Межі віктимності (поведінка жертви)

Віктимність (від лат. Victima — жертва) — тема досить досліджена різними галузями. Вона має місце в юридичній сфері, соціальній службі та, звичайно, психотерапії. Досить відомий «Трикутник Карпмана» з його жертвою, агресором і рятівником. Багато статей описують віктимну поведінку та вказують, як не бути жертвою. Не будь жертвою!!! Текст простий і зрозумілий, але, на жаль, він не працює.

У цій статті, спираючись на свій практичний досвід роботи з цією тематикою, я опишу один із аспектів віктимної поведінки. Важливим буде описати віктимність з точки зору особистісних меж, враховуючи ранні етапи розвитку дитини та процеси формування взаємин зі світом. У кожного з нас є свої фізичні межі у вигляді нашої шкіри, і психічні межі, які визначають наше спілкування з іншими людьми. У цьому контексті віктимність є фактичним порушенням меж. Тобто психологічні межі жертви порушуються агресором за рахунок своєї нестійкості, «рихлості» та зміщення.

Ключовим моментом у роботі з віктимністю для мене не буде питання: «Чому жертва дозволяє не лише порушувати свої межі, а й часто несвідомо транслює можливість нападу на себе»? Основне питання: «Для чого»? Тобто що жертві дає такого роду свідома чи несвідома поведінка та мислення? Яку потребу забезпечує така поведінка? Захистом від чого вона є? Розуміння своїх психологічних меж відбувається ще в ранньому віці. Дитина відчуває свої межі через відчуття меж дорослого, який знаходиться поруч.

Формування віктимності в дитинстві

Дослідження М. Малер (угорський психіатр, психоаналітик) у галузі сепарації-індивідуації дитини, вказують на кілька важливих етапів розвитку у віці до трьох років. Етапи: аутистичний, симбіотичний, сепараційно-індивідуаційний (включає в себе чотири підфази).

Отримавши достатньо прив’язаності на етапі симбіозу та свободи на етапі сепарації-індивідуації (на обох етапах для дитини важлива постійність дорослого об’єкта), дитина отримує достатньо опор і формує свої межі «здоровим чином». За дисфункціональних стосунків у цей період далі може сформуватися співзалежна система, у якій немає чіткості, є провина та сором. Відповідно, вже відбувається вторгнення в особистісний простір.

Мазохістичні патерни та співзалежність

Одним із складників віктимної поведінки може бути мазохістичний патерн, який також формується за співзалежних стосунків. Ненсі Мак-Вільямс у книзі «Психоаналітична діагностика» пише: «Термін „мазохізм“, який використовують психоаналітики, не передбачає любові до болю чи страждань. Людина, яка поводиться мазохістично, витримує біль у надії (свідомій чи несвідомій) на вищу благодать». Тобто існує певна мета, заради якої людина терпить і страждає. Наприклад: для дитини життєво необхідною метою є підтримання стосунків із батьками. Якщо батько звертає увагу на дитину лише тоді, коли їй «погано», то цей механізм міцно засвоюється. Або дитина терпить щось, аби не бути вигнанцем у родині, не бути покараним і відкинутим.

Далі такий спосіб поширюється на всі сфери життя й стає підтримкою ілюзії, що якщо поводитися як жертва, тебе помітять або «не чіпатимуть». Для чого ж у деяких випадках жертва подає несвідомий сигнал агресору? У нас є приховане бажання завжди контролювати ситуацію чи інших людей, так зрозуміло, не викликає тривоги та невизначеності. Тобто в дитинстві дитина часто намагається вгадати наміри батьків і часто спеціально провокує агресію заради передбачуваності. Вона часто може очікувати покарання (що супроводжується почуттям провини) і може першою провокувати його.

Психотерапевтична робота з віктимністю

Але у дорослому віці цей патерн зберігається, і жертва часто несвідомо «думає», що краще проконтролювати «напад», ніж постійно очікувати його в тривозі. Так виникає сигнал агресору. І він постійно підкріплюється повторенням. З цієї причини багато соціальних служб дивуються, як жертва постійно повертається до агресора (наприклад, дружина до чоловіка-алкоголіка, який її б’є). Для неї це єдиний відомий спосіб зберегти прив’язаність і стосунки, який міцно закріплений нейронними зв’язками. Тому текст про «не будь жертвою» не працює. Психотерапевтична робота з віктимною поведінкою тривала й включає багато аспектів: постійність зустрічей клієнта та психолога; проживання дитячого чи пізнішого досвіду клієнта; формування чітких і комфортних меж особистості; робота з відновленням відчуття своєї «доброї сутності» та незалежності в стосунках; розуміння своїх обмежень і опор; формування нових нейронних зв’язків за допомогою переживань у терапевтичній роботі.

психотерапевт
Валерій Вовченко