Question by:
Юлія
Age:
22
Не переношу плач дітей
Доброго вечора.
Коли чую на вулиці плач дітей малих (0-4рр) всередині все розривається, зразу починаю думати що дитині завдають шкоду і вони почуває себе погано біля тих людей які з нею зараз знаходяться. Хочеться підійти і впевнитись що дитина в безпеці і заспокоїти її (не підхожу звісно, стримуюсь). Стараюсь швидко зчезнути з того місця де плаче дитина бо просто не можу чути цей плач. Навіть якщо я бачу що з дитиною поводяться ок, всеодно хвилююсь за цю дитину і хочу її заспокоїти. Я виросла в повній сім'ї. Але коли в дитинстві мама кудась йшла і лишала мене з бабусею я дуже плакала за мамою (коли мама верталась додому я просто з рук бабусі виривалась і тряслась бо так раділа що мама прийшла). Я просто страшно була прив'язана до мами. Тільки мама і всьо і мені ніхто не був потрібний. Всі сусіди і родичі казали: що вона так за тобою? чого так плакати за мамою? Мама прийшла та вже нема ради. Тільки мама їй і потрібна; Ті хто мене бавили або сиділи зі мною то казали що коли моя мама кудась йшла то я страшенно за нею плакала (це перше що вони говорили коли моя мама заходила в квартиру).
Пізніше коли я ходила в садік то там мені було сумно бо скучаю за мамою (з 4 р. пішла в садік бо народилась молодша сестра). Коли згадую садік то зразу згадую як за мамою скучала, вже була старша і не плакала але всередині було все в сльозах бо скучаю за мамою.
Потім коли їздила в табори то крім того що мені було важко адаптуватись я знову скучала за мамою. Там я не плакала але всередині була така сумна і це відображалось назовні бо інші діти часто мене питали: чого ти така сумна?. Я їздити в них не хотіла бо знала що знов буду сильно скучати за мамою. В таборі не було мені дуже цікаво але я старалась чимось себе займати і приймати участь в різних заходах бо цей сум за мамою супроводжував всюди і дуже важко було в тому плані що цей сум постійно з тобою і він нікуди не зникає; І переключити увагу з суму на щось інше було дуже важко. Коли в таборі говорила з мамою по телефону то стримувалась щоб не розплакатись бо так сильно скучала.
І щодо мами, вона є такою що любила дуже сильно (обнімала, цілувала ну 1000 раз на день) і гіперопікала також (ну така мама що всьо для нас). І ще я високочутлива людина, і тривожна.
І тепер питання: 1. Чому я не переношу коли дитина плачить? Чому від цього плачу всередині все прям розривається?
2. Чому такий сум був за мамою сильний? Чому так важко давалась мені розлука з мамою?
Коли чую на вулиці плач дітей малих (0-4рр) всередині все розривається, зразу починаю думати що дитині завдають шкоду і вони почуває себе погано біля тих людей які з нею зараз знаходяться. Хочеться підійти і впевнитись що дитина в безпеці і заспокоїти її (не підхожу звісно, стримуюсь). Стараюсь швидко зчезнути з того місця де плаче дитина бо просто не можу чути цей плач. Навіть якщо я бачу що з дитиною поводяться ок, всеодно хвилююсь за цю дитину і хочу її заспокоїти. Я виросла в повній сім'ї. Але коли в дитинстві мама кудась йшла і лишала мене з бабусею я дуже плакала за мамою (коли мама верталась додому я просто з рук бабусі виривалась і тряслась бо так раділа що мама прийшла). Я просто страшно була прив'язана до мами. Тільки мама і всьо і мені ніхто не був потрібний. Всі сусіди і родичі казали: що вона так за тобою? чого так плакати за мамою? Мама прийшла та вже нема ради. Тільки мама їй і потрібна; Ті хто мене бавили або сиділи зі мною то казали що коли моя мама кудась йшла то я страшенно за нею плакала (це перше що вони говорили коли моя мама заходила в квартиру).
Пізніше коли я ходила в садік то там мені було сумно бо скучаю за мамою (з 4 р. пішла в садік бо народилась молодша сестра). Коли згадую садік то зразу згадую як за мамою скучала, вже була старша і не плакала але всередині було все в сльозах бо скучаю за мамою.
Потім коли їздила в табори то крім того що мені було важко адаптуватись я знову скучала за мамою. Там я не плакала але всередині була така сумна і це відображалось назовні бо інші діти часто мене питали: чого ти така сумна?. Я їздити в них не хотіла бо знала що знов буду сильно скучати за мамою. В таборі не було мені дуже цікаво але я старалась чимось себе займати і приймати участь в різних заходах бо цей сум за мамою супроводжував всюди і дуже важко було в тому плані що цей сум постійно з тобою і він нікуди не зникає; І переключити увагу з суму на щось інше було дуже важко. Коли в таборі говорила з мамою по телефону то стримувалась щоб не розплакатись бо так сильно скучала.
І щодо мами, вона є такою що любила дуже сильно (обнімала, цілувала ну 1000 раз на день) і гіперопікала також (ну така мама що всьо для нас). І ще я високочутлива людина, і тривожна.
І тепер питання: 1. Чому я не переношу коли дитина плачить? Чому від цього плачу всередині все прям розривається?
2. Чому такий сум був за мамою сильний? Чому так важко давалась мені розлука з мамою?
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
