Доброго дня, сьогодні я вирішила вам написати, бо остаточно зрозуміла, що сама не розберусь. Я навіть точно не можу сказати, що мене тривожить, тож..
Я була звичайним підлітком, вчилась, прогулювала, бувало нікого не слухала, але совісно мучилась,якщо комусь від того було боляче і погано. Далі пішла вчитись куда сказав тато, старалась не так для себе, як для нього. Щоб він мною гордився, завжди пишалась сама, коли мене називали татовою копією чи татовою донькою. А як щось йшло наперекосяк, то найбільш переживала, щоб він не дізнався або як він це сприйме.. І зараз саме та ситуація. Я боюся як мій тато сприйме, що я більш не схожа на його донечку..
Я перестала вчитись, стала більш прогулювати, підводити кураторшу( а вона в мене дуже хороша, і мені за це дуже соромно), не готуюсь, нічого не здаю, навіть не гуляю, а як і вийду прогулятись з друзями, то псую всім вечір і настрій. З друзів залишилась одна подруга, яка мене тільки терпить, та й то з великими зусиллями. Я не можу змусити себе зробити хоч щось. Цього року ми з братом стали жити разом, вдвох, так як він поступив і він теж переїхав на квартиру. Спочатку я думала, що це добре, я стану дорослішою, бо мені треба буде за ним слідкувати, кормити, ніби я ж старша - я відповідаю. Перший місяць так і було, а далі, я знову стала собою: прогулюю, не слухаюсь, підводжу близьких.
Сьогодні взагалі серйозно напартачила і підвела кураторша вкрай, що аж документи хотіла забирати, і з одногрупницею на парі малювали в зошиті способи померти: посміхаючусь людинку що повісилась, або задуюючусь стрибати з мосту( я не вмію плавати і боюсь висоти). Спочатку здалось, що це жарти і весело, та пішли інші варіанти( таблетки, вскриття вєн). І по дорозі додому я поняла, що це були не жарти, а я всерйоз про це задумалась( після того як викладачка перед всією групою виставила мене брехухою, яка всіх підводить і якій нічого не можна довіряти). Я вже не знаю як завтра йти до тих людей, і сидіти з ними пів дня в одному приіщенні... Мені погано... Дуже..
|