Частка «НІ» у вимірі самоусвідомлення

Ви користуєтесь запереченням «ні» у відносианх з іншими? Можливо, це шкідливо? А якщо корисно, то чим саме?

Ось ці питання будуть в центрі нашої уваги. Причому спробуємо вийти за межі побутового рівня взаємин чи спілкування. Поглянемо на людську потребу та її значення, що реалізується в такій розповсюдженій часткі мови як «ні»

Значення заперечення «ні» в самоусвідомленні

Натомість, пригадую, як в дитинстві мене налаштовували уникати суперечок, мовляв, краще відійти, не наражатись на конфлікт, спробувати залагодити протиріччя мирним шляхом. І тільки згодом, коли дорослішав, почав відкривати для себе певні вади отих настанов. Виявляється, треба зважати контекст тієї чи іншої події і мати здатність  іноді рішуче відстоювати свою позицію, щоби зберегти самоповагу і досягти бажаного.

Індивідуальність

Уважний погляд на долю кожного з нас дозволяє сформувати висновок - людина не зможе усвідомлювати свою індивідуальність, якщо не має права і здатності стверджувати її(!) Простіше кажучи, самоусвідомлення залежить від самоствердження.

В той час люди, які не здатні висловити свою особисту, відмінну від інших позицію, неспроможні досягти знання про себе та відносини з іншими самостійно. Вони змушені звертатись до психолога/терапевта за відповідями, яких не мають. Здебільшого вони не знають, чого насправді хочуть чи хто вони є.

 Занадто чутливі люди, без міцних фільтрів, схильні до імпульсивності та істеричності. Таких людей ми називаємо тонкошкірими. І навпаки, люди ригідні, з надмірно міцними захистами та фільтрами, відрізняються недоліком спонтанності. Вони тяжіють до компульсивності та механістичності. Таких ми називаємо товстошкірими.

Особистісні кордони та психологічна мембрана

До чого тут частка «ні», спитаєте ви? А ось до чого - здатність говорити "ні" і міцні, але еластичні межі особистості (це її переконання, думки, погляди, позиція) є психологічною мембраною, аналогічною фізіологічній мембрані, що забезпечує організму процес обміну із зовнішнім середовищем. По суті, у цьому випадку ми маємо справу з особистісними кордонами.

 Психологічна мембрана служить захистом від зайвої імпульсивності, бо людина, здатна сказати «ні» іншим, може сказати «ні» і власним бажанням, коли це необхідно. Психологічна мембрана визначає межі его, так само як фізична мембрана окреслює межі тіла.

 Сказати «ні» означає висловити опозицію, яка є наріжним каменем почуття ідентичності. Своїм протистоянням іншому людина, по суті, каже: «Я це я, я не ти, у мене є своя голова на плечах». Щоб бути здатним сказати тверде, переконливе «ні», людина повинна знати, хто вона є і чого хоче!

Практичні вправи для розвитку здатності говорити «ні»

 Для прояснення ситуації з умінням сказати "ні" рекомендується наступна вправа.

 «Кордони особистості»

Щоб краще дізнатися про себе, зверніть увагу на своє «ні». Це може бути вправою на групі особистісного зростання, самоствердження, самоідентифікації. Запитання терапевта: «Чи часто ви кажете «ні»? У яких випадках ви заявляєте "ні"? Які почуття при цьому відчуваєте?» Вправа може виконуватися у парах, де перший номер ставить ці запитання. Допомагає другому зрозуміти природу свого «ні», тобто меж своєї особистості.

У другій половині вправи учасники змінюються ролями. Наприкінці кожного учасника просять розповісти про своє враження про партнера, що він відчув, коли інший розповідав про свої «ні».

Під час обговорення підсумків вправи доречно порушити питання про сфери життя, де учасники говорять «Так». Яка пропорція між «Ні» і «Так»? Чи допомагає «Ні» у вирішенні життєвих завдань, у дружбі, любові, спілкуванні, досягненні своїх цілей і т.д.?

Розвитку здатності виявляти гнів як природну реакцію людини слугує така вправа.

«Прояв гніву і страху»

Психолог, помічаючи нездатність клієнта висловити гнів, негативізм, заперечення, протистояння, агресію, може попросити його спочатку висловити ті ж почуття тілесно, наприклад, штовхнути кілька разів стілець чи вдарити кулаком по сидінню стільця, промовляючи «я не хочу» або «я не буду» ». Потім він може звернути увагу клієнта на те, як той виконував цю вправу, чи була там експресія, енергія, почуття, чи це були механічні маніпуляції.

Роль страху та його вплив на особистість

 Деяких людей будь-яка більш-менш сильна форма висловлювання протесту придушує, пригнічує або лякає. І найчастіше в подібних випадках ми маємо справу зі страхом. А страх — це емоція, що паралізує, яка заморожує тіло і розщеплює особистість.

У розщепленому стані, як відомо, зв'язок між розумом і тілом розірваний, і це призводить до втрати відчуття реальності. І тоді на боротьбу зі страхом може виступити безумство, яке діє як захист проти страху, його заперечення.

Зв'язок очевидний: страх втрачає свою силу, коли реальність втрачає свій сенс. Так само ідіотизм може стати захистом від загрози знищення, яку може відчувати дитина, яка намагається протистояти комусь з домінуючих батьків.

Для ефективної психокорекції важливо, щоб клієнт відчув, що може повністю розраховувати на підтримку фахівця, якщо розкриє свої почуття та виявить свою позицію, навіть якщо вона суперечитиме позиції терапевта.

 У свою чергу, здатність до вираження почуттів може бути блокована крайньою фізичною напругою в тілі. Наприклад, м'язи на потилиці можуть бути стиснуті в тугі вузли, а дихання теж може бути утрудненим - уривчастим, неглибоким і т.д.

Тілесну ригідність у цьому контексті можна сприймати як форму несвідомого опору, який замінив собою те заперечення, яке людина неспроможна висловити іншим способом. На жаль, ця установка, здатна поступово поширюватися на будь-які інші вимоги з боку зовнішнього оточення індивіда і часто обертається різними проявами аутоагресії.

 Пригнічені батьками діти (у тому числі й абсолютно нормальні від народження) стають слухняними зі страху, що нерідко призводить до формування їхньої емоційної та інтелектуальної тупості. Майже немає сумнівів у тому, що страх, особливо постійний, негативно впливає на особистість. Промивання мозку, наприклад, у політиці, стає можливим у більшості випадків тоді, коли розум людини витісняється страхом на задвірки.

 За відсутності внутрішньої переконаності, особистісного стрижня, масова людина хапається за будь-яку нову ідею, яка на якийсь час може послужити підтримкою його нерішучому, що вагається его. Поверхневий ентузіазм — яскрава прикмета ненадійної, непостійної людини, яка проявляється, у тому числі у сексуальних стосунках.

Наразі люди спроможні стати творчими, якщо приймуть свою індивідуальність. Однак ми відкидаємо її, коли підкоряємося думці авторитета, підмінюючи власні роздуми його судженнями та поглядами. Ми повинні отримати ті знання, якими володіє авторитетна людина, але ми будемо вчитися лише в тому випадку, якщо критично оцінюватимемо те, що дізнаємося від нього.

Додано на сайт 2024-11-18 в 12:17:20