Як не дозволяти поганого ставлення до себе?

Колеги і знайомі знають мене як спокійну, інтелігентну і неконфлікну людину. Я багато часу приділяю своєму здоров'ю, зовнішності, маю цікаву роботу, де я завжди маю бути на публіці в гарному вигляді. Намагаюсь виглядати впевненою, але в мене є комплекси що заважають мені жити. Стосунки з чоловіками складаються спочатку чудово. Є довіра, розуміння, повага, любов. Я не люблю сваритись, ображатись, ніколи нічого не вимагаю, але з часом таке відношення мені вилазить боком, мене перестають цінувати, все більше собі дозволяють, а я кожного разу все пробачаю. З теперішнім чоловіком я просто перетворилась в ганчірку, зневажаю себе за це. Я не розумію чому мені страшно проявити характер, твердо заявити про своє невдоволення. Після останньої сварки я зібралася з думками і спокійним рішучим тоном заявила що ми розходимось. Але через якихось 15 хвилин (!) дала задню і почала слізні розбірки в дусі "що ж нам робити і чому ти мене не любиш". Я боюсь зробити боляче, боюсь образити, виглядати байдужою, бути егоїсткою, тому що думаю що мене одразу розлюблять і охолонуть. А ще я не вмію терпіти. Коли мені погано я намагаюсь негайно зменшити біль шляхом згладжування конфлікту. Я не знаю як не дозволяти поганого відношення до себе, технічно не розумію як це робити. Кажуть що діти переймають модель сім'ї від батьків. Мій тато має дуже і дуже складний характер. Можу сказати що їх відносини з мамою стали гармонічними лише після 50, не знаю що цьому посприяло. Підозрюю я просто не люблю і не приймаю себе. Хочу це змінити, але не знаю з чого почати.