Зазнала поразку на практичному семінарі з філософії, тепер боюся жити далі й взагалі чимось займатися в житті. Ненавиджу своє життя максимально

<p>Прошу пробачення за такий довгий текст. Для довідки: я студентка психологічного факультету російського ВНЗ, після закінчення освіти планую іммігрувати в Україну/ЄС. Це було сьогодні вранці. Я прокинулася, зібралася на дистанційну лекцію (отримую дистанційну освіту), завчасно випила заспокійливе (триптофан+персен), прочитала дві молитви та пішла на лекцію з надією, що все пройде нормально. За словами філософині потрібно було вивчити 10 тем (!) за тиждень. Якщо не з&rsquo;являтися на практичних зайняттях &ndash; в противному випадку викладачка влаштує прокторінг (а це ще те пекло, я відчула це на собі під час вступних іспитів). Але почну з початку. Перша лекція з філософії в мене була тиждень тому, і вона в мене ледь не викликала істерику. Спочатку я була, м'яко кажучи, в шоці через те, що викладач усіх називає скороченими іменами попри те, що в плані віку в моїй групі половина тих, кому років за 40. Усіх вона називає "солнышки", "зайчики", "дети", тощо. І в той же час наполегливо заявляє про серйозність ВНЗ як учбового закладу, і говорить: "Вы же взрослые люди. Учитесь для себя и делайте всё сами". При цьому щось брати в мережі при виконанні робіт вона заборонила, зубрити матеріал заборонила, цитувати заборонила, виражати свою думку теж заборонила,при цьому писати ми маємо виключно свої думки. Парадокс, правда? Необхідність вивчення філософії вона пояснювала на прикладі ковіда, як би абсурдно це не звучало. Вона буквально закликала всіх до вакцинації, хоча бачила нас перший раз, а всього за все навчання побачить 3 рази, не більше. Після цих слів мені стало дуже тривожно,але я зібралася з силами і подумала: "копіюватиму завдання з економіки - заспокоюся". Але не тут-то було. Потім вона заговорила,типу &laquo;Много кто из вас скажет "Мы хотим европейский уровень жизни", но спешу вам сказать: вы все, здесь подключённые, сами и являетесь частью той российской культуры, в которой мы живём&raquo;. Варто сказати, що в мене синдром Аспергера (самодіагностована, бо в пострадянських країнах дорослим його ніколи офіційно не ставлять; так от, мої специфічні інтереси &ndash; відчуття відчуженості до Росії, тому на все пов&rsquo;язане з нею, та й з відношеннями Україна/Росія як правило реагую достатньо різко; сама я з Росії,але переконана українка). Так от, на цьому моменті я з усіх ніг побігла на кухню і випила дві пігулки заспокійливого, а потім вимкнула звук і створювала видимість присутності. Але, як з&rsquo;ясувалося &ndash; це не найстрашніша ситуація.</p>