Життя після трьох місяців війни. Що з нами відбувається та як себе підтримати.

Наростає втома, багато відчуття невизначеності, поляризація почуттів, емоційний маятник

Не можу однозначно відповісти на це питання. Все залежить про який соціальний прошарок іде мова.
Якщо казати про бійців, які на передовій і які воюють ще з 2014-2017 років - то нічого не змінилося, настрій бойовий, апревалює здорова (для цього прошарку населення) агресія. Ті, хто не слідкує за ментальним здоровям - там є ємоційна втома або навіть вигорання.
Якщо молоді воїни - багато стикаються з екзистаційною кризою через несправедливості з якими стикаються в різних питаннях. Це дуже впливає на емоційний фон.
Якщо райони що були під обстрілами (Київ, Дніпро, Одеса) - тривога перешла у тихий, слабопомітний фоновий перманентний стан. На мій погляд це набаго гірше, бо на це перестають звертати увагу, обісцінюють, тож цим не займаються. З часом це призведе до вигорання, кризи.
Якщо ті, хто у закордонній евакуації - помітила 2 крайності: копінг уникнення (ніби нічого і не відбувається), або стан жертви.
Це якщо точково без заглиблення.

Залежно від того, як людина адаптується до нової реальності, можуть бути різні настрої та стани. Але втомилися вже всі, хоча кожен реагує по-своєму. Періоди злості, суму, апатії , можуть змінюватися на піднесений настрій та бажання діяти. І це цілком нормально у стані постійного стресу, який ми переживаємо.

Наразі вже 9 місяць війни. І психоемоційний стан стає здебільшого врівноважений. Ті, хто виїхав, переїхав чи повернувся ще навесні, найбільш адаптувалися (переважно, але все індивідуально) до нового ритму життя. Емоції різні, люди частіше знаходять приводи для радості, але фоном у більшості йде сум, спустошення, розчарування і загнаність. Злість від невизначеності майбутнього. І вона наростає, трішки відрізняється від тої, що була на початку війни. Тоді злість мала напрям швидко "побороти" війну, зараз вона здебільшого "витягує" з стану безпорадності та безпомічності.
Втома від постійного стресу призводить до періодичних гойдалок від апатії та байдужості до нетерпимості і ненависті або піднесення та збудження.
Багато залежить від адаптивних можливостей людини та від життєвих подій. Чим далі місце постійного проживання людини від лінії військових дій, тим менше вплив стресових факторів на її психоемоційний стан. Але і механізми адаптації працюють слабше. Настрої теж різні. Від віри та очікування перемоги до зломленості та готовності до будь-якого миру.
Кому вдалося переосмислити своє життя під час війни, для того адаптація йде швидше та продуктивніше.
Для виїхавших за кордон почуття провини або невгамовного захвату змінилося на більш-менш пристосованість до життя в чужій країні. Так, звичайно, все індивідуально. І люди, які тільки зараз переїзджають або втратили свій дім, мають стан схожий, як на початку війни, але більш стриманий і контрольований, а, на додаток, втому, безсилля та змученість від 9 місяців війни.

Що я бачу серед своїх клієнтів. Люди почали говорити про війну менше, лише під час активних бойових дій є необхідність обговорити свою тривожність, плани, страхи. Адаптація до війни існує. Чи психотерапія працює)

По різному. Хтось зміг бути в своєму звичайному стані, фокусуючись на щоденних справах, але все таки у багатьох є виснаження, певне вигорання та втома.

Ми не можемо знати точних дат завершення війни... Отже, налаштовуючи се6е на якісь терміни, будемо мати невиправдані або ж нереалістичні очікування і, як наслідок, розчарування...
Налаштовуючись на спринт чи марафон, спортсмени по різному розраховують свої сили...
В одному можна бути певним: усі війни рано чи пізно закінчуються. Закінчиться і наша.

Я не військова людина, тож питання не до моєї компетенції.
Свої думки маю, але не для публічного простору.

Ми не знаємо, що буде в майбутньому. Це поза зоною контролю людини. Але якщо кожен день прикладати зусиль по своїм можливостям, то є всі шанси, що майбутнє буде таким, як мріємо. В той же час, потрібно готуватися, що легко і швидко не буде, як би цього не хотілося.

Не варто - ні чекати скорого завершення, ні готуватися до затяжного конфлікту.
Відомий психолог, який вижив у Освенцемі, Віктор Франкл, говорив про те, що у концтаборі "найперше ламалися ті, хто очікував, що це скоро завершиться, потім ламалися ті, хто вірив, що це ніколи не закінчиться, а виживали ті, хто фокусувався на своїх діях, не очікував того, що може чи не може трапитися".
Важливо знайти сенс у тому, що робиш і цінити те, що дає сьогоднішній день.
Майбутнє нам не відоме. Наші сили не безмежні, і витрачати їх на "гадання" є недоцільним. Тим більше, що невиправдані очікування приводять до безпорадності, безнадійності та депресії. Цінуймо своє життя і своє психічне здоров'я.

Немає правильної відповіді. Думки, що війна скоро закінчиться, може навіть мотивувати, поліпшувати загальний настрій, давати ілюзію, що це налагодиться. І часом декому це дуже потрібно. Але думки про те, що війна може бути на довгі місяці, дає можливість зіткнутися з реальністю, перестати відкладати, вийти зі стану «заморозки».

Частіше за все буде підходити варіант короткострокового планування життя. Бажано не думати про те коли це все закінчиться, ми цього не знаємо, ніхто не знає. Хоча, якщо вам краще думати більш позитивно, думати про нашу перемогу, то, звичайно, це потрібно робити. Але якщо не виходить, то плануємо наше життя, в залежності від обставин в яких ви знаходитесь, для когось це буде один день, для когось 2-3 (можливо 6) місяцв.

Медитація не обов'язково означає відмежування від реальності. До прикладу, майндфулнес хоч і позиціонується як практика медитації, однак, передбачає усвідомлене та неосудне проживання теперішнього і, насправді, може дозволяти нам бути більше включеними в реальність, а не виключеними з неї. Практикуючи майндфулнес впродовж року, маю дієвий інструмент для підтримання власного психічного здоров"я , зменшення стресу і відновлення рівноваги. Для когось це може бути спорт чи якісь інші практики, є дуже багато копінг-стратегій подолання стресу та відновлення.
Відмежування ж від реальності, уникання новин чи намагання робити вигляд, що війни не існує, може бути ознакою уникання як одного з симптомів ПТСР.

Йой ) Як на мене, то в одному питанні поєднали декілька різних несумісних, на мій погляд, моментів. Тож буду цитувати окремі частини та на них відповідати. Вибачте )
1\ "Методи підтримання психічного здоров'я й рівноваги. Чи варто занурюватися в спорт, практикувати медитацію"
ТАК!!!
В стресі, активується симпатична ситема і в тілі виробляється сила силенна гормонів адреналіну та кортизолу - прекрасні гормони: гормон енергії та гормон збереження енергії. АЛЕ! коли їх надлишок - страждає вся людлина - і психічно, і ментально і тілесно. Щоб допомогти собі - треа нейтралізувати зайві адреналін та кортизол. За допомогою медитативних та дихальних вправ - ми прибиражмо зайвий адреналін. А за допомогою фізичних вправ - прибираємо зайвий кортизол. Таким чином, в стресових обставинах ми можемо тримати себе в психологічно балансному стані та думати достатньо критично.

2\ "вивчати стоїцизм"
Не маю глибокого пізнання в цій філософії, тож довелося відкривати інтернет та повивчати про що він, цей стоїцизм. Скажу - мені не сподобалось ) По-перше, він схвалює самогубство, по-друге, якщо я вірно зрозуміла, він не розглядає людину, як цінність, а особисте людське життя - як унікальний пазл суспільства. Я ж розглядаю людину, та її особисте життя, як унікальний, неповторний, Богом створений всесвіт. Тому особисто я не розділяю думку про те, що в нашому сьогоденні боротьби за волю, свободу та гідність, - "стоїцизм" корисною філософією.

3\ "або взагалі, намагатися відмежуватися від реальності, не читаючи новин, роблячи вигляд, що війни не існує?"
Не все так однозначно. Якщо "намагатися відмежуатися від реальності" - то це вже про невротичну реакцію або копінг. І тоді ласкаво просимо до терапії. А от про читання новин - то тут без сумніву кожна людина має дотимуватися інформаційної гігієни. І це не питання бажання. Це питання актуальної необхідності викликаної вимогою турботи про себе, про своє ментальне та фізичне здоров'я.
Колегам, та клієнтам я раджу переглядати новини двічи на день: 5-7хв вранці, та до 15хв вдень, не пізніше 16.00. Для того, щоб мати добрий сон, а нам він конче необхідний, бо в стані глибокого сну ми переробляємо частину стресу, який переживали протягом дня. Так от, щоб мати цей самий глибокий сон - ми маємо лягати спати максимально розлаблені. Якщо на ніч начитатися або надивитися воєнні сюжети - здорового сну не буде - ваша психіка буде "воювати", "спасати", "спасатися", "страждати", "вмирати", "стікати кровю"... ТАким чинос стрес буде накопичуватися і в нервовій системі і в тілі. Тож, якщо ви хочете бути корисним для себе, своєї родини та своєї держави - подбайте про себе - дотримуйтесь інформаційної гігієни!

Щоб зберегти психічне здоров'я, важливо працювати, а новини читати обмежено. Краще вибрати стислий опис подій, дивитися відео може бути шкідливим, особливо в великих кількостях. Також важливо дозволити собі відпочинок, отримувати позитивні емоції, спілкуватися з друзями, займатися спортом чи будь-чим, що приносить задоволення та радість.

Велике запитання. Відповідатиму по порядку.
Ті методи, які ви використовували до війни, ті й будуть найліпші. Зараз не на часі примушувати себе робити щось силоміць. Завжди ефективними були - рухливість (ходити на свіжому повітрі, щось робити на природі, зарядка), медитація, спілкування з близькими та друзями. Знайдіть те, що приносить вам радість.
Чи варто занурюватися в спорт? Якщо це ваше постійне заняття, то так. Але у стресі часто знижується наша здатність до високих фізичних навантажень і, якщо це про вас, то легенькі прості вправи будуть більш доречні. Головне - рухатись у зручний для вас манер.
З медитацією те саме. Якщо вмієте - добре. Якщо ні - виділяйте час для себе - для відключення від читання новин, роздумів про війну та пошуку рішень, просто спостерігайте за природою або своїми домашніми тваринами. Тепла розслаблююча ванна з англійською сіллю та свічками - теж підійде.
І ще дихання - робіть вправи або просто не забувайте вільно дихати.
Про стоїцизм нічого не можу сказати).
Відмежування від реальності не допомагає, а тільки заганяє вглиб переживання, які потім "вилізуть" хворобами. Не читати новини зовсім і категорично їх не слухати - це відмежування. А читати новини не більше 1 години на добу - це екологічно.
Навіщо робити вигляд, що війни не існує? Під час тривог небезпечно так робити. Якщо людина вимушена була кинути свій дім, або загинув хтось із її близьких, зробити вигляд не вийде. Якщо ця рекомендація для тих, хто живе у відносній безпеці, то вибір, звичайно за людиною. Але у будь-якого відсторонення та ігнорування реальності є наслідки як для психічного здоров'я, так і для тілесного.

Знову ж. Всі засоби хороші, якщо людині стає краще. Не можна говорити за всіх, тому слід відстежувати конкретну динаміку за собою.

Знову ж таки все індивідуально. Подумайте в якому внутрішньому стані ви хочете бути? Потім продумайте які дії вам потрібні для того щоб бути в такому стані. Також зважайте на ваші цілі. Для чого вам потрібен саме такий стан. Це може бути вашим додатковим мотиватором.

Війна це важке випробування для кожного з нас і для наших стосунків також. Випробування дистанцією та тривогою за близьких, порушеними умовами життя, необхідністю адаптуватися до нових умов ,труднощами, які ми проживаємо в часі війни. А ще ж кожен з нас по-різному реагує на стрес і це все може або зближувати або віддаляти...

По різному. Залежить від того, в якому стані ці стосунки були до війни; в якому стані перебували до війни кожен з учасників цих стосунків та які автентичні цінності у кожного учасника стосунків.
Треба розуміти, що війна, як і люба криза актуалізувала глибинні, автентичні цінності кожної людини - це по-перше, загострила особісту кризу кожної людини - це по-друге. А це сає безпосередній вплив на будь які стосунки. Тож, якщо стосунки до війни текли в кволому гасінні - війна це актуалізує і загострить. І тут вже буде питання особистих цінностей саме в цій парі, та в особистому бажанні пкожного зних зберегти НАШУ історію, НАШЕ МИ, НАШЕ майбутнє.
Тож військові дії - це лакмус. Вони показала істине положення речей у відносинах.

Війна - це стрес. Військові дії негативно впливають на все, на стосунки в тому числі. Сім'ї розлучені , бо жінки з дітьми поїхали, а чоловіки залишились в Україні. Це складне випробування для стосунків. Яке, нажаль, затягується, і невідомо, коли близькі люди зможуть зустрітися.

Все залежить від стосунків. А також від вміння людини справлятися зі стресом та вміння конфліктувати з повагою до учасників конфлікту.
Війна - це випробування багатогранне. Це виклик самому життю. В один день, в одну секунду може не стати всього, що ми будували роками. Ми живемо зараз одним днем, бо завтра може не просто перекреслити всі наші плани, а його може не бути. Так, від цього хочеться захиститися, відгородитися, поміняти реальність магічним способом, бо щоб витримати таку безпомічність треба мати сильну волю до життя. Легше - шукати винних, зриватись на близьких та слабших, тікати від реальності, ховатись від самого себе.
Все це випробування в першу чергу для нас, як особистості та для наших стосунків, бо вони як дзеркало відображають те, що всередині нас відбувається. Війна повитягувала багато "скелетів із наших шаф". І часу на впорядкування в багатьох із нас не має. Бо війна продовжується і приймати рішення потрібно негайно (іноді в прямому розумінні, щоб зберегти життя).
Крім того, у кожної людини є своє бачення війни, своя, так би мовити, сторона в ній. І може статися, що наші рідні чи партнери мають протилежні погляди. З цього конфлікту немає прямого виходу, він не вирішується на рівні стосунків, бо він існує на рівні суспільства та світу. Тут виходом може стати повага до рідної людини і спілкування з нею, оминаючи тему війни, або відкласти спілкування до "ліпших часів". З повагою, без образ і без переконання та перетягування її на вашу сторону.

Війна впливає відносини. Але на різні стосунки по-своєму. Там де було тонко – може розірватися. Там де було міцно – може зміцнитися. Війна, це та сама криза, з якої кожен вийде іншим. Іноді разом, іноді окремо від партнера.

Нажаль багато стосунків погіршились, чи завершились. Багато дистанціювались. Хоча є і зближення, покращення.

Діти й підлітки реагують по-різному , в силу індивідуальних особливостей. Ми можемо спостерігати і явні симптоми ПТСР, і раннє дорослішання, і, навпаки, регрес... у будь -якому випадку, навіть коли нам здається, що наша дитина в безпеці і на неї не впливає війна, бо вона не демонструє якихось яскравих поведінкових симптомів, дитина зачеплена війною і якось проживає її всередині себе.
Тому дорослі повинні бути дуже уважними до дітей, намагатися розуміти не тільки видимі, але й невисловлені почуття й думки.

Я не працюю з дітками, тож навряд чи моя відповідь буде доречною та компетентною. Але те, що я чую від батьків - так само як і з дорослими - неоднозначно. У мого клієнта близнюки (9 років). Один з симптомами травми - він працює з дитячим травмотерапевтом. Других - ніяких симптомів, психіка переробила пережитий стрес. Я б радила батькам, чиї діти перебували в умовах війни, звернутися що наймень за діагностикою до дитячого травмотерапевта. Це 2-4 консультації. Це і для дитини буде корисно в любому випадку і батьки позбудуться фонової тривоги.

Реакція дітей та підлітків не така, як у дорослих. Їх поведінка може бути майже звичайною, не викликати занепокоєння, але, насправді, вже може бути потрібно терміново звертатися за допомогою до психолога. Тому, якщо дитина пережила травматичну подію, або просто щось не так, батькам необхідно бути дуже уважними. Найкраща профілактика - це близькі довірливі стосунки з дитиною та уважність до її потреб.

Як реагують діти? Діти реагують. По різному. В першу чергу, якщо дорослі не справляються, то діти намагаються самі допомагати дорослим. І якщо фізична допомога - це добре, то психологічна - впливає на незрілу психіку дитини непередбачувано.
Війна - це суспільне явище, в якому одна людина, незалежно від того доросла вона чи ні, безпомічна щось змінити. Війна - це пряма загроза існуванню, тому викликає сильну тривогу, піднімає страх, дорослі відчувають розгубленіть і безпорадність. Навіть якщо ви вмієте це приховати або з цим справлятися, діти відчувають все це в глибині душі. Якщо ви припустилися помилки, або зробили щось "не так", що, як ви вважаєте, не може бути прикладом для дитини, то чесність буде на користь дитині, а приховування - сприяти ще більшій тривожності у неї.
На мою думку, вартує з дітьми відкрито говорити про все. Але з позиції "дорослого". Наприклад, "мені страшно, бо снаряд може влучити в наш будинок, і ми можемо загинути. І навіть, якщо я зараз не знаю, що робити, я скоро знайду рішення. Покладися на мене, іди до мене, я тебе обніму, обійми мене, поплач або позлися, я з тобою. Ми разом, тримайся за мене. Мені страшно, бо всі люди бояться в такій ситуації, але я справлюся, повір мені і роби як я".
Важливо зберігати емоційний контакт з дитиною, уважно відслідковувати всі її почуття (діти теж вміють їх гарно приховувати), допомогти висловлювати та проявляти зовні свої емоції.
Бажано, якщо ви помітили навіть незначні зміни в поведінці дитини, звернутися до дитячого травмотерапевта. Фонову тривогу дорослі, знаходячись самі в стресовох умовах, можуть просто не помічати. Краще звернутися з невиправданими побоюваннями, чим втратити можливість вчасної допомоги дитині.

Війна – це стрес. Чи реагують діти на стрес. Так. Чи зрозуміло нам дорослим – не завжди. Але якщо дорослий близький з дитиною, має довірчі стосунки – зміни він помітить та звернутися за допомогою. З дитиною треба розмовляти, їй треба пояснювати, що відбувається не лише довкола, а й що відбувається всередині. Але при цьому не просити допомоги у дитини, не робити її плечем, на яке спираєшся. А залишатися дорослим, якому може бути страшно, але при цьому бути тим, хто допоможе, підтримає та впорається.

Дуже часто діти реагують так, як реагують батьки, знаходячить в контакті із ними. Тому важливо дбати про свій психологічний стан, щоб ваш спокій переходив і стан ваших дітей.

Не обов'язково почуватися погано, щоб захотіти жити краще...
Психолога можна відвідати і для профілактики))
Безумовно потребує допомоги той, хто відчуває нестерпний душевний біль, який накриває з головою, так, що що сил терпіти уже нема...Особливо, якщо є нав'язливі спогади про прожиті події, які неможливо контролювати, якщо є постійна тривога з якою не вдається справитись , інші симптоми, які з"явилися в часі війни, з якими важко впоратися самостійно впродовж тривалого часу.

В умовах війни я б радила звернутися по допомогу усім!
Наша психіка дууже складна. Взагалі ця галузь (психотерапія, психологічна допомога) нашого життя знаходиться у стані розвитку і формування. Ми багато чого не знаємо, тіль-но починаємо вивчати, формувати, розвивати... Тож дуже важливо, на мій погляд, ставитися найбільш уважно до пистання ментального здоровя. Тому вважаю, що пройти діагностику, навчитися технікам стабілізації та отримати поради як подбати про себе - це необхідно кожній, кожній, кожній людині. І якщо діагностика виявить необхідність в глибокій терапії - тоді йти і працювати над цим. Але ж це, як і турбота та лікування тіла діло добровольне.
На які ознаки я б радила звернути увагу:
1 - сон: якщо сон погіршився, важко засинати, прокидаєтесь серед ночі та не можете заснути, ранній підйом.
2 - різка втрата або набір ваги.
3 - втрата лібідо
4 - перманентна втома (коли прокинувся і вже відчуття, що втомлений)
5 - відчуття, що нема чого чекати в майбутньому
6 - перманентне відчуття провини
7 - різкі перепади настрою
8 - перманентна напруга в тілі та очікування небезпеки
9 - часте відчуття безпорадності та безсилля
10 - зявляються думки про самогубство
Це, на мій погляд самі яскраві, які найлегше самодіагностуються. АЛЕ! Це не однозначно можуть бути симптоми психо-емоційного порушення. Такі ж симптоми можут мати фізиологічну природу, та вказувати на порушення в ендокринній системі, в гінікології (у жінок) або урології (у чоловіків), при деяких новоутвореннях і не обовязково злоякісних. Саме тому я в першу чергу раджу пройти діагностування у хорошого фахівця. І раджу це геть усім.

Коли людині важко самостійно справлятися з тривогою, сумом, злістю, спостерігається порушення сну, апетиту. Постійна апатія, пасивність, замкнутість, коли не хочеться ні з ким спілкуватися, теж повинні насторожити. Але краще попередити проблему, ніж потім її вирішувати. Тому якщо вас щось турбує чи помічаєте незвичну поведінку у своїх рідних, не чекайте погіршення - обов'язково звертайтеся до психолога.

Про ознаки стану, який розвинувся в результаті стресу в постраждалих від війни, ліпше розкажуть травмотерапевти.
Загальні ознаки добре описала Наталія Павлівна в попердньому інтерв'ю. І що всі вони можуть бути проявами хвороби тіла та потребують лікування у спеціалістів - теж приєднуюся до цієї думки.
Я особисто рекомендую себе тестувати кожен день, особливо в умовах стресу. Своє тіло, емоції та відносини.
1) Відповідь "так" є індикатором порушеннь.
Прослідкуйте за своїм тілом:
- чи затримуєте ви дихання?
- чи стискаєте ви періодично щелепи або кулаки або інші м'язи тіла?
- ви п'єте води менше 1 літру?
- чи змінилися ваші рухи (вони стали сковані або безладні)?
- ваше тіло не слухається вас так, як раніше?
- ви його погано відчуваєте (під час рухів, дихання, їжі і т.д.) або не відчуваєте?
- ви важко засинаєте та просинаєтесь не відпочившим?
- ваша їжа не корисна і ви не знаєте для чого ви їсте?
- ви часто курите, п'єте алкоголь, або гаєте час за відео, телефоном чи телевізором?
2) В наступному тесті відповідь "ні" є індикатором порушень.
Прослідкуйте за своїми настроями та емоціями:
- чи "дружите" ви зі своїми емоціями?
- ви їх знаєте?
- правильно розумієте?
- виражаєте доречно та за адресою?
- чи можете розслабитися і ні про що не думати (декілька раз на день, хоча б по 10-20 хвилин)?
- чи ділитися своїми переживаннями, тривогами та почуттями з іншими людьми?
- ваші емоції та почуття різні - позитивні, негативні чи нейтральні?
- у вас немає безперервного потоку думок?
- ви не зугрузили себе роботою настільки, що вам ніколи зовсім думати?
- ви відчуваєте радість від чого небудь, ви маєте позитивні емоції?
- чи є у вас плани або бачення майбутнього (на відміну від геть безнадійного)?
- ваші настрої та ваша поведінка не залежні від постійного моніторингу новин?
3) І відносини теж є індикатором стресових змін. Якщо ви відсторонюєтеся від близьких, не хочете ні з ким спілкуватися, звели контакти з людьми до мінімума необхідного для роботи - то це теж вказує на розлади, які потребують психологічної допомоги.

Війна травмує багатьох. У емоційному плані, у фізичному. Думаю, звернутися по допомогу потрібно кожному.
Навіть якщо здається, що все гаразд. Як мінімум проговорити те, що непокоїло, непокоїть. Комусь буде достатньо однієї зустрічі, а хтось зрозуміє, що треба більше. На що обов'язково потрібно звернути увагу:
- сон (як сплю, чи він змінився, багато чи мало тепер сплю, чи є кошмари, постійні, про війну).
- Апетит, як змінився, не їм або знову ж таки багато їм.
- Настрій: якщо апатія та небажання щось робити затягнулася, більше місяця, то варто звернути особливу увагу на це.

Якщо ви самостійно вже не можете покращувати ваш стан, якщо вам тяжко на душі, постійний поганий, депресивний стан, варто звернутися до психолога за допомогою.