Як відкриватися людям?

Що робити, коли ти вдома ніби нормальна людина, відкрито спілкуєшся з домашніми і таке інше, а вартує тільки вийти в соціум і ти зразу стаєш істотою, яка буквально видушує з себе слова, у мене навіть голос змінюється, він робиться слабким і дуже тихим. Навіть перед родичами, яких я знаю все своє життя і які приїжджають на кожне свято, я ніяковію. Ніхто з мого оточення, окрім домашніх, не знає, що я люблю, що не люблю, що я думаю про те, чи інше; я як пуста посудина, в яку людина, з якою я намагаюся спілкуватися, вливає свою рідину, деколи я навіть можу з тою людиною не погоджуватися, але не наважуюся вступити в дискусію, напевно боюся, щоб мене не виставили дурною чи щось таке. Не маю друзів, взагалі вже років 5 точно. Хочу знайомитися, спілкуватися, але то неможливо зробити якщо я не буду відкриватися людям. У мене цього року з’явився новий колектив, і я гадала, що там все зміниться, я буду дружити, розмовляти таке інше, але ні, все пішло не так. Всі якось здружилися між собою, поділилися на парочки друзів-приятелів, а я одне як завжди :)
Особливо страшно вести з кимось, окрім домашніх, суперечку, бо налякана, що програю і та людина з мене посміється. Не маю впевненості відповідати на парах, навіть якщо все вивчила.

Мене нудить від мене. Я ненавиджу ходити в місця, типу універу чи автошколи, бо там люди, а з людьми я змінююся, стаю забитою і незрозумілою. Я ніколи не сміюся в голос на людях, тільки дома. Завжди подавляю сміх, навіть коли таке відчуття, що зараз лусну. Боже, у мене навіть немає впевненості сказати, що мені щось неподобається, буду терпіти. Я взагалі не впевнена у собі. Хоча раніше було важче, я думала, що люди не спілкуються зі мною через мою зовнішність і мені знадобилося декілька років, щоб усвідомити, що зовнішність тут взагалі ні до чого, проблема криється глибше. Це якась дурість, я хочу нормально жити, без тремтіння рук перед походом на пошту чи в магазин, щоб серце не вискакувало, коли хтось чужий дзвонить.