Психологія війни зрозумілими словами.

До війни неможливо бути готовими. До війни неможливо звикнути. Насамперед тому, що війна несумісна з життям, вона – антипод прогресу і всіх людських цінностей.

Проте, коли це лихо все ж прийшло на твою землю, необхідно чітко розуміти, що відбувається з вами і людьми навколо вас, для того, щоб діяти ефективно і не перетворитися на проблему для самих себе і для тих, хто поруч.

Ось чому знання – завжди сила, і якщо вже нам дане таке випробування, ми маємо розуміти про нього все. 

Циклічність емоцій під час війни

Перше, що треба розуміти про війну, це циклічність емоцій, які переживають люди.

Першою стадією завжди є природній інстинкт мобілізації всіх сил організму. Щоб вижити, необхідна робота всіх систем на максимумі потужності – це забезпечує нам гормон адреналін.

В результаті спершу ми відчуваємо:

-       Оптимізм (людині від природи властиво сподіватися на краще): ми не можемо не перемогти, адже правда на нашому боці!

-       Натхнення: ми завзято починаємо діяти, і сам процес спротиву додає нам сил.

-       Збудження допомагає нам рятуватися, але декому, навпаки, починає заважати тверезо мислити. Зрештою воно досягає максимуму і нарешті перетворюється на

-       Шокову ейфорію: ми сповнені емоцій, які додають нам сили, ми готові до екстрених дій, ми згуртовані, налаштовані динамічно, мислимо швидко (не завжди адекватно, але це вже інша справа). Саме це українці переживали в перший тиждень, коли ми вистояли, далі відсіч ворогу і всі, як один, стали єдиним цілим, допомагаючи один одному – адже мова йшла про виживання!

Проте довго на такому градусі емоцій протриматися просто неможливо, енергетично це дуже «витратно», а резерви все одно тануть, особливо на фону втоми, стресу, дефіциту сну, пережитих важких вражень та інших травмуючи моментів. Тоді настає наступна фаза – емоційного спаду. Вона також подібна до хвилі, але напрямок її стрімко йде вниз:

-       Зростає тривожність, оскільки людина отримує все більше й більше руйнівної інформації і пережитих власних вражень,

-       На якомусь етапі включається заперечення: «це не може бути правдою, я прокинуся, і все це минеться, як страшний сон!». Психіка не приймає жахаючу реальність – адже неможливо прийняти, як норму, вбитих діточок, розбомблені міста, сльози  і розпач близьких і зовсім випадкових людей.

-       Внаслідок цього послідовно наростає страх, який охоплює людей все сильніше, переростаючи в паніку: боротьба триває, але й ворожий тиск триває, дії агресора непередбачувані і вкрай жорстокі, існує цілий спектр загроз: соціальної катастрофи, ядерної аварії, так чи інакше - втрати життя чи здоров’я.

-       В результаті напруга досягає апогею: люди впадають у відчай. Нерідко це штовхає їх на нелогічні вчинки, які шкодять собі й оточуючим, на спроби суїциду, на гостро-конфліктну поведінку, на істерику, або ж, навпаки, емоційний і фізичний ступор, коли життя в них наче завмирає. Якщо в цей момент не отримати грамотну підтримку або ж не опанувати себе самотужки, це може мати фатальні наслідки.

Але ніч темніше за все перед сходом сонця, і після фази відчаю все одно настає фаза «птаха фенікса», який відроджується з попелу.

-       Віра завжди тримає людину на поверхні навіть в найсильніший шторм. Для когось це віра в Бога, для когось – у справедливість, у власні сили, в удачу – у що завгодно, якщо тільки це вам допомагає.

-       В людини і в суспільстві в цілому, підживлених вірою, з’являється надія, вона жевріє спочатку як легеньке світло серед темряви, а потім розгорається все сильніше, особливо з розгортанням подій – рано чи пізно вони починають радувати тим, що розгортаються відповідно до принципу справедливості, і це відновлює й підтримує в людині наступну, найбільш конструктивну емоцію -

-       Оптимізм. Саме він дозволяє відновитися людині і суспільству в цілому, відбудувати втрачене, йти вперед після найбільших випробувань. Людям властива віра в хороше – інакше світ давно б самознищився. Оптимізм і віра в можливість подолання війни і її наслідків – рушійна сила перемоги.

Парадоксальність емоцій

Другою важливою особливістю емоцій під час війни є парадоксальність.

Так, багатьох накриває почуття провини – в буквальному сенсі неначе хвиля, і настільки ж руйнівна, як цунамі. Ті, хто знаходиться в гущі бойових дій, на передовій, такого не переживають, там своє персональне пекло – злість, ненависть, відчай… А от ті, хто вже опинився в безпеці, несподівано стикаються з цим страшним феноменом: чому врятувалася я, а не ті, кому було ще гірше? Чому я не можу приносити стільки користі, скільки інші? Чому я виявилася такою слабкою, чому так боюся, чому я аж ні разу не герой?

Щоб здолати почуття провини, треба пам’ятати: на війні немає норми, і війна – не олімпіада. Тут не змагання з «героїзму», не роздають медалі за краще волонтерство, не карають і не осуджують за те, що ваших сил виявилося досить лиш для того, щоб втекти від небезпеки.

Війна НЕ норма, але нормально в цей час тривожитися, плакати, бути в розпачі, бути НЕ ОК!

Ресурси і можливості в усіх різні, різні й обставини.

• o   Хтось має досить сил, щоб волонтерити, але не має можливості, адже при цьому має під своєю опікою стареньких родичів і маленьких дітей – їх не можна покинути, і це нормально!
• o   Хтось зумів лише виїхати з району бойових дій, і на мирній території його «накрило» розпачем і втратою сил – це теж нормально, ви вже зробили багато – вас не треба рятувати військовим, ви справилися, можливо – вивезли діток, що може бути важливішим?
• o   Хтось відправився за кордон, рятуючи сім’ю – і це теж нормально, адже ви збережете для України найцінніше – її маленьких громадян, які виростуть, не знаючи жахів війни.
• o   Хтось втратив роботу, не має за що жити, але все одно почувається винним – хотілося б підтримати інших, кому ще гірше, але ж нічим!

Отже, почуття провини – типове, але не поринайте в нього:

• ·       напишіть собі на аркушику чи занотуйте подумки всі позитивні моменти, які з вами вже сталися.
• ·       згадайте про свої сильні сторони: чим ви зможете тепер бути корисні сім’ї, людям поруч, країні? Біженці не сидять без діла: вони готують їжу для себе і для воїнів, плетуть маскувальні сітки, шиють одяг, сидять з малюками тих, хто знайшов роботу. Ті, хто нікуди не тікав, живе в порівняно безпечних районах, але втратив роботу через війну, і тепер не знає, що ж робити, відчуваючи непотрібність, може перебрати всі свої приховані резерви: що ще ви вмієте робити, щоб утримувати себе в умовах, які докорінно змінилися?
• ·       Якщо ви поки що не можете віддавати щось іншим – це теж не ваша провина: дайте собі передих, відновіть власні ресурси – адже звідки ж давати, коли ти все втратив? Спіть, читайте, гуляйте, радійте тому, що можете дихати, бачити світ, жити!
• ·       Спілкуйтеся з людьми, які здатні надати підтримку. Звертатися за допомогою – не соромно! Це не прояв слабкості – адже, коли ви хворієте, вам же не соромно лікуватися? Так само й зараз: попросіть про допомогу, адже чим раніше ви її отримаєте, тим більше шансів, що вона буде дієвою.

Готовність до будь-якого розвитку подій

Третім важливим чинником психології війни є готовність до будь-якого розвитку подій.

Не налаштовуйте себе на швидку перемогу – щоб не розчаровуватися. Не накручуйте себе й у зворотньому напрямку, впадаючи у відчай від того, що «сонце ніколи не зійде».

Завжди майте декілька планів на різні сценарії. Будуючи ці плани, ви намагаєтеся хоча б у власному ментальному просторі тримати ситуацію під контролем і не впадати в паніку. Крім того, ви стаєте гнучкіші, провал плану А не стане для вас крахом, не викличе ступор чи відчай – у вас є й інші варіанти. Що буває, коли в тебе лише один план, і то лиш суперпозитивний, нам яскраво демонструє путін з його прожектом бліцкригу (до нього на ті самі граблі наступав гітлер, але ж такі люди не вчать уроків історії).

Отже, розпишіть для себе декілька сценарії розвитку подій.

• Ø  Як будете діяти (по пунктах!), якщо війна прийде й туди, де зараз відносно мирно – де ви наразі перебуваєте? Хто зможе вам допомогти, де надає допомогу наша держава, як і в чому практично підтримують інші країни? Вивчіть детально умови еміграції, вивчіть дії у випадку нападу на місто, де знаходитися – словом, опановуйте будь-яку корисну потенційно інформацію.
• Ø  Як будете діяти, якщо виявиться, що вам нікуди повертатися – вашого дому, міста, села більше немає? Які у вас професійні навички, яку ви можете знайти роботу – і де? Продумайте свою інтеграцію туди, куди ви прибули, або оцініть інші можливості – зараз така ситуація, що українцям, які вирішили емігрувати, не відмовить практично ніхто в світі. Але якщо ви не маєте наміру покидати рідну країну – подумайте, де тепер буде ваш дім, хто може вам допомогти і чим. Згадайте всіх, хто колись був у вашому житті – однокласників, одногрупників, колег, приятелів, дальніх родичів – хтось із них точно зможе бути вашим рятівним колом!
• Ø  Уявіть буквально на пару хвилин, що сталося взагалі найгірше. Ви втратили дорогих вам людей, або дім, або здоров’я. Якщо вам страшно і ви боїтеся, що не впораєтеся з такими сильними емоціями це абсолютно природно, просто робіть це лише в присутності фахівця – психолога. Проте такі мікродози «отрути» дозволяють бути готовим навіть до найстрашнішого – і не стати безпорадною жертвою, якщо, не дай боже, це трапиться. Пропишіть собі сценарій навіть для найгірших подій, наче у Голлівуді – і хай він залишиться лише сценарієм.

Значення щоденної рутини

Війна, як не дивно – це все одно життя. Рутина, певні моменти, які необхідно робити щодня. Вони - наче ниточки (а часто – справжні канати), які тримають нас і не дають потонути.

• - Якщо тільки є можливість зберегти звичний ритм життя – неодмінно дотримуйтеся своїх сталих ритуалів, звичок, традицій. Вони – ваші мости в нормальне, мирне життя, бережіть їх, щоб потім відновити все, що було вам дороге. Неодмінно слухайте музику, читайте, малюйте, грайте з дітьми – робіть те, до чого тягнеться ваша душа – це не дасть їй закам’яніти. Чим більше ви зможете зберегти в собі «нормальність», тим більше користі ви зможете принести країні, коли вона почне відновлюватися, а оточуючим і близьким станете опорою.
• - Важливо: під час війни кожен має робити свою маленьку справу – тил тримає фронт на своїх плечах, і чим він буде міцніший, спокійніший і надійніший – тим легше буде воїнам вибороти перемогу. Ці маленькі рутинні справи – те, на чому тримаються рештки мирного життя країни. Тому в містах Західної України, де збереглася така можливість, має неодмінно працювати все, що тільки можна:
• - магазини, книгарні, перукарні – це не «зайва розкіш», а робочі місця і така необхідна розрада.
• - Ще один важливий момент: не вимагайте від оточуючих надприродного героїзму, якихось подвигів і досягнень, на які вони не готові. Війна – не час одягати на себе біле пальто і мірятися з  іншими ступенем своєї активності, жертовності і шляхетності. Ваша волонтерська робота, в кого вона є – не привід хвалитися нею в соцмережах і серед свого оточення, роблячи собі рекламу. Добро робиться тихо, буденно – це теж рутина війни.
• - Тим паче – не час бути шляхетним за чийсь рахунок, змушуючи інших людей чинити так, як здається правильним вам. Війна не нормальна ситуація сама по собі, і тому під час війни немає норм – тож не диктуйте їх нікому, не звинувачуйте, не агресуйте на близьких і знайомих. Спрямуйте свою злість на тих, хто став її причиною – і це точно не ваші друзі і члени сім’ї, це вороги, які зруйнували ваш світ.
• - Якщо ви відчуваєте нестримну жагу щось робити, пам’ятайте: не треба «щось» – треба конкретно. Дізнайтеся, де і яка потрібна допомога – зараз багато інформації про це. Вважаєте себе «солдатом тилу» - знайдіть собі генерала і штаб, не метушіться безладно. Допомога максимально ефективна тоді, коли вона чітко скерована й продумана.
•  

І останнє, але за важливістю – найперше: сенс – головна сила життя. Славетний психотерапевт Віктор Франкл, що пережив ув’язнення в концтаборі під час Другої Світової війни, красномовно довів, що вижили після найважчих випробувань лише ті, хто зрозумів, заради чого вони це роблять. Коли ти знаєш «навіщо» – ти витримаєш будь-яке «як». Для когось сенс – це діти. Для когось – кохання. Для когось – свобода. Для когось – не здійснена поки що мрія. Знайдіть свій сенс, і дійте заради нього. Ви побачите, що набагато легше перенести будь-що, коли тебе веде твоя зірка, коли ти внутрішньо мотивований. Ось в чому сила українців – ми глибоко мотивовані, ми б’ємося за своє, в нас є сенс: вибороти собі свободу. Тож все буде Україна!

З повагою, психолог Наталія Царенко.

Опубліковано 2022-03-10 в 15:51:44