як людина, що здатна до самоаналізу та логічного мислення, вже давно звернули увагу на те, що одній людині щоб заробити якусь суму грошей, потрібно працювати з ранку до ночі, а інша отримує цю ж саму суму за декілька годин не напружуючись...
Це перш й варіант. А другий - нерідко, психологи проводять першу невеличку зустріч безкоштовно, як ознайомчу. Під час якої можна побачити одне одного по відео і відчути, чи є бажання саме з цим психологом працювати. Варто лише запитати в переписці, чи є така опція у спеціаліста

Доброго дня!
Ви не божеволієте, Ви просто не розумієте як далі жити, втратили себе та сенс свого життя і жахаєтеся тих труднощів, з якими вже зіткнулися.
Насправді, у кожної людини є певні надзвичайно важкі періоди життя, коли здається, що далі тільки темрява і безвихідь... І так буває тим частіше, чим сильніше ми були прив'язані до людського щастя і чим більше було яскравих очікувань, які не справдилися...
У кожної людини є свій об'єм, насамперед, внутрішньої роботи, з якою ми повинні навчитися справлятися.
І перший крок в цьому - це глибинне внутрішнє прийняття життя саме таким, яким воно є на даному етапі.
Я розумію, що пишу щось таке, що може викликати обурення, але... Легше стає лише тоді, коли приймаємо свою долю як таку, що допомагає нам глибинно змінюватися. А отже, штовхає нас до розвитку, при якому самогубство вже стає неприйнятним повністю... Адже,
чим сильніше ми внутрішньо
обурюємося, ображаємося та не
приймаємо своє життя, тим швидше
впадаємо у розпач та втрачаємо сили,
які потрібні для того, щоб шукати вихід.
Вас є кому підтримати? Ви можете до когось звернутися по допомогу? Переїхати на якийсь час пожити окремо від чоловіка?

Доброго дня Ірино!
Певне, кожна людина має право робити зі своїм життям все, на що вона наважиться, але... Можливо, все ж варто було хоча б спробувати розібратися у законах, за якими це життя і створюється?
Так, це дуже важко, коли дитина хвора, і особливо, якщо не має підтримки з боку чоловіка, але у Ваших дітей без Вас взагалі не буде ніякої підтримки. Адже, батьки не вічні і можуть душе швидко "піти за Вами"...
Окрім того, якщо перестати сприймати себе лише як тіло, і побачити в собі душу. Тоді одразу стане зрозумілим, що душа не живе одне життя
А отже, ймовірно, закінчивши життя самогубством, можна знову і знову перевтілюватися в такі ж самі ситуації, а може ще й в гірші... Бо природа не любить тих, хто тікає " з поля бою". Адже, межа щастя в цьому світі існує, а от межі поганого - не має...
І ще... Як на мене, найбільша біда не в тому, що дитина хвора, а в тому, що Ви втратили себе та сенс життя... Людина без розуміння свого призначення та розуміння для чого взагалі ми народжуємося у цьому світі, жити не зможе і за будь яких інших умов!
До речі, існує думка, що аутисти - це не хворі діти, а діти майбутнього, які приходять до нас, щоб через себе нас навчити любити. Адже, вони "зчитують" наш внутрішній стан так точно і так швидко реагують на нього, тільки для того, щоб зробити нас більш досконалими. А отже, кращою версією самого себе.
Я б Вам щиро порадила знайти в ютубі канал Ісіти Гаї. Це жінка, яка має дитину аутиста і при цьому, повністю реалізована та щаслива.

Відредаговано автором 21-04-2024 17:48:09

Доброго дня Andrey!
Як на мене, основне, з чого я б почала говорити і працювати - це схильність до депресій .
Чому? Тому що депресії - у більшості випадків, таке собі "віддзеркалення" внутрішнього світогляду. Адже, сама по собі депресія - це тупик, зупинка,, нерозуміння куди рухатися далі, втрата внутрішніх орієнтирів та цілей. Тобто, по факту, розчарування та розгубленість.
А якщо людина не розуміє для чого вона живе, який життя має глибинний сенс, все інше стане "валиться" як картярський будиночок. Це як дерево без коріння а дім без фундаменту.
Друге. Як на мене, проблема з роботами пов'язана ще з тим, що Ви перестали іти шляхом свого призначення, своєї тхарми. Адже, існують закони життя, незнання яких не звільняє нас від відповідальності. І один з них - ми всі народжені для того, щоб робити те, до чого маємо найбільше схильностей та талантів. У іншому випадку, ми стаємо схожими на криворука, який намагається обценьками забивати цвяхи в стіну. Природа цього не любить.
І ще... Ви пишете, що "Возможно услышать от вас что то ободряющее, что я сильно много от себя требую при таком диагнозе..." Щоб дати відповідь, потрібно розуміти, що саме Ви від себе "много требуете"? Адже, якщо людина займається не своєю справою, повністю втратила цілі та мету свого існування, навіть не маючи жодного медичного ускладнення і володіючи досконало іврітом, вона дуже швидко розтратить всі свої внутрішні ресурси, не втримається на жодній роботі і почне впадати у відчай, при цьому, поступово і непомітно деградуючи.
До речі, та ж сама депресія ще й виникає для того, щоб ми нарешті припинили наосліп бігти в нікуди, зупинилися і почали повністю переосмислювати себе та своє життя.
І ще... Ви пишете, що у мами був діагноз, який лікар не хотів Вам приписувати...
Вам ніколи не спадало на думку, що могло статися так зване навіювання? Це коли ми підсвідомо самі собі формуємо ознаки того, що було притаманне комусь з наших близьких людей. Але, насправді, це лише такий собі самообман для того, щоб щось виправдати в самому собі такого, у чому ми боїмося собі зізнатися?.

Доброго дня Софіє!
Ваша самотність, як на мене, має дуже глибоке "коріння", і, насправді, має свої глибинні підстави. Тому, щоб позбутися самотності, потрібно зрозуміти чому вона виникла і для чого, взагалі, з'явилася у Вашому житті. Адже, нічого просто так не буває. І все, навіть те, що нам не подобається і викликає, можливо, біль, має свій глибинний сенс.
Вся Ваша сповідь пронизана біллю та невдоволенням навіть не стільки людьми, скільки, взагалі, цілим своїм життям. І це зрозуміло, адже, все невдоволення і весь біль - "родом з дитинства". І Ви не можете знайти справжніх друзів та гарну роботу не тому, що вони не існують, а тому що продовжуєте дивитися на цей світ очима тої ж маленької дівчинки, яку бив батько, і весь час критикувала мама. Тобто, насправді, Вашим життям керуєте не Ви - доросла, а всі ті дитячі травми, які нікуди не ділися, а лише пішли в глиб підсвідомості. І вже звідти керують Вашим життям. Хоча цього і не помічаєте.
От, наприклад, Ви пишете "більшості мною користувались та загалом знецінювали, я була надто доброю, але в душі їх не любила, була з ними щоб подолати самотність якої я боялася..."
Наше життя має певні закони,які діють, знаємо ми про них, чи ні... І один з них - це закон "дзеркалності". Оточуючі люди реагують не на нас зовнішніх, а на те, що у нас всередині. Коли дитина маленька, вона дуже потребує тепла, уваги та любові батьків, без чого вижити не може. Тому за всяку ціну намагається ці почуття заслужити будь що і ладна іти на любі приниження та знецінення, аби лише отримати хоча б крихту порозуміння від батьків. Потім дитина дорослішає, але поведінкові моделі та установки залишаються. Адже, знецінити та знехтувати можна лише тим, хто дозволяє так до себе ставитися. Ви хочете отримати від людей справжню дружбу та поважне ставлення до себе при тому, що тих самих людей не любите і не поважає е. І дозволяє е собою маніпулювати просто тому, до дуже боїтеся самотності...
Що робити? Який вихід?
До тих пір, поки Ви будете боятися самотності і намагатися чіплятися за будь кого, аби не залишатися наодинці з собою, до тих пір до Вас будуть так ставитися. Єдиний вихід - це нарешті знайти себе, стати цілісною та самодостатньою ( не плутати з самостійною, це різні речі) і навчитися наповнюватися. Адже, поки - Ви повністю психо-емоційно виснажені через величезну кількість дитячих травм та психо-емоційних блоків, що відбирають сили і не дають жити на повну потужність. Звідси депресії та панічні атаки ( непрожиті, застряглі стреси), і знаходитеся, на мою думку, у стані внутрішньої війни сама з собою.

Доброго вечора Андрію!
Насправді, це дуже важко так себе почувати. Бо ніколи не знаєш, як до тебе поставляться, що скажуть і що подумають оточуючі люди... І залежати від їх думки - невимовно болісно, бо ніколи не можеш бути самим собою, а потрібно весь час під когось підлаштовуватися...
І як би не намагався собі говорити, щоб почав нарешті почуватися впевненіше, воно не працює. Бо глибоко всередині сидить згадка про те, що нікому твоя думка не цікава, а отже, і ти сам...
Все, що ми переживаємо в дитинстві, застрягає в нас рефлексами і потім керує нашим життям навіть, коли ми дорослішаємо. То що ж робити?
Насправді, все залежить від двох факторів. Перший - це фізіологічне та психо-емоційне дозрівання, яке допоможе почувати себе впевненіше і перестати залежати від думки оточуючих. Яке у чоловіків відбувається
лише завдяки розвитку фізичного: заняття спортом, біг, зарядка, плавання тощо.
І друге. Це повне пропрацювання дитячих внутрішніх страхів та залежностей, які не дають можливості вірити в себе і перестати чути голос мами, яка весь час знаходить, умовно, в думках, десь там позаду і готова зробити свої зауваження та висловити своє невдоволення...
Ви займаєтеся спортом? Як часто Ви бігаєте, робите зарядку, граєте з друзями в футбол, волейбол, теніс?
І як у Вас справи з дружбою? Чи є у Вас друзі?

Доброго ранку Lina!
Дякую Вам за щирість.
В стосунках, насправді, як це не дивно, але винних немає. Бо кожний просто "грає" свою роль, яка відповідає внутрішнім поведінковим моделям. Окрім того, природа завжди прямує до гармонії між чоловіком та жінкою. А отже, якщо жінка бере на себе чоловічі обов'язки, чоловік їх виконувати, апріорі, просто не стане. І не тому, що не хоче, знову ж таки, як це не дивно. А тому, що просто не зможе, бо його вже витіснили з його поля. Адже, жінка у 6 разів психо-емоційно сил ніша, і якщо вона сама "не посунеться" і не звільнить місце, він його зайняти не зможе. Окрім того, якщо батько не додав любові, підтримки та почуття захищеності, може сформуватися внутрішнє почуття власної неправильності за принципом: "я повинна весь час все робити краще і краще, давати все більше і більше, і тоді мене вже точно полюблять!". Адже, батько - це перший чоловік в житті дівчинки. І подорослішавши, дівчинка переносить свої почуття до батька на коханого чоловіка... Але ж чоловік не батько!
Який вихід? Почати вчитися бути жінкою, хоча, зрозуміло, коли немає такого прикладу з дитинства - це може потребувати сил та часу... але!
Це того варте, повірте! Хоча б для того, щоб не повторювати батьківські деструктивні сценарії, а почати жити своїм життям, набагато щасливішим.
Тобто, необхідне повне перезавантаження підсвідомості разом з установками та моделями поведінки, які не дають Вам розкритися як жінці.

Відредаговано автором 19-04-2024 12:51:44

Мені дуже шкода, що так все було в дитинстві...
І розумію, як хочеться все забути і почати жити своїм життям, яке не схоже на те, що колись було, але...
На превеликий жаль, існує таке поняття як поведінкові моделі та установки, які формуються саме в дитинстві під впливом стосунків батьків і потім несвідомо керують нами та нашим життям...якби ми не намагалися все змінити...
Я розумію як працює наша підсвідомість. Тому і розумію, що може бути внутрішній опір всьому тому, що напишу зараз, але..
Ніякі поради, відповіді на питання та розмови не допоможуть Вам змінити своє життя на краще до тих пір, поки не будуть пропрацьовані з психологом індивідуально всі травми, блоки, установки та поведінкові моделі, які роблять з Вас жертву і змушують поводити себе таким чином, що на Вас всі "їздять". Це рівень підсвідомості, до якого ми не маємо доступу без допомоги спеціаліста. Бо насправді, коли маленька дитина переживає душевний біль, та сама підсвідомість захищає її, щоб вона змогла просто вижити. Але потім та ж сама підсвідомість буде продовжувати ідентифікувати нас як дітей навіть, якщо ми вже стали дорослими...до тих пір, поки ми не зустрінемося самі з собою і не станемо господарями свого життя...
І чим довше ми відтягуємо роботу з сімейним психологом, тим складніше потім витягнути всі стреси та блоки на поверхню, щоб вже їх трансформувати у щасливе життя...
Тому думайте і починайте шлях до самої себе!
Повірте, воно того варте!

Відредаговано автором 18-04-2024 20:26:07

Знаєте, скажу Вам те ж саме, що вже і сказала. До тих пір, поки буде е жити в парадигмі пошуку винних, ніякого толку від всіх Ваших зусиль просто не буде.
Я ще раз Вам кажу, щоб чогось досягти, потрібно спершу розвинутись як чоловік: спорт, справжня мета, життєва ціль, а не намагання втекти від проблем, у тому числі, в стосунках ж батьком.
Чоловік формується лише тоді, коли не тікає від труднощів, а з ними справляється.
Кажете, боїтеся бджіл? От і почніть саме з цього. Навчіться з ними обходитися попри свої страхи.. Ви думаєте на фронті одразу уб'ють і все, труднощів не буде? Якраз навпаки! Труднощів буде стільки, що навіть не уявляєте і страхів, і переживань...
А поки Ви дієте як маленький хлопчик, який на всіх ображається, і на своє життя, і хоче втекти в якийсь рай...
Так на цій планеті раю немає, а щоб потрапити в нього після смерті, рай потрібно ще заслужити тут, своїми зусиллями, долаючи труднощі, а не тікаючи від них.

Дякую за щирість!
Ну що ж, Ваше доповнення мене ще більше впевнило в тому, до Ваша про лема з чоловіком "родом з дитинства". Чи не тому Ви оминули мої питання про батьків, їх стосунки та як ставилися вони до Вас, що ТАМ буде боляче?
От Ви пишете "Я после ссоры всегда хотела мириться и первый шаг к применению делала". Звідки така модель поведінки? Він образив, а Ви - перша миритися? Це дуже схоже, як маленька дитина боїться втратити бодай трошки тепла від мами, чи тата? І тому перша "біжить назустріч", аби тільки на неї не сердитися, і, можливо, посміхнулися до неї... І от те саме бажання притулитися вночі, щоб обійняв... Що це, як не страх самотності і намагання відчути трошки тепла, як у маленької дитини...
Ви намагаєтеся зрозуміти поведінку свого чоловіка, тоді, як, насамперед, потрібно розібратися зі своїми почуттями та діями. Адже, коли жінка починає поважати себе, коли стає самодостатньою, а для цього, перестає грати роль "жертви" і зазирати в очі, як маленька дитина, яка очікує хоча б трошки любові, тоді і чоловік та його поведінка зміняться однозначно. Бо в парі ми одне одного просто "дзеркалимо". То які стосунки між батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Доброго дня!
Щоб не повторюватися, напишу лише те, що я побачила з Ваших слів.
Є певні родові програми,які, хочемо ми чи не хочемо, але передаються нам у "спадок" і просто керують нашим життям, притягуючи певних чоловіків та певні ситуації, які повторюються. Саме повтор ситуацій дозволяє мені стверджувати, що Ви дієте за тою самою родовою програмою, в якій жила і Ваша мама-жертва. А швидше за все, і бабуся була не дуже щаслива...
Жінки-жертви все життя принижено "ковтають" образи. Тобто, образи застрягають і відповідно перетворюються на ще більш руйнівну програму підсвідомої, глибоко закопаної, агресії до чоловіків. Яку зовні не видно, але...
Нам здається, що ми сприймаємо одне одного по зовнішності, по нашим словам, манерам... Тоді, як насправді, ми скануємо один одного, зчитуючи зсередини... І оп! Притягуємо лише тих людей і і події, які відповідають нашим внутрішнім глибинним, несвідомим установкам!
Тому чоловіки неодружені не підходять до Вас, бо відчувають, що такі стосунки з Вами їх просто зруйнують зсередини. Адже, жінки у шість разів психо-емоційно, тобто, енергетично, потужніші за чоловіків. Тому своїм внутрішнім станом можуть не просто впливати, а інколи, руйнувати представника сильної статі. Відповідно, і з'являється зовні, не дуже зрозуміла поведінка самих чоловіків...
Тоді, як чоловіки одружені, певним чином захищені, адже, у них вже є дружина, з якою вони пов'язані на тому самому психо-емоційному, енергетичному, рівні.
Тому жінка, яка несе в собі руйнівну програму, зашкодити їм просто не зможе...
Чому Вам не змогли допомогти попердні психологи?
Насправді, пояснюється достатньо просто. Які б гарні поради Вам не давали, які б не вели правильні розмови, і які б правильні питання не ставили - це лише рівень свідомості. Тобто, верхівка "айсбергу". А в таких випадках, потрібна лише глибока внутрішня трансформаційна робота з тою самою підсвідомістю, де і закладені самі установки та моделі поведінки.
Окрім того, як на мене, проблема може мати ще глибше "коріння", і бути пов'язаною з певними родовими проблемами та ситуаціями, які, як я вже і написала, розмовами, питаннями та порадами не вирішуються. Це все одно, що намагатися погладжуваннями видалити апендицит...

Відредаговано автором 18-04-2024 16:02:35

Доброго дня!
Насправді, Ви себе не накрутили, і поведінка чоловіка не має ніякого відношення до цінування та поваги до Вас. А без цього, ні про яке кохання мова іти не може, хіба що, про психо-емоційно залежні стосунки.
І те, що Ви знаходитеся у дуже залежному становищі говорять і Ваші слова про "зробити суїцид" та, Ваш загальний стан "взагалі не можу їсти", що є ознаками депресивного стану, "але піти від нього також не можу"...
Ви пишете Я його пробачила так як сильно кохаю. Але в душі не можу пробачити". Насправді, в Вашій душі засіла глибока образа, бо саме душа дуже добре відчуває кривду та правду. Тому те, що Ви вважаєте, що пробачили його, насправді, є просто величезний страх втратити стосунки і, можливо, залишитися самотньою і ніякого відношення до пробачення не має.
Бо пробачати, не означає дозволяти себе принижувати і використовувати. Адже, судячи з того, що Ви пишете, чоловік просто використовує Вас, швидше за все, бо так йому зручно. Він де від Вас має все, що хоче, правда? Але ж чоловіки по своїй природі мисливці. І коли вже когось вполювали, і впольовану вже повністю втратило себе як особистість, стає йому не цікавим. Тоді от виникають такі ситуації з закоханістю на стороні... Окрім того, чоловіки сприймають і розуміють лише конкретні дії, а до розмов " по душам" в таких ситуаціях, як у Вас, ставляться несерйозно, бо точно знають, що це нічим йому не загрожує. Тому слова "його біс поплутав і він так більше не буде" - швидше за все, особливої ролі не мають. "Проковтнули" раз, "проковтнете" і вдруге...
Що робити? Насправді, потрібно впоратися зі своєю депресією, адже, вона виснажує, полишає сил, робить ще більш залежною та безсилою. А щоб впоратися з депресією, потрібно відновити себе, стати самодостатньою (не плутати з самостійною), а отже по справжньому щасливою, і не завдяки чоловіку, а просто тому, що Ви жінка, і що життя саме для цього для Вас і створене. А щоб стати самодостатньою, потрібно позбавитися підсвідомих руйнівних програм страхів та залежностей, які, швидше за все, у Вас сформувалися ще з дитинства. Тому потрібно більше інформації про Вас.
Які стосунки між Вашими батьками?
Які стосунки у Вас з Вашим батьком?

Відредаговано автором 18-04-2024 15:38:16

Дякую за щирість.
Отже, мої припущення підтвердилися.
Те, що відбувається зараз з Вашим життям і стосунками з хлопцем, напряму пов'язані з Вашим дитинством і стосунками між батьками.
Ви пишете "Я слишком сильно его любила ( поэтому все ему прощала ,и я пошла в маму ,такая же добрая ,наивная ,мягкая ,до последнего люблю одного человека ,позволяю делать себе больно ,прощаю все каждый раз"
У Вас та ж сама модель поведінки з чоловіками, що і у мами. Це те ж саме, що наступати на одні і ті ж граблі. Адже дитина несвідомо переймає всі батьківські, материнські, установки, і потім ними користується в житті навіть не підозрюючи про це.
Можливо,Вас дуже здивую, але те, що Ви називаєте "слишком сильно любить", насправді, є величезною схильністю прив'язуватися до чоловіків. Тобто, тенденція до "злипання", ідеалізації коханої людини, яка передалася Вам від мами. Бо, насправді, прощати - це не означає дозволяти об себе "витирати ноги", а означає вміти кохану людину ще і виховувати, ставити на місце без скандалу, але з почуттям власної гідності. З якою, на превеликий жаль, є великі проблеми, як у мами, так і у Вас. Адже, ніхто вам не пояснив, що чоловіки принижених жінок не люблять, їх просто використовують, а потім ідуть від них.
Насправді, Ви втратили повністю себе в стосунках. А, зважаючи, що з цим чоловіком знайомі з 15 років, швидше за все, себе ніколи і не знаходили, а жили чужим життям, намагаючись "забігати всі дороги" чоловіку. Для чого йому щось робити для Вас, якщо Ви і так ладні "йому ноги мити і воду з під нього пити", без усіляких зусиль з його боку?
Чоловіки люблять і поважають лише тих жінок, які поважають себе. Але у Вас, на рівні підсвідомості, навіть такої опції немає, бо з дитинства стоїть інша "програма", програма залежної, приниженої позиції жінки-жертви, яка може до себе притягувати лише аб'юзерів... Певне, якщо хочете жити життям мами і повторювати її сценарій життя, тоді можна жити образами на чоловіка і своє життя знищувати, вживаючи наркотики, чи щось інше, не менш руйнівне, викликаючи лише почуття жалюгідності до себе...
Але якщо все ж маєте бажання стати щасливою, тоді потрібно вчитися бути самодостатньою ( не плутати з самостійністю - це різні речі) і почати трансформувати от ті всі руйнівні мамині програми... До речі, а як склалося життя у Вашої бабусі, маминої мами? Бо у мене відчуття, що і там не було особливого сімейного щастя... А якщо це так, то схоже вже на деструктивні родові програми...

Доброго дня Lina!
Колеги дали дуже багато гарних порад. Тому я спробую подивитися на ситуацію, яка склалася між вами, з іншого ракурсу. Бо поки у мене склалося враження що питання,яке між вами виникло, намагаєтеся вирішити лише з позиції допомоги хлопцю та його якихось внутрішніх змін.
Тоді, як, насправді, змінювати ми можемо лише себе.
І виходячи з цього, додам, що в житті випадкових стосунків просто не буває. Тому перше питання. Для чого саме Вам потрібні ці стосунки? Чому дана ситуація вчить Вас і що намагається допомогти саме Вам зрозуміти? Чому саме такого хлопця ви притягнули до себе і хочете саме з ним будувати серйозні стосунки?
Окрім того, є певні закони стосунків, які працюють навіть тоді, коли ми про них нічого не знаємо.
Ви пишете, що згодили пожити з хлопцем і живете по факту як заміжня жінка вже 9 місяців. Але чи відчуває сам хлопець, що він ВЖЕ має дружину і сім'ю? Навряд чи!
Адже, штамп в паспорті, як це не дивно, потрібен саме чоловіку. Бо жінка і так вже поводить себе як дружина, це така її природа, ставитися до хлопця як до чоловіка, якщо має з ним секс і про нього дбає.
А тепер питання ще одне. А для чого хлопцю напружуватися, якщо він і так вже все має, без шлюбу: і секс, і турботу, і багато любові... Можливо, навіть, занадто, бо сексуальні стосунки дуже швидко приєднаються, якщо під ним немає відповідальності, серйозності та поваги один до одного.
І ще. Складається враження, що Ви взяли на себе роль такої собі вчительки, духовного провідника, але ж при такій умові жодний чоловік розвиватися НЕ буде. І швидше за все, стане ще більш інертним та безініціативним. Що і відбувається, як на мене, між вами зараз.
Якщо у хлопця всі попередні стосунки були сході на теперішній, це може говорити не лише про те, що у нього є певний поведінковий стереотип, але і про те, що він знайшов таку дівчину, яка знову ж таки, цим самим стереотипам відповідає. Який вихід і чи є він?
Почати глибинно розбиратися, насамперед, в природі чоловіка та жінки, вивчити природу та закони гармонічного життя, але, насамперед, змінити свої підсвідомі установки та поведінкові стереотипні моделі. Бо в парі "танго танцюють двоє", змінитеся Ви, почне змінюватися І Ваш хлопець, або ж Вам життя дасть того, хто буде поводити себе зовсім по іншому, набагато краще.
Як склалися стосунки між Вашими батьками? Хто головний в сім'ї? Хто локомотив?