Поняття "стать" у психології особистості.

Усього одне століття минуло з того часу, коли завдяки творчому генію З.Фрейда, його сміливості, цілеспрямованості, рішучості людську стать було легалізовано. Наприкінці вікторианської епохи про стать серйозно заговорили спочатку науковці, а за ними і все більш широкі верстви населення. Її значущість мало-помалу почали визнавати, усвідомлювати. І першим на складному шляху освоєння нової реальності був психоаналіз. Саме Фрейд проаналізував оральний, анальний, генітальний етапи формування особистості. Саме він розпочав дослідження вирішального впливу статевого дозрівання на дорослу людину, знайшов витоки виникнення багатьох неврозів, визначив шляхи лікування віддалених наслідків сексуальних дитячих травм.

Про стать вже не тільки шепотіли як про щось дуже цікаве, але заборонене, приховано-непристойне. До неї стали придивлятися як до реальності, її стали розглядати як серйозний предмет не лише медико-біологічних, але й філософсько-культурологічних та психологічних досліджень.

І хоча сьогодні засновника психоаналізу звинувачують у біологізаторстві та патріархальності поглядів, не слід забувати: на початку ХХ сторіччя його погляди були настільки революційними, що викликали шалений загальний опір з боку вікторіанського суспільства. Фрейда називали сексуальним маніяком, колдуном, шарлатаном, його бойкотували колеги, всіляко намагаючись примусити припинити свої "непристойні" виступи.

Що ж такого цей чоловік собі дозволив? На чому він наполягав? За Фрейдом, психічна енергія, що її він назвав лібідо, має сексуальну природу, і джерелом її є людське тіло. Інстинкт життя - це сексуальний інстинкт, і крім нього існують різні тілесні потреби, що також стимулюють еротичні бажання. З еволюційної точки зору лібідо аналогічно голоду і позначає силу потягу, передусім сексуального. Лібідо має виключний вплив на зростання, життєдіяльність та поведінку людини. Сублімоване лібідо забезпечує як елементарні фізіологічні акти, так і найскладнішу творчість.

Людина сексуальна протягом усього її життя, навіть у дитинстві. Вона має неусвідомлювані потяги до батька і матері, відчуває ревнощі, страждає від неможливості задовольнити свої заборонені бажання. Первинною сексуальною функцією є маскулінність як для хлопчиків, так і для дівчаток. Формування жіночності, фемінінності відбувається досить складно, оскільки дівчинка переживає так званий комплекс кастрації, відчуває заздрість до пенісу.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Фрейд вважав, що людина за своєю природою бісексуальна: кожна стать приваблива для представників як своєї, так і протилежної статі. Бісексуальність ускладнює Едипів комплекс, і почуття дітей до батьків найчастіше амбівалентні.

Намагаючись побачити, як стать поступово завойовувала своє місце у психологічній науці, я не можу обминути й книжку О.Вейнингера "Стать і характер". Ця праця була створена сторіччя тому, але багаторазово перевидавалася у багатьох країнах, перевидається і читається без нудьги і сьогодні, незважаючи на відверто радикальні патріархальні погляди її безумовно талановитого автора. Колись вона викликала у мене агресію й відразу. Я навіть не хотіла її згадувати у своїх лекціях для студентів, у публікаціях. Тепер, коли моє ставлення до власної жіночності вже не потребує таких активних захистів, я читаю цього автора зовсім по-іншому. Мені навіть подобається його завзятість у спробах довести абсолютну вторинність жіночої статі по відношенню до статі чоловічої. Інколи мені смішно, адже надмірна категоричність свідчить про його велику невпевненість у собі. Дещо я просто відкидаю як юнацьку маячню, а інколи я відчуваю, що до певних аргументів шаленого Отто є сенс прислухатися. Наприклад, до його думки про те, що цінність породжується із ставлення людини до часу.

О.Вейнингер пропонує свою характерологію, побудовану на статевих відмінностях, статевій полярності. Він наполягає на тому, що між сутністю чоловіка і жінки існує нездоланна космічна протилежність. Вейнингер впевнений, що чоловік живе свідомо, жінка - ні. Вона отримує свою свідомість від чоловіка, ідеальним доповненням якого є. Саме чоловік і може перетворити її несвідоме в усвідомлюване. Жінка позбавлена інтелектуальності, оригінальності, духовності, самостійності. Геніальність тісно пов'язана з мужністю, її взагалі можна розглядати як ідеальну, потенційовану мужність. Якщо страх смерті відчувають однаково і чоловіки, і жінки, то жадання безсмертя є прерогативою лише чоловіків. Взаємини між чоловіком і жінкою - це відношення між суб'єктом і об'єктом. Жінка є річчю чоловіка чи дитини, у чоловікові вона шукає свого завершення як об'єкт. Її можна розглядати як уречевлену чоловічу сексуальність; вона є гріхом чоловіка, що перетворився на живу плоть.

Один з учнів З.Фрейда, засновник індивідуальної психології Альфред Адлер наполягав, що всі відмінності між статями є результатом культурних впливів. Він не погоджувався визнати жінку нижчим створінням, хоча визнавав, що очевидні переваги чоловіка у патріархальній культурі призводять до тяжких психічних порушення у розвитку жіночої особистості.

Ще одна постать, навколо якої не вщухають пристрасті і яку не можна не згадати, позначаючи певні етапи наповнення психологічним змістом категорії "стать", - це засновник аналітичної психології Карл Густав Юнг. Він, як відомо, із улюблених учнів засновника психоаналізу, із кронпринців різко перейшов у категорію єресіархів та дисидентів, коли наважився відкинути улюблену ідею Фрейда - його пансексуалізм. Але й він зробив чималий внесок у сьогоднішнє психологічне розуміння статі, розвиваючи думку Фрейда про людську бісексуальність.

У структурі особистості, за Юнгом, є два архетипи-близнюки: Аніма і Анімус, які відтворюють жіноче і чоловіче начала. Сучасні дослідження свідчать, що кожне тіло, як і кожна психіка дійсно мають у собі ці обидві складові. За Юнгом, Аніма (душа) і Анімус (дух) є продуктами колективного несвідомого і діють як колективні образи, що допомагають представникам однієї статі зрозуміти представників іншої. Щоправда вони можуть приводити й до непорозумінь, якщо архетиповий образ ідеальної жінки або ідеального чоловіка неусвідомлено проектується на реального партнера.

гендерна психологія Аніма є фактором надзвичайної значущості у психології чоловіка. Завдяки її наявності характер чоловіка стає м'якшим, вона надає йому душевності й вітальності, є джерелом ірраціональних почуттів. Якщо Аніма залишається у структурі чоловічої особистості "нелегалкою", чоловік стає роздратованим, підозрілим, непристосованим, гонористим, емоційно нестабільним.

Особливої значущості цей архетип набуває у зрілому віці, десь після 35 років. Прийняття своєї Аніми є проявом мудрості, профілактикою зайвої педантичності, ригідності, безвідповідальності, недоброзичливості, навіть можливої алкоголізації. Той, хто не приймає жіночу складову своєї особистості, проектує внутрішню дисгармонію на взаємини з жінками, забезпечуючи собі непорозуміння, складності, конфлікти і сексуальні проблеми.

Подібним чином Анімус є виявом чоловічого начала у жіночій особистості. Його риси також витісняються жінкою із свідомості. Якщо жінка свідомо виявляє яскраву жіночність, її несвідоме є скупченням передсудів. Анімус забезпечує жінці розвиток інтелекту, цілеспрямованість, свободу від стереотипів, творчі здібності. Він здійснює зв'язок персони із внутрішнім, індивідуальним світом.

Протилежності доповнюють, компенсують одна одну. Якщо виховання маскулінізує жінку, їй важко асимілювати архетип жінки. У такому разі жіночність пригнічується і занурюється у тінь. Якщо чоловік свідомо проявляє виражену маскулінність, у його несвідомому превалюють фемінінні риси - імпульсивність та емоційність.

За Юнгом, фемінінність є незрілістю, у всякому разі для чоловіків. Це характеристика невротичного зв'язку сина з матір'ю, його тривалої несамостійності, залежності. Інфантильний зв'язок з матір'ю проявляється у страхах перед всім новим, незнайомим, перед життям як таким. Пристрасне бажання повернутися до матері, до по-дитячому безтурботних, захищених стосунків активно заважає чоловікові пристосуватися до далеко не завжди теплої і комфортної дійсності.

стать Перша жінка-психолог, яка відважилася полемізувати з колегами-чоловіками з приводу статі, - це Карен Горні, яка також відійшла від ортодоксального психоаналізу, хоча й не відкинула значущість фактору статі для розвитку особистості. Ця жінка вважається одним з ідейних лідерів фемінізму. Досліджуючи формування жіночності як складний і драматичний процес, Горні погоджується з Фрейдом щодо значущості для дівчинки комплексу кастрації. Але йдеться не про неповноцінність полових органів, а про нестачу довіри і любові. Едипів комплекс, за Горні, складається для дівчинки з об'єктної любові до батька і почуття тривоги та провини перед матір'ю. Жінки намагаються бути більш маскулінними не тому, що заздрять пенісу, як наголошував Фрейд, а тому що прагнуть чоловічих привілеїв: сили, сміливості, незалежності, успіху, сексуальної свободи.

"Невротик-чоловік, що ототожнює себе з матір'ю, і невротик-жінка, яка ототожнює себе з батьком, однаковим чином відмовляються від своїх статевих ролей…Ця симетрія була б ще більш дивною, якби внутрішнє ставлення чоловіка до ототожнення з матір'ю не було діаметрально протилежним ставленню жінки до ототожнення з батьком." (Хорни К., 1993, с. 20). Для чоловіка це лише страхи покарання. Для жінки з ідей кастрації і фантазій про інцест слідує фатальний висновок - бути жінкою само по собі злочинно.

І все ж жінка має величезну перевагу - здатність до материнства. І чоловіки страшенно заздрять нам з цього приводу, заздрять, що ніколи не відчують, що таке вагітність, народження дитини, її вигодовування. Горні навіть вважає, що всі чоловічі творчі досягнення є гіперкомпенсацією, вони виходять саме з почуття неповноцінності з приводу своєї порівняно малої ролі у продовженні роду, створенні живих істот. Жінка є загрозою чоловічій самоповазі, і тому їм нічого не залишається, крім пригнічення слабкої статі.

Жінки також часто заздрять чоловікам, але не з приводу наявності у них пенісу, а з приводу їх набагато більших можливостей для самореалізації. Вона описує так званий комплекс маскулінності, що формується у жінок і полягає у наявності цілого комплексу почуттів та фантазій у відповідь на дискримінацію. Це бажання жінки стати чоловіком, бажання відійти від традиційно жіночих ролей. Горні наполягає на тому, що вся наша цивілізація є маскулінною. Держава, закони, мораль, релігія і наука - все це творіння чоловіків. Культурні фактори набагато більше впливають на жіночу психологію, ніж фактори анатомічні.

Щодо соціокультурних впливів з Горні погоджується В.Райх, який також починав свою наукову кар'єру як психоаналітик і залишився в історії психології як засновник тілесно-зорієнтованої психотерапії, як визнаний авторитет з психосоматики. Він пише, що "пригнічення сексуальності створює у масовій психології основу певного типу культури, а саме: патріархальної культури у всіх її формах" (Райх В. Сексуальная революция / Пер. с англ.- Спб.- М. - 1997.- С.40).

Хочеться відмітити, що відданість Райха цій науковій тематиці призвела до того, що його постійно переслідували, виключали то з комуністичної партії Німеччини, то з психоаналітичної асоціації. Книжки його забороняли і навіть спалювали у найдемократичнішій країні Сполучених Штатах, а самого дослідника відправили до в'язниці, де він і помер.

За Райхом, потяг людей різної статі одне до одного є виразом прагнення вийти за власні межі, вирватися з тісної клітки власного організму. Вільне вираження емоцій, у тому числі і сексуальних, є умовою повноцінного розвитку особистості, умовою подолання багатьох захворювань. Головна психічна енергія - оргон - це енергія сексуальна. Розвиток особистості, її удосконалення є процесом руйнації психологічного та фізичного захисного панцира, процесом звільнення особистості, яка може все більше насолоджуватися справжнім оргазмом.

Серед обставин, що заважають людині розвиватися, Райх називає соціальне і культурне пригнічення природних імпульсів і сексуальності протягом трьох основних періодів життя: у ранньому дитинстві, під час статевого дозрівання і у зрілому віці. Йдеться про негативний вплив батьківських заборон, самообмежень, про суперечності брачних стосунків. Пригнічені імпульси та репресивні захисні механізми не сприяють людським контактам.

Відомий соціолог та соціальний психолог Дж. Р.Тєйлор висунув припущення, що суспільство почергово проходить через періоди "матризму", коли домінують материнські оральні цінності, і періоди "патризму", коли домінують цінності батьківські, анальні. Для прогресивного матризму характерні такі цінності як схвалення сексу, свобода жінок, їх високий статус, відсутність цінності цнотливості, егалітарність, відсутність недовіри до науки, безпосередність. У матристичному гедоністичному суспільстві відмінності між чоловічою та жіночою статями не дуже значущі. Таке суспільство досить терпимо ставиться до гомосексуалізму, але яскраво переживає страх інцесту.

Патризм, відповідно, має протилежні цінності, і у межах патризму секс, як у колишньому Радянському Союзі, не схвалюється, а свобода жінок досить жорстко обмежується. Жінки взагалі мають невисокий статус у патристичному суспільстві з його зацикленістю на цінності цнотливості, авторитарністю, консервативністю, недовірою до науки. Соціум, у якому домінує патризм, відрізняється невисокою спонтанністю, скоріше внормованістю, стриманістю. Для такого аскетичного суспільства дуже важливими є відмінності між статями, їх несхожість одне на одного і, відповідно, страх будь-яких відхилень типу гомосексуальності. Коментуючи цю теорію, Р.А.Уілсон вважає, що вона безумовно має сенс по відношенню до онтогенезу, до індивідуального розвитку окремих індивідів з їх дитячими травмами, які отримані чи то на оральній стадії розвитку, чи на стадії анальній (Уилсон А.У. Психология эволюции // Пер. с англ..- К., 1998.- С. 65-66).

Для мене стать є однією з основних категорій психології особистості. Думаю, що така моя впевненість сьогодні нікого не здивує. Але, як бачимо, так було далеко не завжди. І на початку ХХ1 сторіччя, коли вже незручно, несучасно, немодно заперечувати значення статі, у більшості психологічних книжок як наукового, так і практичного спрямування про стать все ж не згадують, говорячи про усередненого індивіда, про невиразну типізовану людину. Це такий самий нонсенс, як розмови про людину без расової приналежності, національності, людину поза віком чи людину без індивідуального обличчя. Без усвідомлення власної статевої належності, без поступової статевої ідентифікації індивід не перетворюється на особистість. Саме із ставлення до власної статі починається справжній розвиток самосвідомості у дитинстві. Психологічна стать стає першою цеглиною у побудові власного життєвого світу.

Із словника-довідника "Психология личности"// за ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко - К. - 2001.

Маскулінність - (лат. masculinus - чоловічий) - властивість особистості, що передбачає прийняття чоловіком власної статевої належності, засвоєння статеворольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність позитивно корелює з незалежністю, активністю, допитливістю, схильністю до ризику, здатністю до досягнень. Серед негативних чоловічих рис найчастіше називають грубість, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм.

Для чоловіка виражена маскулінність є нормативною та бажаною, хоча вона зустрічається і серед жінок, що відрізняються безкомпромісністю, наполегливістю, розвинутою мотивацією досягнень, ініціативністю. Фемінінні властивості певною мірою притаманні й чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості, зокрема, душевність, емоційність, інтуїтивність, вітальність.

Ранній психічний розвиток сприятливий для формування маскулінності, оскільки забезпечує хлопчику перевагу у рості, фізичній силі, що підвищує впевненість у собі, створює вигідну ситуацію у спілкуванні, підвищує статус. Маскулінність передбачає більш високий рівень домагань, компетентність та ефективність. Масова свідомість звичайно приписує чоловікам більшу схильність до життєвого успіху у різних видах діяльності, ніж жінкам.

Фемінінність - (від лат. femina - жінка) - властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статеворольових норм, типової поведінки, цінностей, настанов. Фемінінність позитивно корелює з емоційністю, м'якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сенситивністю, здатністю до емпатії. Фемінінна жінка більш реалістична, практична, образлива, безпосередня і пасивна, ніж жінка з менш виразною жіночністю. Яскрава фемінінність передбачає саморегуляцію значною мірою на несвідомому рівні, активність "Я"-фізичного у самоусвідомленні та самопрезентації, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію. Для сучасної європейської жінки надмірна фемінінність не є такою ж нормативною та бажаною, якою для чоловіка є маскулінність. Більш популярна так звана андрогінність, що передбачає поєднання традиційно чоловічих та традиційно жіночих рис. Маскулінні властивості жінки, чоловіче начало в її особистості, що його К.Юнг називає Анімусом, забезпечують їй більшу гнучкість, свободу від стереотипів та наявність більш виразних інтелектуальних здібностей.

Едипів комплекс - одне з головних понять психоаналізу, введене З.Фрейдом для позначення несвідомого еротичного потягу дитини до батька протилежної статі і пов'язаних з ним негативних настановлень щодо родителя однієї з нею статі. Едипів комплекс викликає в індивіда почуття провини, яке призводить до конфліктів у несвідомій сфері. Назва комплексу пов'язана з психоаналітичним тлумаченням давньогрецького міфу про царя Едипа та однойменної трагедії Софокла.

Оцінка публікації