Страх ігнору

Хлопець поїхав на роботу. Спочатку дзвонив,писав, зараз цього все менше. Питала, каже, що загружений роботою, тільки мені здається що це не так. Ніби уникає розмови. Вже три дні першою пишу я. Постійно ніби відмазки, щоб довго не говорити зі мною. Коли говоримо, питаю, він каже *все добре, люблю, цілую*, а потім знову те саме. На фоні цих розмов, я ніби істеричка, яка шукає привід сваритись. Та навіть мене турбує не це. Розумію головою, що потрібно дати йому час, не писати, не дзвонити, можливо наше спілкування б на цьому припинилось і все б вирішилось . А от виконати це не можу, ніби якась ломка писати, ніяк не можу втриматися, а потім себе картаю за це. Починаю писати багато смс, щоб він зайшов. І цікаво те, що ми можемо поговорити не довго, не вдало, але після цього я заспокоююсь. Пропадає тривожність і паніка.
Просто не можу витримати невідомість і ігнор. Хочу цього позбавитись.
З батьками стосунки нормальні, коли була маленька, якщо щось робила не так, мама ігнорила мене, могла мовчати пару днів. Тільки мені здається,я вже прожила цей момент і ніякої образи немаю.
З хлопцем пів року тому розходились, два тижні було так, що він не хотів вже розмовляти зі мною, не проявляв ніяку ініціативу , а тільки коли я писала, тоді дзвонив. І зараз відчуваю, що маю страх, що таке саме повториться, тому ніби цього уникаю, тим що виходжу перша на зв'язок. Я вже заплуталась в цьому всьому.
Хочу скоріше позбутися цього страху і все пустити на самоплив.
Як позбутися цього страху, заспокоїтись і приймати цей ігнор, а не уникати його? Хлопець ніби відчуває цей страх і робить все для того, щоб його посилити