Психолог Павел Леонидович Басанский Київ Поділ

Єва, якщо Вам потрібна допомога, а мати відмовляється допомогти її отримати, то шукайте її самостійно - серед інших більш адекватних, ніж вона, дорослих. Вчителів, психологів в школі, сусідів, знайомих, українських батьків інших дітей тощо. Особливо це стосується вчителів і психолога в школі - впевнений, вони НЕ відмовляться від допомоги. Тільки треба їм обов'язково розповісти про шизотипічний розлад та депресію. Не приховуйте нічого, інакше не спрацює.

Вітаю, Ірина!
«З кожним днем розумію, що стомилася жити далі, не бачу інтересу в житті, нема бажання далі щось продовжувати»;
Бо живете НЕ за своєю ПРАВДОЮ, НЕ з середини себе, а лише робите вигляд, граєте в життя.
Від того і стомилися. Впевнений, що все саме так.
«Єдине, що поки стримувало то мої діти»;
Добре, що стримувало і стримує. Ще б трохи підтримки, внутрішної сили і розуміння ситуації. І витягнете.
«одна з яких хвора на аутизм, чесно руки опустилися в мене давно, але розумію, що мої діти нікому не потрібні крім мене, теж на можу дивитися як страждатиме моя хвора дитина, що вона ніколи не буде як всі, в неї не буде нормального життя, а це все моя вина, я дала їй життя, а вона хвора»;
Це НЕ ВАША вина. 100% знаю це. Такі речі відбуваються ТІЛЬКИ в якості НАСЛІДКІВ вчинків Ваших предків. Це 100% родове. І не Ваша провина, а когось кілька поколінь тому. Дитина відпрацьовує. І Ви також. Своїми стражданнями та зусиллями. І любов'ю до дитини. Це потрібно для роду. А Ви і дитина - зможете витягнути цю духовну роботу. Інакше Вам би її не дали. Все тільки по силам дається.
Може мої слова здадуться Вам дивними, але ТАК є. Це саме так і працює.
Якщо б всі люди жили правильно, як то кажуть "без гріха", то ніхто б не хворів і не гинув наглою смертю.
А так, пожинаємо те, що посіяли.
«чоловік весь час працює і упркіє мене,що я вдома,а я не маю з ким лишити дитину»;
Мабуть він не дуже вміє розуміти Вас? Або взагалі інших.
«Я тут сама,рідних і друзів в мене нема, підтримки нема»;
Шукайте і знайдете.
«Я зараз хочу знайти можливість відправити дітей в Україну, щоб мої батьки лишилися з ними, як мене не стане, але не хочеться на них вішати такий тягар»;
Куди-куди?! В Україну? Ви взагалі НЕ розумієте, що тут відбувається і ЩЕ буде відбуватись найближчим часом?
Ви не в реальності живете, а в якомусь ілюзорному, паралельному світі? Прокидайтесь від сну та ілюзій.
«я так би хотіла життя віддати, душу продати лиш би моя дитина була здоровою»;
Не по-божому це буде. Душу продавати. Ваша душа - це велика ЦІННІСТЬ. І я б це довів Вам на практиці - через певні психологічні техніки. Самі б відчули.
От життя віддати - інша справа, але ж НЕ допоможе. Причину хвороби дитини я назвав вище.
«Стараюся плакати тихо коли ніхто не чує і не бачить, стараюся усміхатися і вдавати, що все добре, але я більше не можу»;
Навіщо це ліцемірство?! Від нього ж Вам ще гірше.
Знаєте одне з головних правил психологічно здорового життя?
НІКОЛИ НЕ брехати, ані собі, ані іншим. НІКОЛИ. Завжди правду. Тоді будете здорові, а не криві і хворі - від КРИВДИ, яка викривлює все в людині.
В кого навчилися так робити або через які ситуації? Думаю, що через батьків. Бо вони НЕ СПРИЙМАЛИ Вас СПРАВЖНЮ, а завжди щось з Вас ліпили своє...ось Ви й звикли ліцемірити і ГРАТИ в життя, а не жити.
«Я нещаслива як жінка, як дружина, як мама, хоча я обожнюю своїх дітей, я нереалізована як спеціаліст бо тут мої освіти не потрібні нікому. Кожен день не приносить нічого нового, ніякого позитиву»;
Не приносить, бо Ви нічого НЕ робите, щоб приносив. Тільки насильство над собою, БЕЗ розуміння свого життя.
А що Ви робите ще?
Ви ж НЕ реалізуєте себе як жінка і дружина? А що заважає, до речі? Відсутність любові? В кого з вас? Чи щось інше?
Що заважає реалізувати себе як спеціаліст? Не про освіти мова, про інше.
Чому вважаєте, що не реалізуєте себе як мама? Погано доглядаєте? Не любите?
Обожнювати не треба нікого, окрім Бога. Люди - то є люди. Навіть якщо вони діти. Милота. Вони люди, вони особистості. Зі своїми плюсами, зі своїми мінусами. Нема чого ідеалізувати.
«Я не прошу жалості, не хочу, щоб думали, що пишу значить напрошуюся на те, щоб жаліли»;
Навіть не збираюся це робити. Навіщо? Що це змінить? Нічого. Зміни принесе зовсім інше, а не тупа жалість. Вибачте, але саме так я і ставлюся до неї. Бо вона тільки сили забирає.
«Так я боягуз, але більше так жити не можу»;
Коли людина живе НЕ СВОЇМ життям, не відчуває щастя і задоволення від того, що робить - то нічого дивного, що ТАК жити вона не хоче. Але це НЕ про відсутність бажання жити взагалі.
«Написала на цей сайт бо просто хотілося виговоритися про те, чого нікому не кажу»;
Тільки виговоритися і все?! А чому б не змінити своє життя? Якісно не змінити? Повернути загублене колись. Для цього також звертаються до психолога. Важлива мета.

А зачем, Andrey, соглашаться на черную работу?
Насилие над собой никого еще не делало счастливей. Только наоборот.
Только человек, РЕАЛИЗУЮЩИЙ себя и ИЩУЩИЙ может стать счастливым.
А не тот, который работает из необходимости и безысходности, как раб.
Думаю, от этого у Вас и депрессия. Возможно, что не только от этого, но и потому тоже.
Занимайтесь журналистикой и всем, связанным с словом.
И будет Вам счастье!
Ну и психотерапия Вам в помощь!

Здравствуйте, Катя!
«Раньше я очень много пыталась делать что-то, чтобы изменить ситуацию: читала книги, практиковала позитивное мышление, не занималась сексом долгий период, чтобы узнать человека и он в меня влюбился, занималась сексом через несколько встреч, потому что он мне искренне нравился, сразу обозначала свои намерения о том, что секс не ищу, а ищу отношения, наоборот, заходила в отношения «легко», мол будет как будет»;
То есть, Вы делали ВСЕ, кроме самого главного: обращения к психологу? Так как построение отношений - это сфера именно психологии и психотерапии. И естественно, что:
«Все попытки тщетны и провальны, все заканчивалось тем, что я была объектом. Никому не было интересно знать по настоящему меня как человека и ничего доброго у меня не было»;
Не разобравшись в себе, в своих психологических травмах детства, искаженных представлениях и прочем, таких мужчин выбирали. По определенным причинам. Или такие мужчины выбирали Вас. Прочитывая внутри Вас эти искажения. Бессознательно ведь все считывается.
«Я прекратила верить, что в этой жизни, возможно на данном этапе жизни, у меня есть право на любовь. Те есть люди у которых это право есть, а есть я и у меня есть другие права, но не на любовь»;
Уверен, что этого права Вы были лишены с детства. Причем лишены своими родителями.
«Также я начала воспринимать себя в мире мужчин объектом, те я поняла, что у меня есть цена и мужчины, они +-одинаковы, поэтому если меня под разными соусами имели парни, которые в последствии не могли мне дать ничего, то теперь я могу делать тоже самое, но с мужчиной высокого уровня, которые сможет мне хотя бы улучшить жизнь»;
Совершенно глупый вывод можно сделать из всего. Было бы только желание. Если попадались (снова таки по определенным причинам) нарциссы и психопаты, которые НИ В КОМ (а не только в Вас) не видят людей, которые пытались использовать Вас, то это НЕ повод самой пытаться вести себя как нарцисс или психопат. Тем более, если это не врожденная особенность, то вести себя так по-настоящему и не получится. Будет лишь жалкая копия такого поведения и чувство гадливости.
Потому, зачем?

Підозри у поганих намірах та діях оточуючих, маячня про спроби заподіяти шкоду тощо. Це все прояви психічної хвороби. Тому, дуже ймовірно, що у Вашої мами справжня паранойя. Це одна з розповсюджених форм божевілля, хронічний психічний розлад.
Через це навіть лікування не вилікує його повністю, але значно послабить його прояви - і людині буде легше переносити хворобу. Тому бути на контролі у психіатра Вашій мамі вельми бажано - та приймати відповідні ліки.
Далі, психіатрично хвора людина майже ніколи не визнає своєї хвороби. Так що, нічого дивного, що мама не хоче звертатися до лікаря. Більше скажу, людина, що має паранойю, буде панічно боятися психіатрів і по всякому їх пісочити, називаючи їх або нездарами, або психічно хворими, або ще якось. Тільки щоб до них не йти.

А зачем против толпы?!
Первое правило: необходимо нейтрализовать главаря-зачинщика. Причем на глазах у всех остальных.
Для пущего его позора и дискредитации. Это подействует и на всех остальных впечатляюще.
Сразу же зауважают не по-детски. И прекратят насмехаться. Социальный феномен)
Это правило работает на всех уровнях, во всех возрастах и во всех сферах жизни. Запомните его и применяйте. Потом спасибо скажете)

Так, з огляду на Вашу історію, це цілком нормально.
І Ви не єдина, хто вирішив ЗБЕРЕГТИ те, що хоч трохи залишилось неушкодженим, подібним чином.
Це здорова, зрозуміла і логічна стратегія: уникати хижих та отруйних тварин, щоб не вкусили та не отруїли.
Якщо, звісно, не має бажання себе вбити.
А подібні батьки, ймовірно вираженого нарцисичного типу, подібні до таких тварин. Хоча ззовні наче і люди, і навіть начебто проявляють інколи турботу та увагу, але це тільки "начебто", а насправді вони вирішують свої суто ЕГОЇСТИЧНІ питання: питання ВЛАДИ, РЕСУРСУ (емоційного, фінансового, соціального), БЕЗПЕКИ (власної).
Так склалося (цікаво), що в мене всі клієнти є постраждалими від подібних батьків. Всі.
Отож Ви можете зрозуміти масштаби проблеми. І я багатьом із них раджу або ДОЗУВАТИ спілкування з батьками і вчитися себе екологічно захищати від нападів, або, у випадках особливої НЕБЕЗПЕЧНОСТІ для психіки клієнтів, взагалі ПЕРЕРИВАТИ будь-який контакт з ними. Бо ситуації бувають різними.
Та й кожна людина САМА має право приймати ВЛАСНЕ рішення: спілкуватися їй з батьками чи ні?
І ніхто не має права засуджувати її. Тим більше НЕ знаючи історію життя людини.
Вам же я раджу пройти психотерапію. Бо "нарцисична травма" сама не загоюється і не проходить.
А наслідків від неї дуже багато. Перелічувати не буду - довго, та й самі мабуть знаєте.

Да, Егор, безусловно, жена может стать "как раньше".
Тем более, если в отношениях МЕЖДУ ничего особо НЕ изменится.
Потому, желательно постараться, чтобы все же ИЗМЕНИЛОСЬ.
Причем постараться ОБОИМ. А для этого просто необходимо и разговаривать друг с другом откровенно (надеюсь оба на это способны?), особенно на сложные темы в отношениях. А также и работа с психологом лишней не будет. Как индивидуально каждому из вас, так и в парной терапии.

Здpaвcтвуйте, Михаил!
Мы всегда можем кому-то не нравится, да ведь и не должны, верно?
Но только вопрос здесь не столько в недоброжелательности, которой хватает в мире, а в социальных законах, по которым многие подростки, да и все остальные тоже, пытаются жить, самоутверждаясь за счет других - унижая и оскорбляя в основном тех, кто НЕ может или НЕ умеет за себя постоять. Как-то они это чувствуют. Инстинктивно.
Может быть стоит проучить пару-тройку этих мОлодцев, чтоб неповадно было потом булить?
Ведь, как Вы уже поняли, игнорированием булинга не избежать.

«У меня вообще мало друзей. Больше по интернету,а в реальности только одна девочка,и то младше меня. Не хочу загонять её своими пробелами,ведь у неё самой немного преследуют "тёмные" мысли. Хотя,я пытаюсь поддержать её всегда. По интернету я могу выговориться,хотя не многим. Тоже не хочу нагружать их»;
Божена, настоящих друзей обычно и не бывает много. Позиция "не нагружать" - кажется гуманной по отношению к другим, но только "кажется" такой, а на самом деле, она НЕ справедливая. Нет в ней внутренней правды.
«Обычно,я как раз попадаюсь на таких людей,которым самим нужна помощь»;
У меня также было когда-то, и это стало одним из толчков, подтолкнувшим меня к профессии психолога.
«Я очень долгое время поддерживала других людей,хотя и сейчас тоже»;
Возможно это еще и потому, что других поддерживать ЛЕГЧЕ, чем себя?
Или еще и потому, что себя поддерживать - нескромно и стыдно, недостойно?
И другие люди оказываются как бы ВАЖНЕЕ лично Вас? Вроде бы Вы менее ЦЕННЫ?
«Часто бывало такое,что в ответ не получала ничего»;
Разве это справедливо?! Возможно НЕ ТЕМ людям помогали? Неблагодарным и эгоистичным.
«Я не могу нагружать других мне близких людей, которым и так плохо...»;
Эта позиция вполне очевидно сформировалась под влиянием слов мамы.
«Да и как то стыдно. У других проблемы хуже. Я просто нытик,вот и все.»;
Перед кем стыдно? Ведь это НЕ Ваши мысли - а мамины.
«Обычно,да,я очень сильно подавляю эмоции. Особенно гнев и грусть»;
Сильные деструктивные чувства, способные изнутри разрушить любого.
«Думаю,если бы я не сдерживала эмоции,я бы все крушила»;
Наверняка. Но Вы нашли способ убегать от своих чувств:
«А так,я просто начинаю сидеть в телефоне,и стараюсь обо всем забыть»;
А когда он уже не срабатывает, приходит другой, более болезненный способ:
«Но и иногда все приводит к тому,что хочу себя порезать»;
Но только оба они НЕ помогают разобраться в себе и начать жить здоровой жизнью.
«Ох,мне даже стыдно сейчас стало...»;
И хорошо. Если стыдно стало перед СОБОЙ же. Такой стыд может даже мотивировать человека на изменения.
«...у меня такое ощущение,что я как типичный подросток-эмо,который хочет якобы умереть. Хотя и если подумать,я тоже человек со своими эмоциями и желаниями»;
А разве одно другое исключает?! Ведь одновременно может присутствовать и демонстративный элемент, как у подростка-эмо, и внутренняя боль, толкающая на подобное. Да и у "субкультуры эмо" тоже есть психологические причины - никто не станет заниматься эти просто так. На все есть свои причины.

«Чому ви так вважаєте?»;
Досвід. І аналіз Ваших слів.
Може й помиляюся, але давайте подивимось, до чого дійде спілкування в цьому питанні.
Це й буде відповіддю.
Взагалі, не мене питайте, а просто ПОСПОСТЕРІГАЙТЕ за собою - спочатку своїми почуттями та думками під час переписки, а потім і за своїми намірами. Самі все побачите.

І ще, важливе. Чому НЕ вийде самостійно. Страх спілкування БЕЗ спілкування хоча б з психологом - НЕ проходить.
Аксіома.

Ви вже задавали тут своє питання, але потім почали задкувати, проявляти безліч сумнівів і все...
Думаю, зараз буде те ж саме. Ви не дуже налаштовані на серйозну роботу над собою. Тільки попереписуватись.
На жаль така правда.

«Один раз маме рассказала. Не все,разве что то,что мне кажется,что у меня депрессия. Она как бы немного поддержала,но как она ругалась на следущий раз,она сказала "депрессия у неё,да ты хорошо живёшь себе!".После этого,я почти ничего ей не говорю ей»;
Очень жаль, что мама не умеет поддерживать и СВОИ переживания ставит на первое место - видимо посчитала, что ей хуже. чем Вам и обесценила Ваши чувства. Возможно вообще имеет такую склонность - обесценивать. А это НЕ может НЕ травмировать ребенка, то есть Вас. От этого Вам больно, но чувства свои Вы сдерживаете - а потом режете себя.
Есть смысл научиться их выражать в доступной и не в разрушительной форме. Пусть НЕ маме, а подругам-друзьям, еще кому-то.
«К психологу я пыталась обращаться,но она была..ну сказать,почти что не психологом. Она немного выслушала меня,кивнула,что то сказала(не помню что),а потом она сказала"мне нужно идти на урок, продолжим завтра,хорошо?". И ушла,так и больше не говорили»;
Да, равнодушные, формальные и загнанные как лошади психологи тоже попадаются, особенно в школах, но тут ничего не поделать. Хорошего и тем более своего (готового понять и поддержать, а потом и направить) психолога нужно еще поискать.

Настя, а якщо уявити, що Ви НІЧОГО з того, що запланували НЕ зробили?
Тобто НЕ вивчили жодної мови, до іспитів НЕ підготувалися, новому НЕ навчилися і НЕ схуднули.
Нічого не зробили, взагалі.
Чи будете Ви відчувати себе ЦІННОЮ і ВАЖЛИВОЮ людиною?
Чи навчили Вас батьки себе цінувати ПРОСТО ТАК? Без усяких досягнень і результатів.
Чи цінували Вас ТІЛЬКИ, якщо Ви були (або вони так вважали) корисною і ефективною?
Бо ці гонки з часом - робота подібної психологічної програми, яку зазвичай ставлять своїм дітям деякі батьки.
Але у Вас включилася ПРОТЕСТНА реакція на цю підсвідому програму, яка БЛОКУЄ те, що Ви робити НЕ хочете, що НЕ Є Вашим. Бо "НЕ ЗАСЛУГОВУЮ" - це якраз від когось такого, хто оцінює і перед ким треба щось "заслужити".
Але ж Ви НЕ собачка, яка отримує винагороду по своїм заслугам! Чи все ж таки собачка?

Здравствуйте, Божена!
Вам всего 15, но Вам необходимо это знать.
Даже по тем проявлениям, что Вы описали: склонность к самоповреждениям, эмоциональная нестабильность, вспышки сильного гнева, чувство вины и суицидальные желания можно предположить наличие у Вас ПРЛ - Пограничного Расстройства Личности. Рекомендую Вам показаться психиатру - чтобы проверить себя на наличие данного расстройства. Если оно имеется - Вам необходимо знать и учитывать его проявления. И понимать, что при данном расстройстве такое бывает. Чтобы НЕ корить и НЕ виноватить себя зря.