БУТИ ЖЕРТВОЮ БІЛЬШ НЕ ВИГІДНО

Іноді людина роками живе з відчуттям: «зі мною це зробили». Її зрадили, покинули, принизили, використали, не почули. І це могло бути справді боляче. Деякі речі неможливо просто «відпустити» за власним бажанням. Але буває момент, коли сама подія вже закінчилася, а роль жертви продовжує визначати життя. І тоді варто поставити собі незручне запитання: Що дає мені ця роль сьогодні?

Не тому, що людині подобається страждати. І не тому, що вона сама винна в тому, що з нею сталося. А тому, що будь-яка психологічна позиція має певну функцію.

Що дає роль жертви?

Найперше — можливість не змінювати ситуацію. Якщо винні інші, то саме вони повинні щось виправити:

• «Він має вибачитися».
• «Вона повинна зрозуміти, що зробила».
• «Батьки повинні нарешті визнати свою провину».
• «Після того, що зі мною сталося, я вже нічого не можу».

Так можна роками чекати від іншої людини того, що поверне відчуття справедливості. Але вона може ніколи цього не зробити. І тоді наше життя залишається прив'язаним до людини, яка, можливо, вже давно живе своїм життям.

Роль жертви може також захищати від ризику. Якщо я переконаний, що через минуле в мене все одно нічого не вийде, мені не потрібно пробувати, помилятися, отримувати відмову й знову ризикувати. Іноді простіше сказати «я не можу», ніж перевірити, що насправді я вже можу.

Прихована вигода та спосіб бути у стосунках

Але є ще одна вигода. Страждання може приносити увагу, турботу й підтримку. Якщо людина звикла отримувати близькість переважно тоді, коли їй погано, несвідомо може виникнути зв'язок: «Щоб мене помічали, мені має бути погано».

Тоді одужання стає несподівано складним. Коли біль відступає, разом із ним може зникнути звична увага інших. І людина повертається до знайомого стану. Не тому, що хоче страждати. А тому, що страждання стало способом бути у стосунках.

Вийти з ролі жертви — не означає звинуватити себе

Це принципово важливо. Якщо вас скривдили — це не ваша провина. Але відповідальність за подальше життя поступово стає вашою. Я не відповідаю за те, що зі мною зробили. Я відповідаю за те, що роблю тепер.

Це означає:

• я можу поставити межу;
• можу піти;
• можу попросити про допомогу;
• можу припинити чекати вибачення;
• можу не повторювати старий сценарій;
• можу вибрати інші стосунки.

Минуле пояснює, чому я став таким. Але воно не повинно визначати, ким я залишуся.

Найскладніше — перестати чекати

Можна роками чекати, що людина, яка завдала болю, нарешті зрозуміє. Що вона визнає свою провину. Пошкодує. Вибачиться. Побачить, що втратила. Але поки ми чекаємо цього, ми залишаємо іншій людині владу над власним життям.

Вихід починається тоді, коли з'являється інше питання: «Що я можу зробити для себе, незалежно від того, що зробить він або вона?»

Це не означає пробачити. Не означає забути. Не означає виправдати. Це означає перестати чекати дозволу на життя.

Чому бути жертвою більше не вигідно

Не тому, що біль неважливий. А тому, що одного дня стара стратегія перестає захищати й починає обмежувати. Колись безпорадність могла бути єдиним способом вижити. Але сьогодні можна мати більше можливостей, ніж тоді.

Тоді я не міг. Тепер можу. Можливо, не все. Можливо, не одразу. Але достатньо, щоб зробити наступний крок. І саме цей крок повертає найважливіше — відчуття, що моє життя знову належить мені.