Стабілізатори сімейної системи

» Сімейна психологія » Стабілізатори сімейної системи

Є речі, які скріплюють сім'ю. Роблять її цільною, згуртованою і безпечною. Це спільне місце проживання, традиціі щодо святкування, почуття любові і привязаності, спільний погляд на виховання дітей з урахуванням їх, як особистості. Це стабілізатори сім'ї. Дії і погляди, які роблять кожного члена сім'ї щасливим, як особистість. А сім'ю, як систему-безпечною. Вони бувають функціональні та дисфункціональні. Функціональні це ті, що дозволяють задовільняти потреби всіх членів сімї, тим самим скріплюючи її.

Ми поговоримо про дисфункціональні. Свого роду посилення хороших, чи перекос в цю сторону. Вони служать так само для стабілізації, але не задовільняють потреби кожного.

         ДІТИ

Розглянемо на прикладі виховання дітей. Так, на етапі коли діти малі, певна опіка скріплює сімю, і забезпечує піклування як позитивне для всіх учасників процесу. Батьки виховують і турбуються про своє потомство, діти отримують всі умови для росту і розвитку. Проблема виникає коли діти є єдиним фактором заради якого пара залишається разом.

Підберіть сімейного психолога онлайн або в містах України.

В якийсь момент двоє людей побачили, що стали більше друзями. Окрім дітей, спільної цілі бути сімєю не знайшли. В період росту і розвитку дітей, пара щоб залишатися разом намагається утримувати дитину від дорослішання.

Супротив сепарації. В житті це може виглядати, як заборона поступати в інше місто, жити окремо чи створити свою сімю. Також противитися самостійності, контролювати уроки в цілком вже дорослих дітей, не давати ій самим вибирати друзів чи одяг. Цим самим показуючи, що ти ще маленький. Ці рішення тобі не під силу. Така поведінка пагубна. Так, ми транслюємо дитині, що світ небезпечний, без батьків ти не справишся.

На іншому боці власна вигода, такий психологічний механізм, звичайно не усвідомлений “Я боюся стати непотрібною, я боюся залишитися сам на сам з цим чоловіком”

Існує думка, що для міцних відносин в парі потрібно піклуватися про дітей, як про своє продовження. Діти возводяться в культ. Такі люди говорять: ми живемо заради дітей, діти саме головне у житті. Звичайно, що мотив такої поведінки родом із батьківської сімї. Ще там дитиною, ми не відчували себе важливими. Або, навпаки, наші батьки поводилися так само. І ми приймаємо таку модель, як єдину правильну.

      ЗРАДА

Ще одним із дисфункційних стабілізаторів є подружня зрада. Стосунки на стороні дозволяють отримувати те, що неможливе у парі, не руйнуючи сім'ю. Поширена думка, що зрада дозволяє підтримати стосунки, які руйнуються. Такий собі донор, який дає можливість парі не розлучитись. Памятаю як на одній із груп я почула від тренерів “костиль для шлюбу” тобто та опора, яка підтримує рівновагу шлюбу.

Любовний трикутник і справді анестезія від розчарування в подружньому житті. Набагато легше захоплюватись новими відносинами, аніж шукати шлях до зближення. Тоді відносини в парі з любовних, носять більш функціональний характер. Сімя починалась з діади-пари. Спочатку двоє людей вирішили бути разом. Від того, які відносини вони сформували, як люблячі люди, залежить цілі і міцність тріади-коли появляється дитина. Фундамент-це пара.  Якщо потреба в близькості, інтимності, сексі задовільняється на стороні. То пара підтримує лише партнерську підсистему. Там де вони батьки і партнери.

Акцент не на тому, що зрада це погано. В сучасному світі сімя дещо змінила вигляд. До прикладу, є так звані відкриті сімі. Де партнери домовляються про сексуальні стосунки поза межами сім'ї і це влаштовує їх обох. Це рішення і домовленість, до якої прийшли в процесі діалогу. Я говорю про негласні стабілізатори. Коли зрада це таємниця. В односторонньому порядку один із партнерів добирає для себе те, чого бракує йому. Без готовності до комунікаціі з іншим. За цим вибором скриваються різні мотиви. Буває страх розійтися. Або небажання щось міняти, чи залишитися самому, якщо бути сімейним це цінність. Чи неготовність міняти матеріальне становище, іти заробляти самостійно. Страх не знайти іншого партнера, чи сором бути покинутим.

     ХВОРОБА

Одним із найважливіших стабілізаторів системи, з погляду психотерапії є хвороба одного із членів сімї. Тоді проти недугу обєднуються всі члени родини. Це зближує сімю.

Буває що постійно хворіють діти. І вся взаємодія крутиться навколо пошуку лікарів, обговорюються стан дитини, планується які ліки кращі.

Буває що захворіває один із подружжя. Навіть за моральним кодексом, вимагати участі у сімейних справах чи вести розмови про брак ніжності і любові з хворою людиною, звичайно не будеш. На дальній план відходять всі інші потреби- в любові, ніжності, розвитку. Інколи доглядад за хворою дитиною-єдине про що говорить пара. Та точка дотику, яка дозволяє бути в діалозі.

Печаль дисфункцій в тому, що стабілізаціі з часом потрібно все більше і більше. Адже проблема нікуди не дівається. Тимчасово ми відволікаємося від незадоволення. Але конструктивно нічого не вирішується. Відомі випадки: пив- кинув пити- почав зраджувати- кинув зраджувати-почав грати.

Чим більша дистанція, тим більшою стає потреба. З часом задовільнити її в парі стає все важче. Тих зусиль щоб зблизитись і почати про це говорити, вже не хочеться докладати. Також накоплюються почуття образи, вини, сорому, злості. А подолати цей барєр не так і легко.

Опубліковано 2021-05-06

Опубліковано на сайті 06-05-2021

» Сімейна психологія » Стабілізатори сімейної системи