Я погана мати

Привіт)Моїй Донці 4 роки і я вже 4 роки терплю фіаско в материнстві.Спочатку я взагалі була просто жахливою, зараз трохи краще,але ще погана мама.Все пішло не так з самого початку, як тільки донька народилася.Дитина запланована,вагітність протікала добре, пологи були затягними і виснажуючими,але без ускладнень.Але з самого першого дня в мене якось не задалося з дитиною.Вона весь час кричала поки інші новонароджені тихенько спали і прокидалися аби поїсти. Мене так це виморило,що в першу нашу спільну з нею ніч,я ,через відчай, втоми і безвихідь, струхнула новонароджену дитину.Звичайно це було легенько,але сам факт того що мене вибісила моя дитина в першу ж ніч,вже говорило про те, що щось зі мною не так.Далі,до року доньки,я була в глибокій післяпологовій дипресії (до психіатра не зверталася, але здогадуюся, що то було саме воно)і частенько кричала, трусила і інтенсивно вмивала свою маленьку доньку.Після року стало трохи легше, але все рівно вона мене скажено злила і я постійно зривалася на неї. Одного разу, під час чергової істерики вона лягла на асфальт посеред дороги.Я взяла її на руки і понесла,а вона виривалася і кричала.В руках була вона і важкі пакунки з продуктами і я не придумала нічого краще, ніж вкусити її за щоку.Чим далі тим я рідше вдавалася до фізичних покарань,але інколи бувало.Останнього року можу лише дати по жопі, але дуже рідко. Моя дочка далеко не янгол, я знаю багато дітей, але моя наче якийсь скажений енерджайзер. Вона занадто активна, потребує дуже багато уваги, вперта і вередлива. Інколи мені здається, що вона хоче просто довести мене до того, що я втрачу розум. Але я всерівно її люблю і завжди любила. Мої приступи злості і агресії змінюються шаленим залюбленням дитини. Я часто її цілую, обіймаю і говорю, що люблю.
Я розмовляю з нею і пояснюю, що кричу і караю її не через, те що не люблю, а тому що злюся через її поведінку.Я прошу в неї вибачення.Я чудово розуміє, кричати, а тим паче, бити дитину не можна.Я двічі проходила терапію у психологів.Під час нашої терапії вони запевняли мене, що я нормальна мама і нічого страшного відносно дитини не роблю.Але ж я знаю,що постійні крики і рукоприкдадство по відношенню до дитини не допустимі.Але я не знаю як мені стримувати себе.Бо вона реально може довести до сказу.Не хочу запам'ятатися дитині злою, постійно кричущою мамою.Як мені бути, чи травмувала я псифіку дитині своїми зривами?Вдень вона мене виводить з себе, ввечері я зриваюся і кричу на неї.А потім вночі мене мучить сумління.