Тим, хто залишився
Горе, втрата
Тим, хто залишився
У своїй психологічній практиці, коли чую про втрату, я часто повторюю фразу: "Найважче тим, хто залишається".
Що і чому відбувається з нами, коли ми втрачаємо близьких? Чому так болить, чому настільки важко дихати, а страждання настільки тотальні, що не знаєш куди від них дітися.
Важко знайти якусь послідовність у викладі матеріалу і направду не знаєш, з чого розпочати? Про переживання втрати неможливо говорити з якогось одного боку, а потім з іншого. Це такий стан, який носить характер тотальності та охоплює усі сфери життя і свідомості людини. Це переживання душевного болю, який, на відміну від фізичного, не має чіткої локалізації. З власних відчуттів, це виглядало так, ніби щось в середині тебе раптово відірвали або болить уся твоя внутрішня частина.
Сльози. Вони необхідні, це "захисна рідина", вони полегшують страждання. З ними не "виходить" біль, сльози не допомагають менше страждати, через них не болить менше. Але вони допомагають повноцінно проживати біль. Біль і сльози – це як радість і усмішка. Неможливо повноцінно проживати радість, якщо стримувати на обличчі усмішку. Те саме відбувається і з переживанням втрати.
Чому болить? З тією людиною нас поєднували певні ситуації, минуле, спогади, стосунки. А найважливіше, з нею ми почували себе тільки так, як ні з ким іншим. Болить тому, що я вже ніколи не зможу себе відчувати так, як з ним чи з нею. Оплакується моя цінність поруч з тією людиною. Людини немає і немає тих стосунків, того відчуття себе, яке я цінувала, які були найважливішими у моєму житті. Переживається біль через те, що ця людина більше ніколи не зможе мені давати те, що було для мене потрібним і важливим (прийняття, любов, тепло, розуміння, підтримку, пораду, впевненість).
Як писав Зигмунд Фрейд, робота зі стражданнями – це важка праця. Це робота над прийняттям нової реальності. Певною мірою психотерапія, як одна із форм підтримки переживання горя, орієнтована на те, щоб клієнт зумів адаптуватися до життя, яке змінилося. В процесі переживань в муках народжуються нові цінності, орієнтації, сенси та особистий досвід. Ніхто не може стати зрілим без болю.
Це довгий процес, коли людина вчиться із собою робити те, що до цього робила та людина, якої не стало. Якщо колись в мене вірили більше, ніж я сам, то тепер мені доведеться самому вчитися в себе вірити. Якщо лише з цією людиною я відчувала себе значимою та потрібною, то тепер я залишилася без цього відчуття і саме в цьому місці болить найбільше. І людина не знає, ким і чим заповнити це місце, це відчуття пустоти.
Переживання болю від втрати залежить від міри та інтенсивності емоційної чи іншої прив’язаності. Чим сильніша прив’язаність до того, що залишилося в минулому, тим гостріше переживається біль, і це закономірність. Метафорично це можна пояснити через клей: чим він міцніший – тим більша частина відривається разом з ним.
Мораль історії - інколи, не випускаючи чогось із рук, із душі чи голови, ти помираєш. (із книги Х.Букай "Путь слез", с.72).
- Той, хто залишився, часто забуває про елементарні потреби: їжу, сон, тепло, комфорт.
- Той, хто залишився, може відчувати себе ще більш самотньо і покинуто, якщо буде чути фрази про світле і краще майбутнє: "Все буде добре", "Я тебе розумію", "Час лікує", "Не переживай", "Ми нічого не можемо змінити", "Таке життя". Ці фрази можуть підсилити страждання та відчуття нерозуміння.
- Той, хто залишився, не хоче, щоб ви полегшили його страждання чи біль втрати. Він не хоче чути жодних порад чи настанов. Він хоче єдиного – перестати відчувати.
- Той, хто залишився, не може контролювати чи виключити свої почуття. Втрата – це процес. Це те, що має початок, але не має чіткого кінця. Кожен етап (шок, страждання, заперечення, звинувачення, відчай, злість, образа, примирення) має свою тривалість та часто один етап накладається на інший. Важливо, щоб ці процеси проживалися до кінця.
- Той хто залишився, шукає людей, які стануть для нього "відром" (без образ), куди все викидається і виливається. Якщо хочете підтримати – терпіть усе крім фізичного і морального насильства.
- Той, хто залишився, переконаний, що його біль – найнестерпніший і те, що сталося, - несправедливо. Так воно і є. Не порівнюйте історії інших людей, так ви показуєте людині, що її почуття чи ситуація – не настільки важливі.
- Той, хто залишився, своїми стражданнями, можливо, все ще проживає ті стосунки, які вже не можливі. Коли я страждаю, я ще раз показую, наскільки ти був мені важливим чи важливою, але тоді я цього не відчував.
- Той, хто залишився, хоче говорити із тим, кого втратив. Дозвольте це робити, не засуджуйте.
- Той, хто залишився, відчуває себе покинутим та самотнім, але не нав’язуйте своєї опіки та підтримки. Запитайте як ви можете допомогти і підтримати, що для цієї людини є зараз необхідним.
- Той, хто залишився, хоче говорити про того, кого втратив. Не уникайте незручних розмов.
- Той, хто залишився, не хоче слухати про ваші страждання чи історію "повернення до життя", але він хоче знати, що ви можете відчувати біль та розуміти його почуття. Не стримуйте власних сліз, якщо вони течуть. Адже ви також втрачали.
- Той, хто залишився, має знати, що ви є поруч і готові завжди допомогти чи вислухати, але дозвольте людині вибирати самій коли і з ким.
- Той, хто залишився, має знати, що він не один безсилий. Поділіться своєю "не всемогутністю", покажіть свою слабкість, наприклад, в тому, що ви не знаєте як підтримати і визнаєте це.
- Той, хто залишився, не знає, як жити далі. Не робіть вигляд, що нічого не змінилося і у вашому житті.
- Просто будьте поруч. Будьте щирі та відверті, справжні та уважні.
