Свій розмірчик

- Чим Ви можете пишатися?

- Ой, не знаю. Це ж люди мають казати. З боку ж видніше.

То так. Люди бачуть те, що хочуть бачити. Чи намагаються нас рихтувати під себе. Щоб їм було зручніше. А ми їм віримо, не перевіряючи.Через незнання самого себе виникає багато негараздів у нашому житті.

Наприклад.

Люди бачать мене сірою мишкою. Чи їм хочеться, щоб я була саме нею. І вони мені це вбивають у голову.Я їм вірю.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Звісно, я ж буду обирати ту територію, ті дірочки під плінтусом, що підходять мишці. Буду намагатися вести мишачий спосіб життя. Мені некомфортно. Відчуваю, що щось не те. Але ж люди кажуть. Їм видніше.

Тому і пхнуся під плінтус та бігаю попід стінами. Та якби не хотіла і не намагалася, не можу я свою сраку всунути у ту дірочку. І тут стається трагедія. Психологічна травма.

Я починаю злитися на зовнішній світ. «Який довбойоб так будує? Що то за дірочки, що я, маленька сіра мишка, не можу в них залізти. Як добратися до домівки? А ховатися як? От криворукі! Нема щастя у житті.»

Чи все повертаю на себе. «Яка я незграбна! В мене руки ростуть не з того місця. І срака завелика. Навіть у дірочку влізти не можу. І навіщо тіки мене мати народила? Життя – біль! Піду я у садочок наїмся черв’яків. А миші їдять черв’яків? Ото я дура! І ту нічого не знаю!»

Або буду почерзі гамселити то себе, то оточуючих конкретних, то весь світ взагалі. І буде вічний бій. Знищення та самознищення. А це вимотує. І боляче. Бо ламаю сама себе. Або зворотній зв’язок прилітає.

Треба цікавитися собою. Пізнавати себе. Свої слабкі та сильні сторони. Дивитися в дзеркало. Розглядати себе уважно. Людей слухати. Та всеж таки прикладати до себе. Чи не брешуть?

І от в один прекрасний день... А може і не прекрасний, а самий звичайнісенький. Зненацька так – фігасє мишка! Так в мене ж хобот! І вуха! Геть не мишачі за розміром. Мама дорогенька! Я ж слоненя.

СЛО-НЕ-НЯ!!!

Так мені ж потрібен простір! Такий простір, щоб можна було витягнути хобот та хвіст. Вільно шевелити вухами. Та при цьому обертатися навколо себе з грацією слоненя. І не боятися щось зачепити та розтрощити. І мені вже якось некомільфо тинятися попід стінами.

Знаючи свій розмір, ми стаємо спокійніше. Впевненіше. Радісніше. Комфортно стає. Вся та енергія, що йшла на боротьбу з собою та оточуючим світом, вивільняється. І її можна направити на побудову чогось нового. Чи просто радіти та бути задоволеним.

Всесвіту ми потрібні саме такими, якими ми є. Цінуймо себе. Пишаємося собою.

Опубликовано 2020-07-16 в 12:16