Live:
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 1 hour тому: «Розрив стосунків — це важко, адже це передбачає втрату того, що було звичним і комфортним. Перебуваючи у стосунках, ми будуємо спільну історію, створюємо спогади та формуємо емоцій»
Тетяна Штапова
Тетяна Штапова 1 hour тому: «цитата: «З жінкою напружене спілкування протягом декілька років. Намагався поговорити, що роблю не так, але мені відповідали ти сам повинен бачити. Я тобі стала як мама.» Вітаю! З»
question author 4 hours тому: «Реакція на відповідь № 391457 для Алла Григорівна Веленко А скільки коштує один сеанас? Чи в цьому чаті таке не запитують?)»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: nikb72 Age: 16

Мене нервує мій тато

Мого тата дуже просто вивести з себе і в такі моменти він не контролює пориви агресії. Коли сердиться, то завжди звинувачує в усьому мене та мою маму, кричить, може обізвати. І запалюється він буквально через дрібниці, які насправді можна вирішити розмовами або не звертати уваги на них взагалі. Пам\'ятаю, як одного разу (я тоді ще в молодші класи ходила) він в черговий раз почав кричати і сказав, що повбиває нас. На моїй пам\'яті це один єдиний раз, коли він таке сказав, але я не впевнена. Ми тоді з мамою вийшли на кухню, мені було страшно і я запитала, чи насправді він зробить те, що сказав. Мама відповіла, що це дрібниці і він так жартує. Але я розуміла, що вона сама не вірить у те, що каже. Тато тоді настільки сильно кричав, що я почала вірити в його слова, почала вірити, що він може вбити. Потім він вибачився, як завжди, пообіцяв, що більше не буде. Ми зам\'яли цю ситуацію і не говорили про неї. Потім у мене спливає ще одна яскрава картинка в голові. Я чітко пам\'ятаю цю ситуацію але не знаю, коли саме це сталося. Вони знову посварилися з приводу моєї бабусі (мамина мама, з якою на даний момент тато не спілкується вже більше 5 років точно, чому не спілкуються я теж не знаю, пам\'ятаю тільки обривками), мама сказала, що тато не має права поливати її брудом та обзивати. Він взяв її за горло (не душив) та почав дуже сильно кричати, казав, щоб вона зняла корону з голови, що вона йому ніхто і не має права казати, що йому робити. Я була маленька, стояла між ними, трусилися, плакала, благала перестати. Пізніше, того ж вечора, тато попросив у мене вибачення за це і я пам\'ятаю, як через силу відповіла йому, що вибачатися треба перед мамою. Чому через силу? Тому що боялася, що через це він на мене накричить. Він нічого не відповів. В якийсь момент мого дитинства я реально почала його боятися. Відчувала себе в безпеці тільки тоді, коли тато був на роботі. А перед його приходом з роботи завжди прибирала ножі з видних місць, бо боялася, що в пориві гніву він вб\'є мене або маму, а потім ще сестра народилася, то за неї теж переживати почала. Пам\'ятаю, як батьки теж сварилися через те, що я боялася тата. Мама казала, що це ненормально. Тато - що вона собі напридумувала.
Зараз все продовжується. Він так само кричить, так само обзиває. І при цьому каже, що він не кричить, а це його манера спілкування така. Бісить. Зараз я його не боюся і активно сперечаюся майже зі всім, що він мені каже ( у мене багато злості на нього, це навіть не образа. Злість. Саме це слово, думаю, найточніше охарактеризуйте те, що я відчуваю. Я про це говорила йому, говорила про те, що є речі, які я, мабуть, не пробачу. Він знову сказав, що це така манера спілкування. Серйозно? Він хоча б сам у це вірить?). Йому це не подобається і він починає ще більше сердитися, каже, що ніколи не думав, що я виросту такою і зі мною буде так багато проблем.З мамою у нас гарні відносини. Пару раз замахувався підставкою для чашок та телефоном, але так і не кидав. Хоча, мені здається, що я років з 8 готова до того, що він може вдарити чи щось кинути. Ніколи ще не вдаряв, але я впевнена, що колись таки цей день настане.
Але я його люблю, справді люблю. І він мене любить. Мене і сестру. Маму не знаю. Він піклується про неї, вона про нього теж, проте не думаю, що вони люблять один одного. Сваряться так само часто: крики, мати - все досихпір лишилося. Тільки раніше вони не розмовляли неділями після сварок, ображалися, сердитися. А зараз покричали (ну, тато кричить, а мама ні) і заспокоїлися. Таке враження, що їм всеодно.
Так ось моє питання. Що можна зробити з цією злістю, що сидить у мені? Як перестати огризатися на кожне слово тата? Бо це дуже виснажує. А розмовляти про ці ситуації з дитинства мені не хочеться з батьками. Я думаю, вони самі багато чого вже не пам\'ятають. Ще одне. Після сварок з мамою тато розказує мені про неї все, що думає. Це теж дуже втомлює.
Вибачте, що зайняла ваш час🙏
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?