«Смерть - це стан, у який впадають деякі пацієнти з метою принизити свого...»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: TheUnforgiven Age: 30

Навіщо не пробачаю себе?

Доброї ночі.
В мене склалася така ситуація, що я не можу себе пробачити за зраду, хоча помилки усвідомила і урок засвоїла. Пройшли роки. Я знову і знову займаюсь самобичуванням, хоча це вже нічого не змінить в минулому, а от теперішнє і майбутнє, можливість вирости над цим досвідом в себе забираю. Можливо звинувачуванням себе намагаюсь замінити справжню відповідальність. Бо та відповідальність яку бачу в цій ситуації (сказати правду і завершити стосунки) дуже мене лякає можливими наслідками – такими як фізична розправа від чоловіка, переслідування, цькування перед дітьми, або що просто не впораюсь сама. Насправді я не знаю що може бути в такому разі. Ніхто не знає. Страшно.

Причиною зради для мене було спершу непорозуміння з чоловіком – невідомість, чи ми разом, чи ми розходимося, яку я не мала сили витримати. Як виявилося ми не розходились в той раз і наче я все не правильно зрозуміла. Були конфлікти з його матір'ю і з ним, втручання його матері в наше сімейне життя і його бездіяльність в плані відсутності будь-яких дій щоб захистити нашу сім'ю і порозумітися, відстороненість коли мені була потрібна допомога з дітьми і при цьому його відмова розірвати стосунки, були погрози забрати дітей в разі розставання, які потім сказав що це просто ляпнув не подумавши і не збирається так робити, далі багато критики з його сторони і від його матері до всього, в тому числі він назвав мене брєвном в ліжку хоча сам не дбав про те щоб в нас в стосунках було гарно і щоб я могла бути розслабленою. Тож зрада була для мене в момент відчаю і нерозуміння як бути, як ковток повітря на межі життя і смерті, і тоді думала що і так вже розлучаємося, але врешті не наважилася
+ Я виросла в середовищі де було багато насильства і зрад. Можливо це повпливало на те що я в критичній ситуації кинулась шукати втіху на стороні, не могла звернутися за підтримкою до своїх рідних чи знайти інше рішення.
А зараз ми живемо окремо від його мами, життя не погано складається. Але мені болить минуле – мої вчинки і його вчинки та бездіяльність, а також тривога що все може розкритися рано чи пізно про мою помилку. Я не можу спокійно жити, розвиватися, працювати, залишилася домогосподаркою і тримаю все в собі. Ситуації щодо його неприпустимої поведінки і щодо його мами чоловік відмовляється обговорювати і стверджує що я просто все не правильно сприймаю. Тож я відчуваю себе єдино винною у всьому, тим більше що як мінімум конкретний моральний злочин вчинила саме я. Розумію що це було не правильно.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?