Про дорослість

Дорослішання — дивовижний процес. Дивовижний він тим, що не зовсім зрозуміло, що саме він собою являє та яким буде його результат.

Перш ніж написати ці два речення, я була дуже зайнята довгим і, скажімо прямо, нудним текстом про те, що таке дорослішання та які якості, на мою думку, притаманні «дорослій» людині. Коли я почала сама собі нагадувати патріарха, зрозуміла, що треба згортати цю справу, витерла текст і написала наступне: дорослішання — дивовижний процес. Дивовижний він тим, що не зовсім зрозуміло, що саме він собою являє та яким буде його результат.

Різні автори виділяють різні характеристики дорослості чи зрілості, сходячись у деяких параметрах та розходячись в інших. Деякі визначення малюють картину майже ідеальної дорослої людини. Але ми-то знаємо, що не ідеальні ні в який період і ні під яким соусом. Хоча щось у цьому є: завдяки своїй (якщо нам пощастило) тривалості та можливостям, які надають розвинені тілесні й психічні функції, дорослість — саме той період, коли в нас є час і шанси стати якоюсь кращою версією себе. Те, що називається «реалізуватися».

Найдивніша й найстрашніша річ у дорослішанні (а я пишу з позиції так званого emerging adult, про що далі) полягає в тому, що, дорослішаючи, ти все більше перетворюєшся на вільного агента. Причому в багатьох сенсах. Після дитинства та підліткового віку ні фізичний, ні когнітивний розвиток не передбачає чітко визначених етапів і періодів.

Які м’язи тренєш, такий у тебе буде й м’язовий малюнок. Яким родом діяльності захоплюєшся, такі будуть і особливості мислення. Відмінні від представників інших професій. І що найголовніше, які вибори робиш, таке в тебе й вийде життя.

Якщо ти живеш у великому місті відносно розвиненої (навіть такої пострадянської, як наша) країни, останньою обов’язковою та хронологічно визначеною подією в твоєму житті буде закінчення середньої або першої вищої школи. Наступні (або попередні) події — одруження, батьківство, перша робота та інші епізоди, які ти хотів би вписати в карту свого життєвого шляху, можуть відбуватися чи не відбуватися залежно від індивідуальних уподобань і можливостей.

У свій власний час.

Дорослішання передбачає розвиток відносної автономії — матеріальної, соціальної, особистісної. Самостійність не приходить миттєво. Її досягнення передбачає певний період нестабільності. Саме з цим пов’язані тривоги багатьох молодих дорослих. І мої — минулі та нинішні — теж.

Адже правда, коли відриваєшся від звичних точок опори, мимоволі трохи похитуєшся, перш ніж навчитися спиратися на нові, на себе. Хай там як, а це будуть перші спроби покладатися на власні заробітки, пошуки діяльності, яка відповідає твоїм умінням і інтересам, або знаходження комфортного партнера, з яким усі ці пошуки приємно розділити.

Зароджувана дорослість за Джефрі Арнеттом

Вік 20+ мені завжди здавався трохи недоглянутим, поки мені не трапилися роботи американського психолога Джефрі Арнетта, який саме цьому періоду якісно приділив увагу, назвавши його «emerging adulthood» або «зароджувана дорослість». Він наполягає на тому, що це не просто перехід від підліткового віку до стабільного дорослого життя, а цілком самостійний період розвитку зі своїми особливостями. Правда, характерний він лише для мешканців розвинених країн і великих міст країн, що розвиваються. Як би там не було, те, про що пише Дж. Арнетт, дуже схоже на те, з чим стикаюся я та мої знайомі-ровесники, чиє різноманіття охоплює й молодих батьків, і вільних підприємців, і співробітників корпорацій, і студентів, і різного роду вільних митців.

Джефрі Арнетт виділяє такі характеристики «зароджуваної дорослості»:

Характеристики зароджуваної дорослості

1. Це вік дослідження своєї ідентичності, спроб різних можливостей, особливо в роботі та коханні.
2. Це вік нестабільності.
3. Це най«сконцентрованіший на собі» період життя.
4. Це вік відчуття «між», у перехідному етапі, не підлітком і не дорослим.
5. Це вік можливостей, розквіту надій, коли люди володіють неперевершеною можливістю змінювати своє життя.

Я б сказала, що дорослішання — це щось на кшталт руху в бік зростання незалежності, свободи, відповідальності, дослідження своїх можливостей і обмежень.

І ось різноманітні соціальні та економічні процеси в розвинених і країнах, що розвиваються, такі як зменшення соціального тиску щодо вступу в шлюб, збільшення необхідного періоду навчання у багатьох професійних галузях, рух у бік (але, не будемо себе обманювати, поки не досягнення!) гендерної рівності тощо, — подарували нам ще довший період дорослішання, коли сама суть цього явища відчувається особливо гостро.

Не те щоб «подорослішавши», досягнувши умовної позначки 30 (або будь-якої іншої, яка до душі), ми перестаємо дізнаватися про себе нове в коханні та роботі, досягаємо абсолютної стабільності (що, до речі, вже не зовсім із світу живих ідея) чи втрачаємо можливість змінювати своє життя.

Принаймні в моїх знайомих старших людей це так не виглядає.

Просто десь близько 20 років і якийсь наступний час ми особливо активно експериментуємо, набуваємо й змушені набувати безліч навичок і вмінь у професійній та особистісній сферах, які ніяк не можуть контролюватися жодними освітніми інститутами. Ці набуття вже виключно наша відповідальність. Ми справді можемо дозволити собі концентруватися на собі, оскільки зв’язок із батьками слабшає, а фінансові та інші зобов’язання, які приходять зі створенням власної сім’ї, можна трохи відкласти.

Робота з нестабільністю та тривогою

Мабуть, найбільша послуга, яку може надати собі молода доросла людина в цей час, — це навчитися обходитися з нестабільністю, якої зараз багато (але це не означає, що її не буде далі), та пов’язаною з нею тривогою.

Це означає, по-перше, розуміти, що переживати хвилювання через нестабільність життєвої ситуації в роботі та коханні — нормально. Це щось, з чим так чи інакше стикаються всі.

Це означає помічати тривогу, що виникає й розбиратися, з чим у цьому конкретному випадку вона пов’язана. Замість того, щоб, будучи поглинутим нею, присвячувати себе довгостроковим зобов’язанням, наприклад, одруженню, яке не тому, що любиш і хочеш, а тому, що страшно бути одному, чи «пора, всі одружуються». Або роботі, яка ну ніяк не цікава, але треба офіс і костюм, «у всіх моїх однокурсників так».

Робота буває різна, стосунки бувають різні — і це саме час дізнатися про це побільше.

І, по-третє, це означає вчитися робити речі у власному темпі, тоді, коли це відчувається доречним і правильним особисто для тебе. З насолодою й азартом лавірувати на хвилях невизначеності, все краще й упевненіше керуючи своїм кораблем.

Завершу ці роздуми наступним: мені здається, що дорослість відрізняється від недорослості лише тим, що якщо життя — це подорож, то дорослий ти вже сам обираєш (і оплачуєш) спорядження та кого запросити в супутники, а найголовніше — який побудувати маршрут.

І якщо ти відчуваєш, що саме зараз вступаєш у доросле життя — саме час обирати й насолоджуватися цим захопливим процесом.

Література: Jeffrey Arnett. Emerging Adulthood: The Winding Road from late Teens through the Twenties. 2004, Oxford University Press