Етика та емпатія в гештальт-терапії: як знайти «свого» психотерапевта
ГЕШТАЛЬТ ГЕШТАЛЬТУ – РІЗНИЦЯ!
Час від часу, опиняючись у новому професійному середовищі, куди заходжу заради власного розвитку, я нерідко стикаюся з клієнтськими історіями про сором і образу, що були отримані в гештальті. Все частіше чую: гештальтисти соромили, знецінювали, намагалися переробити, наполегливо «діставали» з почуттями...
Постраждалих від «яскравих і вільних» терапевтів більше, ніж тих терапевтів, які здатні чесно визнати свої помилки.
А це ж ключовий момент: терапевт, який приймає власну недосконалість, не знецінює і не зазнається, показує живий приклад – як можна бути у стосунках із собою та з іншими. І для цього потрібні не лише знання, а й чесність, сміливість, навички та особиста терапія.
Чому виникають травматичні історії в гештальт-терапії
На мою думку, часи провокативних фрустрацій у терапії вже минули. Рівень напруження у суспільстві та у житті людей зараз надзвичайно високий. Світ і так щодня випробовує нас на міцність. Людям сьогодні потрібні живий контакт, присутність і емпатія. Клієнт приходить у терапію не від доброго життя, а зі своїм болем, тривогою, дефіцитами. Він шукає підтримку. І так, іноді він не вміє її брати. Так, іноді він хоче її отримати саме так, як уявив собі після книги чи лекції в YouTube. Але це нормально – він клієнт. А ми – терапевти, і це наша відповідальність зустріти його з усіма його особливостями, не змішуючи свої проекції з його досвідом. Тут нам допомагає супервізія.
Відповідальність терапевта та етика завершення стосунків
Інколи буває, що клієнт «не мій». Це теж нормально. Але тоді варто екологічно завершувати стосунки. Пряме висловлювання негативу клієнтові, знецінення, наполегливе доведення своєї терапевтичної правоти – усе це порушує професійну етику. Це лякає новачків і відштовхує студентів.Здавалось би, у терапевтичних і супервізорських групах більше свободи. Але й тут іноді вигадують правила на кшталт: «піде один – розвалиться група» або «йдеш – то йди, сам винен, і говорити нема про що». Це свобода? Так, але чия? І чи не перетворюється вона на маніпуляцію?
Я зараз спираюся на реальні історії – людей із здоровим глуздом, не психотиків і не випадкових відвідувачів терапії. Дехто з них, на жаль, пішов і більше не повернувся. Пригадую і свій особистий досвід – у мене за плечима понад 20 років у гештальті.Я не про осуд. У мене самої вистачає «ляпів». Я про відповідальність того, хто в контакті більш усвідомлений (а це за замовчуванням – терапевт), і хто має помічати безліч феноменів і процесів одночасно.
Що таке гештальт-терапія насправді
Для клієнтів і тих, хто цікавиться: гештальт – це не про вседозволеність і не лише про «почуття». Це про цілісність і про інтеграцію почуттів, думок і тілесних процесів. Про усвідомленість і відповідальну свободу у стосунках з іншою людиною «тут і тепер». Про здатність чути себе, сміливо проявлятися й, за потреби, захищати власні межі.
І цьому справді варто вчитися з тим, хто імпонує вам, як людина. Бо зцілює не книжка і не техніка. Ми травмуємося у стосунках – і лише в стосунках можемо зцілитися та стати впевненішими.
Кожен із нас, гештальт-терапевтів, робить свій гештальт, навіть працюючи в межах одного методу. Ми різні, і ми пожвавлюємо метод через власний розум, серце і досвід. І в кожного це виходить по-своєму.
Як діяти клієнту, якщо немає довіри та безпеки
Якщо ви не відчуваєте довіри, вам бракує безпеки чи є дискомфорт – і, головне, якщо неможливо про це поговорити з терапевтом, то йдіть. Шукайте свого спеціаліста і свою людину.
І не ображайтеся на гештальт – він тут ні до чого!
З повагою до різності та до обох сторін терапевтичного процесу,гештальт-терапевт, супервизор Вікторія Підгорна-Горновська
