Стосунки на відстані, депресія

Доброго дня. Питання про стосунки. З початком повномасштабної війни втратила роботу, спочатку мала можливість допомагати купляти ліки і донатити з того, що мала. Деякі мої друзі тоді буди у війську і були дуже поряд (я живу біля Ірпеня), тому мала можливість допомагати. Пізніше стало менше грошей і, на щастя, більше нагальних потреб почало закриватися державою та фондами. Я не знала, що робити в Києві без роботи і після кількох місяців спроб, маючи пропозицію від маманих знайомих, поїхала від молодіжної  організації на рік до Польщі. Мої колеги були чудові і місце, де я працювала, було дуже дружнім, але я завжди планувала повернутись в Україну по цьому році і знову вирішувати питання пошуку роботи. В кінці року мені запропонували почати стосунки, хлопець не з України, але см говорили про проблеми стосунків на відстані і обидва тоді зійшлись на тому, що це можливо, що ми можемо періодично бачитись і зїдемося з часом, спробуємо побудувати життя в Україні. Я повернулась в Україну, на початку минулого року він приїхав до мене, що я дуже оцінила. Пізніше я знайшла віддалену роботу і отримала можливість їздити до нього, що і робила. Останній раз ми бачилися у травні, кілька тижнів. Наступний раз мав бути у липні, але він досить різко і неочікувано для мене сказав, що хоче розстатись. При чому причина була, що його сусід по квартирі, котрий також має стосунки на відстані, виглядає щасливішим з дівчиною ніж ми. Для мене це було дуже різко, бо у травні він сам запропонував познайомитись з його сімєю і це був дійсно важливий крок для мене і для нього теж, ніби. Тоді я вирішила просто прийняти цю новину і дати йому час подумати. Наступні кілька днів він досить багато писав мені і знов ухотів говорити по телефону, що ми і робили. На моїй роботі меніьзапропонували взяти кілька проектів у місті де він живе (це міжнародні компанія і вони знали, що я маю там хлопця), я сказала йому про це і він запропонував залишитись у нього на довше ніж ті кілька тижнів, які мені треба були для проекту. Я погодилась. Це було приблизно три тижні тому. Я вже маю квитки на післязавтра на поїзд і моя компанія не орендувала мені готель, бо я сказала, що маю де зупинитись, розраховуючи, що його ропоз ція була з метою налагодити стосунки. Після тої пропозиції ми ще кілька днів дуже часто спілкуватись, а потім у нього почались екзамени (він студент) і все сповільнилось. Сьоголні я вирішила прояснити як все має бути і виявилось, що він забув про свою пропозицію, але сказав, що дуже радий, що я приїду. На даний момент я почуваюсь дуже погано і тупо. Я не можу відмінити поїздку, але мені буде дуже важко залишатись в зьним в кімнаті впродовж кількох тижнів які я працюю. Я не можу орендувати готель, бо значна частина моєї зарплати піде на це, це досить дорога країна, я не можу жити в хостелі, бо мені треба тихе місце з розетками, де я зможу працювати хоча б 8 годин. Я не бачу сенсу намагатись продовжити стосунки, не знаю чи я права, чи це лише гордість. Розумію, що стосунки на відстані це важко, але я відчуваю, що після його одного приїзду в Україну більше вкладаюсь я ніж він.  Зараз я невпевнена чи це має майбутнє,я почуваюсь некомфортно і незахищено поруч з ним зараз, бо розставання було для мене неочікуваним абсолютно і янаіть за умови, що він захоче щось відновлювати, не знаю чи зможу крізь це пройти,  так не має бути, як на мене. Я маю кілька питань стосовно цієї ситуації, перш за все чи виглядає це як стосунки, що можуть мати майбутнє і заслуговують на те, щоб за них боротись. Мабуть, також варто уточнити, що він молодший за мене, йому 21, мені 26. У обох нас, насправді, не було стосунків раніше. У мене були спроби, але яніколи не визначала це як стосунки, просто намагалась щось будувати, базуючись на тому, що вже був суспільний тиск. Тому питання, може, дурне, але я, дійсно, не можу оцінити на скільки поступовим варто бути а стосунках і де це вже втрата самоповаги. Друге, мабуть, важливіше питання. Я давно відчуваю потребу звернутись до психолога і зроблю це по поверненню в Україну за будь-яких обставин. Тим не менш, моя поїздка зовсім скоро і триватиме вона мінімум 2 тижні. Я не вірю, що у нас вийде щось відбудувати і знаю, що це буде неймовірно важко морально. Я вже відчуваю,що маю щось близьке до депресії чи вже депресію. Бо окрім цієї історії я також маю знайомих на війні, частина яких загинула, і бачу весь сум, що відбувається довкола. Я не знаю як витримаю ці еіл ка тижнів чи є можливість придбати якісь загальні антидепресанти чи щось подібне, щоб пережити ті кілька тижнів, але і не нашкодити цими ліками собі? В подальшому, як я вже сказала, я планую звертатись до психолога.