Мама хлопця лізе в наше життя

Добрий вечір. Живемо з хлопцем десь 9 місяців. Мама живе окремо. Але мама дуже активна жінка, лізе буквально в усе, навіть коли не питаєш поради. Хлопець поки жив із мамою, вона за ним речі складала, прибирала тощо. І зараз теж може приїхати, щоб перебрати, дістати його речі. Хоча я їй озвучую, що він вже дорослий хлопець, може йому вже час самому складати свої речі? Тому що я не хочу займати роль мами. Мама погоджується і тут же приїжджає і робить усе за нього. Кажу, хочемо купити ялинку. Вона збирається з нами їхати. Тому що знає яку нам краще купити. Приїжджає в гості кожні вихідні. Хоча ми обидва працюємо і маємо тільки один день спільного відпочинку. Я їй говорю, що нам важливо проводити час удвох. Вона тут же приїжджає саме в цей день. І коли приїжджає, у мене відчуття, що я тут кімнату знімаю. Вона починає розповідати, який килим за кольором вибрати, чим мені прибирати квартиру, куди мені що повісити. І я потім відходжу від цього приїзду весь вечір... Ніби мене як лимон вичавили. Один раз навіть розплакалася при хлопцеві, коли вона поїхала, до того прикро стало. Йому спробувала м\'яко сказати, що мені було прикро, що я поприбирала, все зробила перед приїздом мами і я не розумію, що я не так роблю. Він відповів, що нічого ж страшного не сталося. Взагалі він навіть не розуміє, що відбувається. Найімовірніше, просто звик, що мама все життя так робила. Я розумію, що в нього просто не відбулася сепарація від матері. І що я тут нічого зробити не можу. Я не проти мами, вона гарна жінка, ніколи їй поганого слова не казала, завжди дуже обережно розмовляю, говорю що ми самі впораємося, дякую за поради. Але просто вже розумію, що не можу так... Що мені робити? Чи є сенс намагатися говорити з хлопцем щоб попросив маму дати жити самим, як дорослим людям? Тому що я знаю, що вони завжди на боці матері. P.S. Він, до речі, їй говорив на самому початку наших стосунків, щоб вона не дзвонила мені так часто зі своїми порадами, але це не працює.