Психотерапія як занурення з аквалангом

» Психотерапія » Психотерапія як занурення з аквалангом

Дякую за новий досвід Младену Радеву.

Много благодаря на Младен Радев за новия опит.

Наслідок нового досвіду – нова метафора.

Підберіть для себе психотерапевта онлайн або в містах України.

Зануритися під воду в супроводі інструктора схоже на психотерапію. Досвід занурення під воду, в якому, як на мене легко було б замінити окремі слова, наприклад, «занурення» – на «дослідження внутрішньої феноменології», а «інструктор» – на «терапевт».

Отже…

Спочатку - це інтерес. Що там під поверхнею води? Як це не опиратися на змелю? Дихати через трубку і мати обмежений запас повітря? Якщо інтерес є та переважує страх перед невідомим, то можна зробити наступний крок. Думаю, що тут є і відмінність - в психотерапію люди приходять спочатку від того, що чогось бракує, є певний дискомфорт, щось «не так», а вже потім завдяки інтересу. Пірнати від дискомфорту життя на суші - це дивно :-).

Через те, що є пошук, цікавість, збудження, азарт, пошук нових шляхів, творчість можна шукати нового досвіду. Хоч то й інша розмова, варто сказати, що інтерес – далеко не завжди комфортний стан.

Наступне: з ким. Це про довіру. Як на мене, непогане питання при виборі психотерапевта: чи довірив би я цій людині супроводжувати мене під час занурення? Вперше. Коли, це не знайома для мене територія. Якщо відповідь «так», то рухаємося далі. Тут вже про правила, мову спілкування під водою, техніка безпеки, правила – чим не сеттінг в психотерапії?

Далі окремі вправи зі спорядженням, яке одягаємо все на себе і йдемо до води. Тут я би провів паралель з певною необхідністю пояснення що і як буде відбуватися: питання та відповіді.

Нарешті – експеримент: занурення під воду і переживання нового досвіду. Спочатку – не глибоко, щоб зробити поправки, коли щось не виходить, тривожить, перехиляє в бік. Може щось треба підправити, відрегулювати, перевірити зворотний зв'язок. Далі – на глибину, яка є достатньо безпечною. Тут про безпеку і акуратність. Тут важливий баланс між процесуальністю та директивністю (нещодавно почув у лекції Льва Черняєва). Зупинки в окремих місцях, на які звертає увагу інструктор (чи терапевт). Фото на пам’ять. Думаю, сам би того не помітив і не запам’ятав, якби не око професіонала поруч. Сильно був у процесі.

Повернення складне і очікуване водночас. Після майже невагомості та майже повної відповідальності іншого повертається відчуття земного тяжіння та відчуття своєї окремості. Можна відпускати іншого. Повертається щось одночасно схоже на певну відповідальність та острах (?), повертається і відчуття опори на звичне – на ноги на землі. Повернення до звичного життя. Але вже іншим, з новим досвідом.

Ну і ще: без психотерапії як і без дайвінгу можна жити. Якщо це не є своєю справою або одним із сенсів. А так, то це не є потрібні речі. Потрібною є наприклад, робота столяра (приблизно цитую Данилу Хломова). Думаю, потреба не в психотерапії чи дайвінгу, потреба – у стосунках. З іншим. З собою. Зі світом. Хоча, може я і помиляюсь. Може, і рівновага, і висока якість життя є також необхідними для повноцінного існування у цьому Світі?

Опубліковано на сайті 29-03-2018

» Психотерапія » Психотерапія як занурення з аквалангом