Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 1 година тому: «Розрив стосунків — це важко, адже це передбачає втрату того, що було звичним і комфортним. Перебуваючи у стосунках, ми будуємо спільну історію, створюємо спогади та формуємо емоцій»
Тетяна Штапова
Тетяна Штапова 1 година тому: «цитата: «З жінкою напружене спілкування протягом декілька років. Намагався поговорити, що роблю не так, але мені відповідали ти сам повинен бачити. Я тобі стала як мама.» Вітаю! З»
question author 4 години тому: «Реакція на відповідь № 391457 для Алла Григорівна Веленко А скільки коштує один сеанас? Чи в цьому чаті таке не запитують?)»

Чому так шкода кошенят? Про внутрішню дитину і як про неї турбуватися.

Самопізнання

Чому так шкода кошенят? Про внутрішню дитину і як про неї турбуватися.

Один брудний котик на холоді біля картонної коробки. Поруч хтось поставив мисочки. Підгодовують. Але цього замало. Він всеодно нявчить. Потім він певне зовсім здичавіє від самотності. Ніхто не буде гладити його, брати на руки: такого брудного, блохастого, занедбаного...

кіт

Я вже давно не плакала. Намагаюся зрозуміти, чи це про дорослість, чи про те, що немає таких причин. Чи я так міцно заховалася-зачерствіла?

Зате про котика сльози пролились. Пробувала віднайти, що це за котик в мені? Де ця покинута занедбана і самотня дитина? Яку я оплакую... І спогад не забарився. Він завжди був ясний для мене. Чіткий яскравий спогад. Тільки відокремлений від почуттів.

Тато злився, і я вибігла з дому. Ховалася попід вікнами, щоб він не зловив мене. Це  було страшно і принизливо. Тоді він вибіг, з якоюсь різкою в руці. Він був просто лютий, ніби хотів знищити мене. І я побігла в яр. Треба було бігти по стежині над яром. Зліва було урвище, нічим не загороженне. А сходини з різних по розміру каменів, закопаних в землі. І бігти потрібно було чимдуж. Бо хоч я і швидка була, але мені було років 6-7. А тато високий, біг гігантськими кроками, перескакуючи ті сходини з жахливим гупанням. І щось кричав. Здавалося, що я впаду і мене розчавлять як непотріб.

І я втікла тоді. Кудись за яр. Заховалася на чужому городі, поміж зелених дерев. Не хотілося зустріти чужих людей, бо соромно. Але місце запам'яталося: був травень, скрізь зелена трава, тепло і сухо. Жовті кульбаби. І велика, стара деревяна колода. Дзижчали комахи. Так я і сиділа на тій колоді. А тоді прилели джмелі, чи оси. І я завмерла. Але продовжувала сидіти. Хоч дуже боялася і джмелів, і ос, і бджіл. Але тата тоді більше за всіх.

І не було нікого, до кого я би могла піти тоді. Мама бувала ще страшніша. Зрештою, я за щось дуже провинилася. Брат старший сам був у своєму кошмарі. Та й все. Там я і залишилася.

Прекрасний та безпечний світ всередині мене. І самотній. Зате прекрасний.

Я узнала, що люди не допоможуть. Вони стараються ігнорувати, бути осторонь. Мене впринципі ніхто ніколи не рятував. Не захищав. Було мені 5 років. Чи 10. Чи 30.

Спершу я пішла на заняття з дзюдо, і навчилася боротьби. Потім дала мамі здачі. А потім татові. І ще багатьом чоловікам і жінкам. Не завжди вдавалося захиститися, бо сили не безмежні. А коли була можливість, я захищала інших.

Одним словом, по ту дитину на галявині так ніхто добрий і не прийшов. Навіть жоден психотерапевт не дійшов так близько. Тільки я до неї почала приходити. Я їй вірю, як ніхто інший. І я з нею можу побути, поплакати. Усміхнутися їй.

Так і ви можливо зрозумієте і приймете себе. Полюбіть. Ту травмовану внутрішню дитину.  Якщо відшукаєте її в собі.

Є багато людей, які мене провели за руку через "болото", і спускалися зі мною глибше. Друзі, гештальтисти-колеги, навчальні тренери. І досі я тримаюся за них. І тримаю інших людей. Бо це така людяність, і те, що я добре вмію. Слухати, чути, захищати, підтримувати, глибоко пірнати, або "триватися на поверхні", відчувати, відстоювати самоцінність, знаходити опори, знаходити радість.кот

Опубліковано:

Останнє редагування:

Коментарі
Коментувати
Поки що немає коментарів
Щоб залишити коментар, будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся. Увійти / Зареєструватися

Інші статті цієї тематики

05.07.2023

Довіра до внутрішнього голосу

Хотів би поділитися своїми роздумами про те, як ми використовуємо професійний лексикон. Мені особисто не дуже подобається таке слово з псі-лексикону як "консультація", "сесія" чи "сеанс" по відношенню до псі-спеціалиста.

Читати статтю
13.05.2023

Чому перфекціонізм - це недолік?

Чому перфекціонізм це недолік, а не перевага людини? Тому що він є результатом завищених вимог до себе і тривожності. Людина-перфекціоніст постійно прагне досконалості, ідеалу.. а це, часто, є недосяжною метою.

Читати статтю
26.04.2023

Ми всі родом із дитинства

На своїх консультаціях я часто зустрічаю запити, які дуже тісно пов'язані з реакцією на те чи інше переживання, з яким зіткнулася доросла людина, з позиції саме цієї самої внутрішньої дитини. Особливо коли у дитини не було підтримки або опори...

Читати статтю