Нерозуміння моїх захоплень

Як донести до чоловіка те, що читання книг, малювання картин і тд це нормально, це мені необхідно і тд(( Я люблю читати, я змалечку любила читати, ще коли до школи не ходила мала книжечки такі маленькі з казками, мені їх читали(мала десь 20 штук) ,то я читати не вміла, але вивчила їх всі слово в слово, знала навіть яким реченням починається і закінчується кожна сторіночка. В мене діло теж любив читати, вже старий був лежав, але читав. Коли вміла читати уже, то бігала в бібліотеку , брала там книжки, і це попри те, що читала і писала все до школи. Потім почала купляти книжки. В мене не так багато книжок, але маленька поличка в шафці є. Просто люблю читати, мені цікаво читати. Між переглядом фільму чи книгою я оберу книгу. Я не віддаю всі свої гроші, не трачу там останні гроші на книжки. Я спокійно відношуся до того, що от зараз я не маю змоги купити ці книжки, просто відкладу в корзину, куплю пізніше. Ну тобто я не марю прям ними, все відаю типу лиш дайте книжку, ні такого нема. Я адекватно до того відношуся.
Також колись любила вишивати хрестиком, от будь-що ,лиш би вишивати. Тепер мені подобається малювання картин по номерам, складання картин алмазами, навіть просто блокнот і ручка і щось креслити , якісь клітинки заштриховувати ( бо малювати я не вмію).
Мої рідні до цього відносяться з нерозумінням зовсім. Типу та нашо тобі того складу книжок, винеси на горище , та викинь і тд. Я не розумію, яке відношення до них має те , що я роблю (от читаю, малюю і тд). Таке враження, що вони були б задоволенні якби я цього не робила , а просто , наприклад , сиділа і дивилася в одну точку.
Мені 27 років , є дитина 4 роки, виконую всі свої обовʼязки, в хаті прибирає, за дитиною дивлюся і тд. Бо сказав би ,що через моє читання наприклад , я не роблю те, що потрібно. Але це не так.
Чоловік теж це не підтримує. Йому не подобається читати, він не має якогось свого заняття, він робота -дім-телефон-десь поїхати.Це всі його зацікавлення. Він не розуміє як взагалі може подобатися читати ,чи складати картину алмазами, чи малювати. Вважаєш , що це непотрібна фігня, за ці гроші краще б купила собі щось потрібніше: тіпа кофту, труси, носки, сумку, туш, і тд. Але мені потрібно це, я сиджу вдома з дитиною, я не ходжу на роботу, мені подобається сісти і малювати чи читати, в телефоні ігри грати навіть, це мене заспокоює якось,ну просто якось легше на душі, хоча не скажу , що я дуже прям розстроєна, чи нервова і тд.
Ну можливо для мого віку це справді фігня і я не маю тим займатись. Я не знаю. Чоловіку я пояснюю, ну мені ж це подобається, тобі не подобається , але це ж не означає, що усім так має бути, це речі, дії , які не приносять комусь шкоди якоїсь. Він цього не розуміє. Каже « ну тоді я теж собі щось придумаю і куплю якусь фігню, просто так, бо от ти ж купляєш». Кажу та купляй, якщо тобі це подобається , лежить до цього душа, я тобі ще й вибрати допоможу. Але ж йому нічого такого не потрібно, бо йому нічого не цікаво, сам каже «куплю якусь таку фігню ,що буде собі просто не потрібною лежати». Це тіпа покарання для мене, що він потратить наші гроші на щось непотрібне,просто щоб позлити мене, хоч щось лиш би так було.
Я незнаю, мені якось так обідно, погано на душі , що мене в цьому не розуміють. Я вважаю, що це реально якась така дрібничка ці мої захоплення, не такі гроші трачу, не роблю діру в сімейному бюджеті, не трачу тисячі на салони і тд , не займаюсь цим цілодобово, не мішаю цим нікому.Але це якась така моя віддушина.
Йому не має подобатися читання наприклад, просто хочу щоб відносився до цього нормально, що мені це подобається, просто навіть з думкою «ну їй це подобається , значить їй добре, нехай робить це і тд».
В нас от є гроші і ми тратимо їх за згодою. Навіть не так за згодою, як просто ставимо в відомість одне одного. Тобто наприклад, от мені до машини треба купити те і те, нам потрібно купити те і те,говоримо про те , що беру гроші купляю взуття, йду лікувати зуби і тд. Немає такого аж до дрібниць, наприклад, щоб в магазині звітувати про все, що купили, про кожну жувачку чи шоколадку. Так і про книжки наприклад, я ж ставлю йому до відома,що хочу купити собі книжку ,чи книжки. Він перше каже ні. Бо тіпа це не потрібна річ. Потім через деякий час все ж дозволяє. Коли кажу йому на його ні що всерівно собі це куплю і що не питаю його чи можна чи ні, а пост ставлю до відома, він каже то я взагалі гроші тобі не буду давати, всі гроші будуть в мене.
Кажу «ну значить треба мені йти на роботу і мати свої гроші, щоб купити собі це». А він «нє, це одне і теж,всерівно я недозволяю бо це фігня, бо мої гроші то і твої теж, і твої гроші і мої теж».
Незнаю як до нього достукатися.
Варіант ,наприклад,просто виділяти мені на місяць якихось навіть 500грн просто на то що я собі хочу,без питань,без повідомлення - це всерівно б йому муляло , що я їх потратила на то. Ходжу на манікюр, пішла б як завжди за гроші загальні, в такому випадку сказав би а чого не робила собі за ці гроші виділенні мені.
Немає такого, що я повинна питати дозволу купити собі щось з косметики , одягу і так далі, він на все погоджується з всім згідний, нема притензій, не жаліє грошей мені на айфон, хоча проти була я тратити такі гроші, але він купив, а лиш саме це питання «хоббі» його тригерить. Бо все це потрібні речі, а от саме це (книги, картини і тп) це не потбрібно.