Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора!
Як на мене, Вам вдалося зробити дуже багато самостійно і Ви на правильному шляху. Потрібно мати неаби які внутрішні сили, щоб стільки переживши, продовжувати рухатися вперед на стільки результативно. Браво!
Єдине, що хотіла б додати.
Є поняття підсвідомості. І коли туди потрапляють певні моделі поведінки та установки, надзвичайно складно змінюватися на поведінковому рівні. Адже, не просто сформовані певні звички та
рефлекси, але і міцно закріплені як програми до дії.
Це ж стосується не тільки наших реакцій на близьких людей, але, в тому числі, і психо соматичних хвороб та розладів. До яких, на мою думку, відноситься і РХП.
Певне, Ви можете спробувати самостійно впоратися з цим. Але справа не в кількості затрачених зусиль, а в тому, що самій людині достатньо складно працювати з власною підсвідомістю, бо сама людина знаходиться всередині "своєї системи". Тому, якщо є бажання швидше з цим впоратися, все ж радила б Вам індивідуальну роботу з психологом.

Доброго дня Соня!
Судячи з того, що Ви пишете, у Вас дійсно стався стрес. Але справа не в самому стресі, бо насправді, наш організм постійно переживає невеличкі стреси, на які ми навіть не звертаємо увагу. А в тому, що закріпився певний рефлекс. Який тепер, за схожих обставин (дивитися в дзеркало), викликає той же самий стан - мутно бачити.
Що робити?
Необхідно провести "перезапис" емоції, а отже, самого рефлексу, щоб Ваш організм зрозумів, що то був такий єдиний раз, який більше не повторюється.

Доброго дня Irina!
Як на мене, стать та вік не мають ніякого значення. Тоді, як професіоналізм психолога, внутрішня довіра до нього та можливість розкритися і говорити відверто - це саме те, що допоможе.
Адже, більшість зовнішніх проблем мають глибинні причини і потребують роботи з підсвідомістю. Адже, наші невдачі в житті - це ті самі установки та поведінкові моделі, які заклалися раніше і керують нами та створюють самі ситуації, в які ми потрапляємо.
У багатьох психологів є перша безкоштовна зустріч для знайомства.
Під час якої можна відчути, чи хочеться саме з цим психологом працювати далі і чи зможете Ви з ним розкритися. Можливо, варто скористатися такою можливістю, щоб визначитися остаточно?

Доброго дня!
Насправді, коли дитина весь час намагається привернути до себе увагу, це може означати, що от цієї самої уваги їй і не вистачає, найперше, вдома. Тобто, не зауважень, нотацій та повчань, а саме нормальної розмови "по душам", коли є час мовчки вислухати сина і спробувати його зрозуміти та прийняти таким, яким він є....
Всі проблеми з дітьми, це, насамперед, "віддзеркалення" проблем в сім'ї підлітка. Дитина у такий спосіб, несвідомо, намагається достукатися до своїх батьків і змусити їх почати щось змінювати в своєму житті.
Ви питаєте, як поговорити з дитиною, щоб вона Вас почула? Насамперед, потрібно заслужити глибоку довіру до себе, щоб дитина змогла розкритися.
І якщо раніше не бути вибудовані душевні стосунки, то в підлітковому віці ніякі розмови просто не допомагають, бо він Вас не чує.
Які у Вас стосунки з чоловіком?
Як до Вас ставилися батьки в дитинстві?
А загалом, проблема з сином - це глибинна проблема з Вами. І я б порадила звернутися не до дитячого психолога, а до сімейного. Бо, судячи з усього, терапія потрібна не лише підлітку, але і його мамі...

Доброго дня!
З того, що Ви пишете, складається враження, що Ви весь час перебуваєте в якійсь внутрішній, глибоко прихованій боротьбі сама з собою. Оці всі "нестиковки", як правило, з'являються тоді, коли ми втрачаємо себе та сенс свого життя, не розуміючи, загалом, для чого воно нам потрібне. Саме тоді наша свідомість, такий собі, біо комп'ютер, ніби сходить з розуму, бо не розуміє наших команд і "видає" нам все, що суперечить одне одному.
Окрім того, ліки, дійсно, можуть не допомагати. І відбуватися це може з різних причин. От як, наприклад. Фізичні прояви хвороби, нерідко, є лише проявленням якихось дуже глибинних психологічних проблем, можливо, травм та блоків, які заклалися набагато раніше, і на які ми просто не звертаємо уваги. Зважаючи, що людський організм, це ж не мішок з кістками, та, перепрошую, лівером, а ще й дещо більш глибоке, як от підсвідомість та людська душа.Тому організм діє дуже розумно і максимально бажаючи допомогти нам, привертає увагу на саму причину хвороби. Адже, якщо ми вилікуємо зовнішні симптоми, внутрішня проблема все одно залишиться. Тоді, як головна - саме вона і потребує серйозного рішення.

Відредаговано автором 25-04-2024 14:50:33

Доброго дня Анно!
Дуже сумна сповідь, про життя, яке схоже на суцільну залежність людини, що чомусь відіграє постійно роль жертви. Ви пишете "ніби відбуваю покарання за те що вирішила вийти заміж". Що означають ці слова? Складається враження, що саме заміжжя пов'язане з якимось дуже глибоко прихованим болем... А Ви, насправді, не збиралися заміж? Чи, можливо, це якось пов'язане із заміжжям Вашої мами?
Далі, Ви пишете "По суті він і є багато в чому хороша людина, робить багато добрих справ для інших людей і для мене і для сім'ї. Проте неможливо витримати те що я в цій сім'ї слугую ніби
гіршою людиною. А я теж хочу бути хорошою та мати якесь визнання, а не постійне відчуття пустого місця, нікчемності".
Мене одразу насторожили слова "хочу бути хорошою та мати якесь визнання в відчуття пустого місця нікчемності". Але ж таке бажання у дорослої жінки може виникати лише тоді, коли вона з дитинства була недолюблена. Тобто, маленька дитина, яка не може жити без любові, задля того, щоб батьки, нарешті, звернули на неї увагу, весь час намагаєттся бути хорошою і мати визнання, щоб не відчувати себе пустим місцем... Адде, дитині здається, що причина саме в ній, і це вона весь час щось не так робить. Тому, як тільки стане хорошою, її одразу полюблять і побачать та оцінять по достоїнству.
На мою думку, все те, що відбувається між Вами та чоловіком набагато глибше і має "коріння" з дитинства. Адже, насправді, нас сприймають лише так, як ми самі сприймаємо себе. Хоча навіть про це не здогадуємося
От Ви пишете "мені потрібно бути непорушним сірим каменем, не проявляти жодну емоцію, нічого не потребувати і не хотіти, і тільки в такому випадку я можу бути в безпеці з моїм чоловіком". А як реагує чоловік на Ваші емоції? Що він робить? І як саме емоції проявляються у Вас? Бо, виявляється, і емоції можна висловлювати по різному. Навіть, ті ж самі сльози можуть нести в собі різне забарвлення: від суму і прийняття ситуації до образи, гніву, роздратування, претензій...
У мене складається враження, що у емоціях, які виявлялися перед чоловіком раніше, було дуже багато
очікувань... Як у маленької дитини, яка хоче, щоб її пожаліли, звернули на неї увагу та приголубили... Як це може зробити батько... Але ж чоловік не батько і виконує зовсім інші функції, насправді... І мої припущення знаходять підтвердження в Ваших же словах "Коли я максимально стримую емоції і поводжуся незалежно з чоловіком то він в таких випадках і не проявляє до мене будь-якого негативу". Тобто, як тільки Ви стаєте внутрішньо незалежною та самодостатньою ( не плутати з самостійністю), чоловік абсолютно нормально реагує на Вас.
А які у Вас в дитинстві були стосунки з батьками? З батьком? Як вони ставилися один до одного?

Доброго дня Ольго!
Ваші емоції зрозумілі - певне, дуже ранить, коли хлопець одразу зайшов на сайт знайомств, але...
У мене відчуття якоїсь невідповідності в тому, що Ви пишете. З одного боку, що у нього було дуже багато знайомств і він ж усіма залишився в гарних стосунках ( що, до речі, потребує великого вміння), а з іншого, що "Я ценила его за поступки, он делал для меня все и ничего не жалел, но в плане эмоций, это какая-то дружба была, я ждала что вот-вот может любовь появится.
Всі люди дуже по різному переживають неприємні
події. Одні впадають у депресію "после расставания мне так плохо, настроение подавленное, не улыбаюсь, апатия...", а інші, щоб впоратися з розчаруванням, починають діяти "у него оказалось все хорошо и уже ищет знакомства"... Тоді, як насправді, зовсім не факт, що він там когось знайде і, взагалі, йому вдасться створити серйозні стосунки.... Адже, Ви пишете лише про свої почуття і не знаєте, як "вдарило" по ньому Ваше небажання з ним зустрічатися після того, як він все для Вас робив і бачив в Вас свою дружину ( у всякому випадку, так говорив)... Якщо він Вам не сказав нічого, це не означає, що йому ситуація дуже приємна...
Окрім того, поняття любові далеко не таке просте і феєричне, як нерідко нам здається і яким ми бачимо його в фільмах. Можливо, я Вас здивую, але найкращі сім'ї створюються саме на грунті от тої дружби, яка Вам не дуже сподобалася. Якщо для жінки важливі почуття і саме за допомогою них вона висловлює своє ставлення до інших. То для відповідального та серйозного чоловіка, саме здатність турбуватися про кохану жінку і брати за неї відповідальність і є от тим самим критерієм, який показує його ставлення до неї. Адже, у жінки у шість разів сильніше розвинута психо-емоційна сфера. А у зрілого чоловіка у шість разів краще розвинута здатність робити реальні вчинки...
Розумію, дуже хочеться чогось такого, яскравого, з гарними словами та зізнаннями у вічному коханні... Але як часто ті, хто гарно говорить про почуття, готовий підставити руки і прийти на допомогу? За статистикою, такі чоловіки швидко запалюються і ще швидше затухають, втрачаючи повний інтерес до свого предмету закоханості. Не кажучи про те, що їм подобаються лише романтичні стосунки без натяку на допомогу жінці...
А як, на Ваш погляд, повинен поводити себе хлопець, який може стати гарним чоловіком? За якими критеріями будете знати, що він візьме відповідальність за Вас та за сім'ю на себе? Що це повинно бути?
Є певні закони, за якими створюються міцні та гармонійні сім'ї, які дуже далекі від імрій, деалізацій та ілюзій.
Саме тому, як тільки та картинка, яка склалася в Вашій голові щодо стосунків була зруйнована, Ви впали в депресію та пригнічений стан. Хоча, насправді, самі і розірвали стосунки. І знову ж таки, Ваші очікування не здійснилися... Але ж і той варіант, що хлопець не почне за Вами бігати, потрібно було враховувати. Адже, саме такі чоловіки, врівноважені, серйозні та відповідальні, за жінкою бігати не стануть навіть, якщо вона для них багато значить.
Це от ті, швидкі на емоції, можуть оббивати пороги, і впадати за жінкою...
А потім, так само швидко, зникнути...
Як склалися стосунки між Вашими батьками? Вони живуть разом?
Як Ви реагуєте, загалом, в ситуаціях, коли щось не складається так, як Ви хочете? У Вас часто виникають депресивні та пригнічені стани?

Відредаговано автором 25-04-2024 14:02:43

Доброго дня!
Колеги написали вже багато корисного, тому спробую дуже коротко і основне, як на мене.
Перше. Виникає певне відчуття невідповідності в тому, що Ви пишете "не занималась сексом долгий период, чтобы узнать человека и он в меня влюбился, занималась сексом через несколько встреч, потому что он мне
искренне нравился..." Декілька зустрічей з чоловіком навряд чи можуть дозволити зав'язатися більш глибоким стосункам, при яких чоловіку можна вже стати більш цікавою не як об'єкт сексуальних втіх, а як особистість. Бо ВСІ чоловіки ВСІХ жінок спершу сприймають лише суто з сексуального боку.. А от чи почнуть сприймати її як друга чи цікаву людину, то вже залежить, насправді, від жінки.
Друге. У мене склалося враження, що Ви дуже схильні швидко закохуватися. От Ви пишете "... занималась сексом через несколько встреч, потому что он мне искренне нравился..." Тобто, якщо чоловік сподобався - це само собою ставало приводом для сексу?
А чоловіки такі речі миттєво відчувають і...
Користуються цим одразу. Бо жінка стає "легкою здобиччю", яка себе не дуже цінує.
Дуже складно давати якісь поради, бо занадто мало інформації, але...
Як правило, не складаються з чоловіками стосунки тоді, коли немає закладеної з дитинства від мами правильної моделі поведінки з чоловіками... Як склалося особисте життя у мами? Які у Вас стосунки з Вашим батьком?

Доброго вечора!
Ви пишете "я знаю, що у багатьох людей проблеми гірші за мої, але нічого не можу вдіяти зі своїми думками"
І насправді, Ви абсолютно праві. Для кожної людини найважчі та найважливіші проблеми, це її власні.
Тому і не допомагають поради, на кшталт, а от у тебе все ще не так страшно, бо у інших все набагато гірше...
Якщо і порівнювати, то лише з тим, що відбувалося з нами раніше.
Окрім того, Ви пишете, що "На попередньому місці роботи у мене були часті нервові зриви і панічні атаки".
Тому, як на мене, щоб допомогти Вам розібратися з усім, що відбуварається, потрібно почати саме з Вашого стану.
Якщо з'явилися нервові зриви та панічні атаки, повинні бути і ті тригері, які їх появу спровокували. Як давно Ви працюєте саме в цій сфері? Це та професія, яку Ви самі собі обрали? Як швидко вмієте відновлюватися? Як довго переживаєте те, що сталося вдень? Який у Вас сон?
Окрім того, нервові зриви - це повне психо-емоційне виснаження організму.
Чи знаєте Ви, що сили можна відновлювати?
Як Ви відпочиваєте? Як розвантажуєтеся? До того ж, складається враження, що Ви бігаєте по колу, "наступаючи на одні і ті ж граблі". Тобто, змінюючи роботу, не змінюєте своє до неї ставлення та ставлення до тих, хто Вас оточує і таким чином, "несете" за собою ті ж самі помилки та проблеми.

Так, дитячі травми дуже глибокі та болючі і Можливо я напишу таке, що Вам дуже не сподобається, але... Не написати не можу, бо за Вами діти, яких Ви народили і за яких Ви несете повну відповідальність як мама.
От Ви пишете "Не хочу і не можу бачити як страждають мої діти,вони не винні, що мама така.Це для мене кінець, я не бачу навіщо мені і далі продовжувати це існування..."
Скажіть, тільки щиро, хоч на мить припинивши себе безкінечно жаліти, коли Ви сідаєте і починаєте плакати, про кого Ви думаєте весь час?
Про дітей, яким потрібна турботлива та спокійна мама, про чоловіка, який з усіх сил намагається забезпечувати родину всім необхідним і дати Вам можливість за ними доглядати?
На превеликий жаль, ні.
Велетенські претензії до життя, бо воно не склалося, як Ви собі колись намалювали .. А, власне, чому воно повинне було скластися так, як Вам хотілося? Це ж не стіл замовлень, куди прийшов і взяв, що хотів. Це життя, яке кожному перш, ніж щось дати, обов'язково посилає випробовування.
І якщо ми з чимось не захотіли впоратися, нам прийдеться з такими ситуаціями стикатися багато разів, аж до тих пір, поки не подорослішаємо, не скинемо з себе рожеві окуляри і не приймемо його таким, як воно є. І самогубство аж ніяк не врятує, бо втікти від свого неможливо. А це саме Ваші випробовування, і Ваш об'єм роботи.
Я вже писала, що діти аутисти - діти майбутнього і даються батькам саме для того, щоб навчити їх любити тоді, коли людина зациклена лише на власному болі на стільки, що біль рідних людей, тих же дітей, не суттєва... Тобто, живуть лише власним ЕГО. Яке, як капризна маленька дівчинка, хоче лише подарунків і суцільного свята, але при цьому, не хоче абсолютно нічого робити, щоб змінити себе і змінити життя на краще.
Я десь прочитала дуже глибокий вислів: страждати, то дуже легко, а от стати щасливою не завдяки чомусь, а попри все, то величезний внутрішній труд.
Можете не відповідати на загал. Але скажіть собі відверто: Ви думаєте про своїх дітей та чоловіка? Чи Ви безкінечно думаєте лише про себе? Очікуючи чого? Що хтось прийде і почне за Вас нести Ваше життя? Є слово вдячність, і є слово невдячність.
Спробуйте почати дякувати життю хоча б щось, що у Вас є. Ви на вулиці під відкритим небом? Ні, у Вас є дім. А у багатьох дому немає...
У Вас немає чоловіка? Або є чоловік, але він не працює, все пропливає, Вас б'є? Ні у Вас є нормальний чоловік, який зранку до ночі працює,
витрачаючи всі свої сили, щоб Ви могли дивитися за
дітьми... У Вас немає що їсти, пити, в що вдягнутися? Ви ж ивете в підвалі, очікуючи, що в кожну мить на голови може впасти бомба? Ні, Ви живете під мирним спокійним небом...
Спробуйте хоча раз за життя сказати самому життю "дякую" вже за те, що маєте руки та ноги і можете все бачити...
Коли ми невдоволені весь час тим, що вже маємо, все ж варто пам'ятати, що модемо і це все втратити

Відредаговано автором 23-04-2024 18:05:21

Доброго дня Егоо!
Насправді, в житті кожної родини наступають періоди певного "охолодження", і зовсім не тому, що хтось когось перестав любити. Так діє час, який то наближує людей, то їх відсторонює один від одного. І це не просто так, адже, а житті не буває нічого випадкового, а заради того, щоб згармонізувати людей, коли ми занадто починають ідеалізувати один одного та самі стосунки. Окрім того, зачасти, ми можемо неправильно себе поводити з коханою
людиною і навіть не помічати цього. Що може, також, викликати певне охолодження в стосунках.
А Ви намагалися поговорити з дружиною, коли відчули зміни в її поведінці і ставленні до Вас? Питали у неї, що сталося? Можливо, охолодження було викликане якимись проблемами, які не мали до Вас ніякого відношення?
Ви пишете, що одразу стосунки були чудовими "В начале отношений все было хорошо". А що саме було добре? На чому будувалися Ваші стосунки? Що в стосунках було головне? Чи не повторюється той же самий сценарій, тільки тепер ж іншою жінкою "которая понравилась с ней очень классно общаться"? Адже, і з дружиною спочатку було добре...

знайшли собі іншу жінку,

Відредаговано автором 22-04-2024 15:01:39

Доброго дня!
Я пам'ятаю Ваше попереднє звернення.
Насправді, зміна свого характеру можлива, але потребує не лише зовнішніх зусиль по зміні свого ставлення до чогось, але, найперше, зняття саме внутрішніх блоків, установок та поведінкових моделей, які заклалися ще в дитинстві. І тому дуже глибокі і керують нашою поведінкою без нашого на те свідомого втручання.
Окрім того, як це не дивно, але всі наші недоліки та недосконалості, насправді, і мають місце бути лише для того, щоб, змінюючи їх, ми розвивалися. Адже, ідеальних людей в цьому світі просто не існує. Окрім того, у кожної людини є свої таланти та здібності, які притаманні лише їй. І народжуючись, ми вже маємо певне призначення, у тому числі, професійне, і якщо рухаємося своїм шляхом, нам все вдається і ми багато чого досягаємо в житті. На відміну від тих ситуацій, коли ідемо всупереч своїй природі... Це робить наше життя нецікавим, дуже складним і швидко нас виснажує...
Є люди, у яких розвинуті вже від природи лідерські якості, яким прекрасно вдається бути менеджером, адміністратором, керівником... А є ті, які прекрасні виконавці, на яких можна покластися, вони дуже надійні і скрупульозно ставляться до справи, яку виконують...
Як на мене, щоб Вам дійсно допомогти, потрібно спершу дуже уважно розібратися, що саме викликає труднощі для Вас: сформована з дитинства занижена самооцінка та невпевненість у собі, відсутність здібностей до керівної роботи чи і те і інше разом? Бо намагання все і одразу вирішити,як правило, призводить лише до втрати ресурсів як енергетичних, так і фінансових. Що, власне, Ви вже і відчули на собі під час попередньої роботи із спеціалістом.
І оскільки, питання із переходом на нову роботу стоїть дуже гостро, я б Вам порадила спершу розібратися з конкретним запитом, щодо своїх вроджених здібностей та талантів. Це не потребує багато часу і може вирішитися за одну дві зустрічі з психологом.
А вже потім, коли розберетеся з цим, нагальним, питанням - приймете рішення з роботою, можна рухатися далі. З одного боку, вирішене питання з роботою. А з іншого - придивитеся до спеціаліста, чи варто з ним продовжувати спілкування на предмет пропрацювання глибинних дитячих травм та блоків, які дуже утруднюють життя і не дають можливості розвиватися як особистісно, так і в плані професійності. Адже, насправді, як це не дивно, але гроші - це такий собі матеріальний еквівалент нашої внутрішньої психо-емоційної сили та енергії. І якщо та сама енергія в середині нас заблокована страхами, невпевненістю, заниженою самооцінкою, на превеликий даль, ніякі надвеликі зовнішні фізичні та моральні напруження та зусилля, не принесуть нам очікуваних результатів... Думаю, Ви і самі, як людина, що здатна до самоаналізу та логічного мислення, вже давно звернули увагу на те, що одній людині щоб заробити якусь суму грошей, потрібно працювати з ранку до ночі, а інша отримує цю ж саму суму за декілька годин не напружуючись...
Це перш й варіант. А другий - нерідко, психологи проводять першу невеличку зустріч безкоштовно, як ознайомчу. Під час якої можна побачити одне одного по відео і відчути, чи є бажання саме з цим психологом працювати. Варто лише запитати в переписці, чи є така опція у спеціаліста

Доброго дня!
Ви не божеволієте, Ви просто не розумієте як далі жити, втратили себе та сенс свого життя і жахаєтеся тих труднощів, з якими вже зіткнулися.
Насправді, у кожної людини є певні надзвичайно важкі періоди життя, коли здається, що далі тільки темрява і безвихідь... І так буває тим частіше, чим сильніше ми були прив'язані до людського щастя і чим більше було яскравих очікувань, які не справдилися...
У кожної людини є свій об'єм, насамперед, внутрішньої роботи, з якою ми повинні навчитися справлятися.
І перший крок в цьому - це глибинне внутрішнє прийняття життя саме таким, яким воно є на даному етапі.
Я розумію, що пишу щось таке, що може викликати обурення, але... Легше стає лише тоді, коли приймаємо свою долю як таку, що допомагає нам глибинно змінюватися. А отже, штовхає нас до розвитку, при якому самогубство вже стає неприйнятним повністю... Адже,
чим сильніше ми внутрішньо
обурюємося, ображаємося та не
приймаємо своє життя, тим швидше
впадаємо у розпач та втрачаємо сили,
які потрібні для того, щоб шукати вихід.
Вас є кому підтримати? Ви можете до когось звернутися по допомогу? Переїхати на якийсь час пожити окремо від чоловіка?

Доброго дня Ірино!
Певне, кожна людина має право робити зі своїм життям все, на що вона наважиться, але... Можливо, все ж варто було хоча б спробувати розібратися у законах, за якими це життя і створюється?
Так, це дуже важко, коли дитина хвора, і особливо, якщо не має підтримки з боку чоловіка, але у Ваших дітей без Вас взагалі не буде ніякої підтримки. Адже, батьки не вічні і можуть душе швидко "піти за Вами"...
Окрім того, якщо перестати сприймати себе лише як тіло, і побачити в собі душу. Тоді одразу стане зрозумілим, що душа не живе одне життя
А отже, ймовірно, закінчивши життя самогубством, можна знову і знову перевтілюватися в такі ж самі ситуації, а може ще й в гірші... Бо природа не любить тих, хто тікає " з поля бою". Адже, межа щастя в цьому світі існує, а от межі поганого - не має...
І ще... Як на мене, найбільша біда не в тому, що дитина хвора, а в тому, що Ви втратили себе та сенс життя... Людина без розуміння свого призначення та розуміння для чого взагалі ми народжуємося у цьому світі, жити не зможе і за будь яких інших умов!
До речі, існує думка, що аутисти - це не хворі діти, а діти майбутнього, які приходять до нас, щоб через себе нас навчити любити. Адже, вони "зчитують" наш внутрішній стан так точно і так швидко реагують на нього, тільки для того, щоб зробити нас більш досконалими. А отже, кращою версією самого себе.
Я б Вам щиро порадила знайти в ютубі канал Ісіти Гаї. Це жінка, яка має дитину аутиста і при цьому, повністю реалізована та щаслива.

Відредаговано автором 21-04-2024 17:48:09

Доброго дня Andrey!
Як на мене, основне, з чого я б почала говорити і працювати - це схильність до депресій .
Чому? Тому що депресії - у більшості випадків, таке собі "віддзеркалення" внутрішнього світогляду. Адже, сама по собі депресія - це тупик, зупинка,, нерозуміння куди рухатися далі, втрата внутрішніх орієнтирів та цілей. Тобто, по факту, розчарування та розгубленість.
А якщо людина не розуміє для чого вона живе, який життя має глибинний сенс, все інше стане "валиться" як картярський будиночок. Це як дерево без коріння а дім без фундаменту.
Друге. Як на мене, проблема з роботами пов'язана ще з тим, що Ви перестали іти шляхом свого призначення, своєї тхарми. Адже, існують закони життя, незнання яких не звільняє нас від відповідальності. І один з них - ми всі народжені для того, щоб робити те, до чого маємо найбільше схильностей та талантів. У іншому випадку, ми стаємо схожими на криворука, який намагається обценьками забивати цвяхи в стіну. Природа цього не любить.
І ще... Ви пишете, що "Возможно услышать от вас что то ободряющее, что я сильно много от себя требую при таком диагнозе..." Щоб дати відповідь, потрібно розуміти, що саме Ви від себе "много требуете"? Адже, якщо людина займається не своєю справою, повністю втратила цілі та мету свого існування, навіть не маючи жодного медичного ускладнення і володіючи досконало іврітом, вона дуже швидко розтратить всі свої внутрішні ресурси, не втримається на жодній роботі і почне впадати у відчай, при цьому, поступово і непомітно деградуючи.
До речі, та ж сама депресія ще й виникає для того, щоб ми нарешті припинили наосліп бігти в нікуди, зупинилися і почали повністю переосмислювати себе та своє життя.
І ще... Ви пишете, що у мами був діагноз, який лікар не хотів Вам приписувати...
Вам ніколи не спадало на думку, що могло статися так зване навіювання? Це коли ми підсвідомо самі собі формуємо ознаки того, що було притаманне комусь з наших близьких людей. Але, насправді, це лише такий собі самообман для того, щоб щось виправдати в самому собі такого, у чому ми боїмося собі зізнатися?.