Світ після пандемії: як він зміниться?

Хоча й дуже повільно і з «рецидивами», але короновірусна криза поступово йде на спад – проте вона ще довго буде даватися взнаки в нашому суспільстві. А от про економічну кризу такого сказати ще не можна абсолютно, тут все, навпаки, ще попереду. Тому поняття кризи в наше суспільство увійшло, очевидно, всерйоз і надовго. Отже, треба розуміти, що кожна криза несе в собі колосальний потенціал змін. Оптимісти вважають, що вони мають бути на краще, песимісти - що «світ котиться у прірву», але мені ближче позиція реалістів, які намагаються оцінити й зважити всі «за» та «проти», щоб побачити реальну картину.

Перший пласт ситуації – політичний, і зараз він виглядає як «соціальне розчарування». Контракт суспільств із своїми елітами полягає у тому, щоб еліти захистили свій народ у разі небезпеки. Нажаль, більшість керівництв країн у світі, включаючи й Україну, цього випробування не пройшли. Люди не пробачають ситуації, коли одна частина суспільства миє руки, а інша – гроші. А ще гірше, коли еліти ще й демонструють свою некомпетентність: одна справа думати, що «наверху корупціонери, але вони знають, що роблять», і зовсім інша – коли приходить усвідомлення, що керманичі взагалі невігласи і країна перетворюється на літак в піке.

Загроза такого розчарування – у накопиченні напруження і суспільної агресії. Чим сильніше і довше люди відчувають себе загнаними у глухий кут і бачать імпотентність еліт, тим більш некерованими стають, адже паніка – стан непередбачуваний, і «керований хаос» нерідко перетворюється у повний апокаліпсис через фактори, які не можна запрограмувати. Зараз цей сюжет розгортається у США з причин, які, начебто, не мали відношення до пандемії. Втім – лише на перший погляд: виснажене суспільство стало «вибухонебезпечним», і надалі ці тенденції лише поглибляться.

Отже, висновок для еліт: світ міняється занадто стрімко, щоб підходити до його управління із старими шаблонами. І той, хто цього не зрозуміє, залишиться не у справах.

Щодо економіки, то вона втратить не тільки непрофесійних учасників, але й тих, хто просто не має достатніх матеріальних ресурсів для виживання. Зараз відбувається перерозподіл «сфер впливу», і він – не на користь дрібних гравців.

Але навіть у них є шанс, якщо вони зуміють переорієнтувати свій бізнес (наприклад, перевести вчасно все, що взагалі переводиться, у онлайн) і продовжити роботу у тих форматах, які зраз можливі. До речі, цікаві дані дають останні соціологічні опитування, згідно з якими людям виявилося комфортніше працювати дистанційно, ніж повертатися до офісу: більше третини опитаних українців прагнуть працювати віддалено і після завершення карантину, і лише кожен п’ятий не зміг пристосуватися до онлайн-режиму.

Переосмислення своїх послуг і їх якості дасть перевагу тим, хто вміє правильно розставляти акценти. Виживе після кризи той, хто буде якіснішим, краще налагодить спілкування з клієнтами, буде робити бонуси, зрозуміє нові тенденції: наприклад, переваги індивідуального туризму перед груповим, або он-лайн покупок перед старим «шопінгом».

Такі самі тенденції демонструє й сфера освіти, де вже на рівні міністерства звучать заклики до того, щоб набагато ширше запровадити онлайн-навчання у школах. Можна сперечатися про доцільність таких ініціатив, але факт лишається фактом – навчання онлайн вже ввійшло в життя школярів і студентів. Із вчителів виграє той, хто навчиться розглядати дитину не як сосуд, що треба наповнити, а як факел, що треба запалити. Із учнів же цей варіант інтелектуальної активності підходить лише для тих, в кого висока внутрішня мотивація, хто дійсно хоче вчитися. Отже, поглибиться розшарування суспільства навіть на рівні школярів – поділ на тих, хто адаптивний і здатний пристосовуватися, і тих, хто не зумів. Тому головною тезою сучасного світу можна вважати щось на кшалт: «Тихше, відбувається природний відбір!»

Що ж до сфери медицини, то пандемія показала лише одне: недооціненість і в сенсі довіри (вірусологи та епідеміологи попереджали про загрозу нинішнього сценарію ще з 2003 року – проте світ їх не почув), і в сенсі оплати праці. Якщо тенденція, при якій політик, спортсмен чи співак отримує в тисячі разів більше, ніж медик, збережеться, в кризових обставинах наша цивілізація виявиться приреченою. І те, що відбувається зараз – лише попередження. Людство зараз отримало останній шанс переосмислити, що і хто для нього насправді важливий – і час покаже, чи воно скористається цим.

Останній сенсовий шар – акцент на собі. Так, головні загрози нам ніхто усунути не допоможе: країнами зараз керують не найкращі і навіть не найрозумніші люди, і їх особистісні якості так само суперечливі, як і компетентність. Тому єдиний притомний вихід із ситуації для світу полягає в тому, щоб зробити акцент на власних якостях і кроках у ситуації, що складається. Чим більш адекватно, помірковано, професійно й порядно кожен із нас буде поводити себе, тим більше у людства шансів.

Тому висновок головний: складні часи даються нам для того, щоб оцінити прості речі. Компетентність, адаптивність та самосвідомість – це ті «кити», на яких далі триматиметься світ.

Опубликовано 2020-08-01 в 12:10:33