Активна пізня дорослість. Кордони: порушувати не можна поважати

» Вікова психологія » Активна пізня дорослість. кордони: порушувати не можна поважати

Коріння непорозумінь у спілкуванні, що із ними стикаються люди у віці пізньої дорослості, живиться на багатьох територіях. Одним з таких «пасовищ» є територія поняття особистих кордонів.

Явище особистих кордонів існує, напевно, з часів з’явлення явища «особистість». Та їхнє усвідомлення, повага до них та право людини на їхню недоторканість є надбанням сучасного цивілізованого суспільства.

Коли мова заходить про порушення особистих кордонів, ми часто уявляємо собі це як щось дуже наочне, жахливе. Таке, що є одразу зрозумілим. Таке, що ми ніколи не робимо. А якщо випадково все ж зробимо, то одразу зрозуміємо свою помилку. Зупинимось та ніколи більше не повторимо.

При цьому можемо не усвідомлювати, що непрохані поради, особисті запитання (тим паче, коли задаємо їх не наодинці); оцінювання, коли нас про нього не просили (навіть коли даємо додатну оцінку), - все це є порушенням кордонів особистості. Не має значення, чи з добрих міркувань ми радимо або запитуємо. Не має значення безкорисливість нашого бажання «відкрити очі» людині. Оце саме: «Хто ж тобі правду скаже, як не близька людина!» Має значення тільки те, чи запросили нас «увійти на територію». Або чи попросили ми дозволу на «вхід». Якщо ініціатива буде тільки з нашого боку, то сприйматися вона буде як вторгнення. Розуміння співрозмовником наших добрих намірів тут не допоможе. Тому що розуміння діє на інтелектуальному рівні, а сприйняття – на інстинктивному. Де загроза території сприймається як загроза виживанню. Дарма що «територія» в нашому випадку є віртуальною.

Захищатися співрозмовник буде реально. Ми матимо вірогідність отримати відповідь, «не навантажену вихованням» та вмінням цивілізовано розв’язувати конфлікт, не доводячи його до сварки.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Для того, щоб запобігти взаємним образам, варто усвідомити, що наявність добрих намірів не надає автоматично права «перетинати межу». Навчитися питати дозвіл на перетинання (й погоджуватися із відповіддю) та згадати, як ми самі сприймаємо порушення власних кордонів.

Перетинання наших особистих меж чітко про це сигналізує. Ми можемо не знати терміну «особисті кордони». Та відчуття образи й невдоволення; переживання почуття провини перед собою, роздратування виникатиме кожного разу, коли ми будемо погоджуватись на те, на що насправді не хочемо погоджуватись. Або вислуховуватимо вже вкотре одну й ту ж історію, коли не маємо часу. Або намагатимемось ухилитися від відповіді на безцеремонне запитання. Або купуватимемо те, що не планували купувати. Або коли будемо чути докори співрозмовника у випадку своєї спроби відмовити.

Вміння правильно відмовляти допомагає захистити особисті кордони. Та, коли повага до них не є в наявності «за умовчанням», спроба сказати «Ні», бува, супроводжується переживанням власної «поганості». Почуття провини є настільки некомфортним, що ми воліємо знов «наступити на ті ж граблі», ніж заявити про своє небажання погоджуватись.

Гарною новиною є те, що казати «Ні» можна навчитися. Спеціалісти з психології впливу рекомендують прийом під назвою «Кнопка «Вихід через непокору»». Сенс назви полягає в тому, що коли ми погоджуємося робити те, що не хочемо, ми підкорюємся вимогам(бажанням) інших людей. Отже, не підкорившися вимогам порушників, ми не реалізуємо нав’язуваної поведінки.

«Вихід через непокору» є схемою поведінки в ситуації порушення наших особистих кордонів. Вона складається з декількох пунктів, які бажано написати заздалегідь та відрепетирувати. Адже дії, що є для нас незвичними, не дуже добре виходять з першого разу. Тим паче, коли потреба в їхньому застосуванні настає зненацька, ще й в ситуації обмеженої кількості часу.

Для створення своєї особистої «Кнопки …» спочатку потрібно проаналізувати, які ситуації порушення кордонів повторюються в житті. Виходячи з цього, складати свою схему (й реалізувати її за першою можливістю). Схема матиме такий загальний вигляд:

1. Довіритися інтуїції та визначити, чи є дана ситуація порушенням кордонів, чи дійсно людина терміново потребує вашої допомоги.
2. Прийняти свідоме рішення щодо своїх подальших дій. Чи я (у випадку форс-мажору) відставляю у бік свої справи та плани, чи відстоюю свою територію.
3. Для захисту своїх кордонів мати фразу, яку заготовано заздалегідь. Наприклад: «Я вже йду. Маю тільки15 хвилин». Або: «Дякую, я подумаю». Чи будь-яку іншу, близьку до правди, ввічливу та таку, яку ви можете вимовити. Таку фразу потрібно написати, проговорити перед дзеркалом. Почути свій голос та інтонацію, з якою вимовляються всі слова. Відчути, як працюють мімічні м’язи, та побачити, який вираз має обличчя. Робити це, доки фраза не стане вимовлятися вільно, спокійно, із згодою між тональністю голосу, інтонацією та виразом обличчя.
4. Усвідомити своє право сказати «Ні» без почуття провини.
5. Розуміти, що зараз важливим є «скористатися кнопкою виходу». Потім, опинившись «на безпечній території», завжди можна перепросити.

Іноді навіть після репетицій в реальній ситуації не виходить одразу виконати всі пункти. Це є нормальним та дає можливість проаналізувати, що вже виходить добре, а з яким пунктом потрібно ще попрацювати. Важливим буде відмічати, наскільки вам вдалося відстоювання власних кордонів у порівнянні із минулою спробою. Та продовжувати свої спроби.

Опубликовано 2019-10-02 в 15:14:00

Опубліковано на сайті 02-10-2019

» Вікова психологія » Активна пізня дорослість. кордони: порушувати не можна поважати