Як допомогти собі пережити серію розчарувань?

Всім доброго.
Останні 1,5 року постійно стикаюсь з розчаруванням. Здається, за все за що берусь - просто валиться з рук.
Минулою весною зʼїхала від чоловіка (вже колишнього) бо нарешті відкрила очі, що я для нього - просто функція, як до людини до мене йому діла не було. Розлучилась з ним, хоча він не хотів, і добре мені нерви потріпав: переслідував, принижував, погрожував, забрав документи на квартиру мою, вимагав гроші.
Стосунків я не шукаю. Було сподобався сильно один чоловік, але не взаємно. Я нещодавно наче бачила жінку за кермом його машини. Одним словом - не вийшло.
За цей час що я дійсно хотіла - знайти друзів. Намагалалась подружитись з дівчатами, кликала на зустрічі, тощо. Але - як перестала кликати, то і мене не зовуть. Тільки соц.мережі дивлюсь, як вони кудись вибираються, без мене.
Хоча до речі, проблем з дружбою я ніколи не мала. Це тільки останні роки так, коли виїхала закордон (зараз в Європі). У мене ж приятелі, я не зовсім як вовчиця одна. Але хотіла ближчого спілкування. Часом ні з ким вийти просто на каву.
Останньою краплею стало - хотіла переїхати в інше житло, бо моє мені не подобається. І якось захопилась занадто цією ідеєю - уявляла, як я переїду, розставлю меблі, куплю декоративні милі штучки. І коли з житлом обломалось, у мене сталась істерика. І я наче морально провалилась. Кілька днів вже не хочу вставати зранку з ліжка. Бо це лиш ще один важкий самотній день. Знов все одне й те саме - проблеми проблеми, самотність, завал на роботі, після роботи додому.
Я знаю, зі сторони мабуть дивно - бо ну будуть ще варіанти житла, є ще люди, і можна пошукати нові знайомства. Але просто опустились руки, я зневірилась.
Почуваю себе аутсайдером життя.
Радує тільки те, що є дитина. Єдина мотивація вставати зранку.
Чим можна допомогти собі в такий важкий період?