Live:
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 3 hours тому: «Ви молодець! І в тому, що дбали про дитину особисто стільки років, і в тому що зараз, не зважаючи на те, як Вам непросто, Ви намагаєтесь дбати про те, як краще для дитини. І це дуж»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 3 hours тому: «Взагалі-то я не мав би Вам відповідати зараз, тому що не мав би жити. Так, казали лікарі моїй мамі, коли мені було лише 3 тижні від народження. "Медицина безсила, ми зробили все що»
Наталия Горская
Наталия Горская 4 hours тому: «Відповідальність за стосунки лежить на двох. Можливо Ви і робили щось, що не влаштовувало дружину, але що з цим робити- вона прийняла рішення сама, і обрала вона НЕ прояснювати»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Emili Age: 27

Страх не выжить одной

У меня всегда была потребность в других людях рядом. Кто подскажет, поможет советом. На кого можно ориентироваться. Кто поможет. Кто скажет как лучше сделать, как лучше жить. И когда я общаюсь с другими, вижу как они делают и сама так делаю, беру с других пример. Тогда чувствую более спокойно. Когда я остаюсь одна, ни с кем близко не общаюсь и ни у кого не могу спросить совета, у меня начинается тревога. Что я одна не справлюсь, не выкручусь, а все остальные справятся, так как они друг с другом дружат и обмениваются информацией и в курсе, и помогают друг другу. Мне сложно выжить одной. Я боюсь, что никто меня не подстрахует, когда я буду в сложной ситуации. В этой жизни каждый сам за себя, понимаю. Но мне обязательно нужно, чтобы в коллективе быо хоть один человек, с которым я хорошо общаюсь, кто поможет, кто будет на моей стороне, не предаст. Это прямо необходимость. Иначе у меня тревога, паника. У меня есть страх быть непринятой обществом. В школе я ни с кем не общалась. Все время молчала. Не знала, что надо говорить, не знала, как общаться, боялась, что меня высмеют или посчитают странной или не такой, боялась проявиться, боялась что то сказать,высказать свое мнение. Боялась быть непонятой. Это прямо страх был. У меня в первых классах была подружка, и она со мной общалась, а я считала, что не заслуживаю общения, не знала, что надо говорить и мне как то неловко было, я часто молчала в ответ. Потом мы перестали общаться. И потом я ни с кем не дружила, сидела за партой с девочком, но мы практически не разговаривали друг с другом. И вот все остальные общаьись в классе, дружили, а я чувствувала себя каким то изгоей. Меня некоторые недолюбливали так как я училась лучше их, и они меня унижали, вечно цеплялись, говорили гадость, нападали что ли словесно,хотя я никого не трогала, но бойкотов или травли не было. Просто как то со мной не хотели общаться. И у меня было напряжение, что на меня в любой момент могут обидеть, а мне прибеться защищаться, и может отчасти и поэтому я боялась что то сказать. Это было бы поводом, чтобы прицепиться ко мне, высмеять, унизить.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?