Втрата

Втрата - це боляче. Завжди. Незалежно від того, що втрачаємо: здоров'я, людей (живих і мертвих), тварин (живих і мертвих), роботу, відносини, матеріальні цінності, моральні цінності, мрію, ілюзії, назву міста ... Навіть коли відвалюється старе, засохле і непотрібне, трохи менше, але боляче все одно.

Стадії втрати

Після шоку, під час якого людина або завмирає, або хаотично метушиться, з'являється агресія. І тут починається саме «цікаве».

Злість! Гнів!

На всіх і на вся. На несправедливість світу. Пошук винного. Звинувачення себе. І ціла купа недо-: недогледіла, недолюбила, недосказала, недомовчала .......... Небажання визнати очевидне. «Ні! Цього не може бути!! Все ще можна повернути !!! »

Злість. Гнів. Відчай. Безсилля.

І за всім цим - Страх. «Як? Як тепер жити далі? »

І треба дати людині можливість пройти через це пекло. Так, як вона може: кричить, п'є чи замикається в собі ... Бути поруч, щоб розуміла, що ще жива, але не заважати. Адже там, всередині, ми завжди самотні. Абсолютно самотні. І цей шлях тільки наш. А через пекло йти обов'язково. Так як іншого шляху до зцілення немає! І цілющі сльози знаходяться в кінці цього непростого шляху.

Процес зцілення

Тільки оплакавши втрату, починається процес загоєння. Повільно. Болісно. Але все ж загоєння. Як довго буде гоїтися, залежить від рани. І від самої людини. Від її готовності зустрітися з болем. Якщо не заважити процесу проживання втрати, на це потрібен рік. Що означає не заважати? Хочеться плакати — плакати. Хочеться згадувати — згадувати. Хочеться передивлятися фото/відео — передивлятися. Хочеться йти на могилку — йти. Тобто прислухатися до потреб власної душі. Бо вона завжди знає, де знаходиться джерело з живою водою. Де ми можемо почерпнути ресурси для того, щоб жити далі. Жити, а не існувати.

І саме по собі час не лікує. Як в анекдоті. Приходить чоловік до друга. А в нього в передпокої стоять новенькі чоботи. Не взуті ні разу.

- Чому ти їх не носиш?

- Продавець у магазині сказав, що перші два тижні вони будуть трохи жати. Завтра два тижні закінчується. Тоді і взую.

Взутися прийдеться. Розношувати прийдеться. Терпіти незручності і біль прийдеться. Бо, ще раз нагадую, що іншого шляху до зцілення нема.

І ми це зможемо обов’язково. По силам нашим дається нам.

Опубликовано 2021-03-22 в 13:20:25