ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО РОЗЛУЧЕННЯ

Розлучення батьків, як і будь-які зміни звичного укладу в житті дитини, звичайно, певним чином впливають на неї, мають своє вираження в поведінці, психо-емоційному стані, інколи навіть фізичному самопочутті. Діти в періоди таких змін потребують ще більше батьківської уваги, чуйності, толерантності та турботи. А батьки – грамотності та обізнаності, що робити і як правильно себе поводити в таких ситуаціях. Адже дорослим важливо не плутати турботу та чутливість із гіперопікою та вседозволеністю, тому що саме в такий період діти несвідомо можуть «скористатися нагодою» і розвинути негативні звички, реакції та форми поведінки.

Нижче викладені найнагальніші питання, з якими стикаються дорослі і часто задають психологу.

1. ЯК ПОВІДОМИТИ ДІТЯМ ПРО РОЗЛУЧЕННЯ БАТЬКІВ

Потрібно насамперед враховувати вік дитини і ті майбутні зміни в укладі її життя, які скоро відбудуться.

Добре і правильно, коли дорослі можуть перед розмовою з дитиною погодити між собою важливі питання щодо подальшого побутового життя, спілкування, опіки, зустрічей з дітьми тощо. І вже потім спільно в спокійній, доброзичливій формі і атмосфері організувати розмову з дитиною.

Але, на жаль, самим дорослим не завжди виходить нормально і спокійно обговорити та узгодити всі моменти. Коли емоції зашкалюють, коли страшно, боляче, образливо — часто батьки самі потребують підтримки зі сторони, і в таких випадках доречно отримати допомогу і підтримку від кваліфікованого психолога.

Погана ідея – шукати підтримку та розуміння в дітей, використовувати їх як друзів, жилетку чи спосіб маніпуляції.

Що мають тримати в фокусі дорослі, готуючись до розмови з дитиною:

• Розуміти, що дитині не менш складно, ніж вам, дорослим. У дорослих руйнується шлюб, а у дитини – відчуття стабільності та уявлення про те, що мама і тато МОЖУТЬ всі проблеми вирішити спільно і дружно.
• Говорити з дитиною не із власного болю дружини або чоловіка, а із ідентичності мами або тата. Пам’ятати, що дитина, навіть якщо є або була свідком всього трешу, який відбувався між батьками – не доросла, не друг і не психолог. Тобто не потрібно занурювати дитину в дорослі причини, проблеми та наслідки. Потрібно так подати інформацію, щоб дитина зрозуміла, ЯК САМЕ СКОРО ЗМІНИТЬСЯ ЇЇ ЖИТТЯ І ЗАСПОКОЇТИ, ДАТИ ПІДТРИМКУ, запевнити, що ви будете намагатися зробити так, щоб вона (дитина) почувалася в безпеці, любимою та щасливою.
• Бути готовими до додаткових запитань дитини, незрозумілої або небажаної для вас, дорослих, реакції. Адже мати певну реакцію та запитання — це нормально. Потрібно налаштувати себе відповідати максимально спокійно та доброзичливо.

Для маленьких дітей віком 3-4 років можна спочатку підготувати певну казочку, історію на тему, а потім сказати, що і у вашій родині наступили подібні зміни.

Дітям молодшого шкільного віку важливо дати максимально детальну інформацію про майбутні зміни в укладі життя родини, наприклад: «ми будемо жити в іншій квартирі/ районі/ місті, ти будеш ходити до іншої школи, в тебе з’являться нові друзі, ви будете зустрічатися з татком/мамою по вихідних або ти можеш телефонувати мамі/татові, коли захочеш» тощо.

З підлітками слід говорити майже по-дорослому. Потрібно сформулювати причину розлучення, не заглиблюючись в подробиці. Наприклад, не варто говорити, що хтось когось не вдовольняє в ліжку і тому хтось один ходив наліво, а хтось інший це викрив. Потрібно сказати, що є особисті інтимні питання, які ми, дорослі, не можемо вирішити один з одним, і тому прийняли рішення розлучитися.

Діти мають чути, що ДОРОСЛІ ПРИЙНЯЛИ РІШЕННЯ через їхні дорослі питання та труднощі в порозумінні. Тому що якщо дорослі змальовують, що якісь непереборні обставини та рок долі привів до розлучення – це навпаки стимулює в дітей нерозуміння, невпевненість, тривогу, страх життя і відчуття, що від тебе нічого не залежить. Тим більше не можна ні в якому разі говорити, що в скандалах і розлученні винні діти.

2. ЯК ПОЯСНЮВАТИ

Тут потрібно усвідомити, що саме ви хочете пояснити:

• Чому у вас, дорослих, нічого не вийшло? Чому він/вона так вчинив або вчинила? Як ви намагалися, терпіли, скільки всього зробили і все марно?
• Чи повідомити про ті зміни, які наступили у відносинах в родині, що це означає для самої дитини і як зміниться її життя, побут та відносини?

Краще і доречніше акцентуватися на другому варіанті.

Глибина пояснення причин має бути адекватна віку дитини і задовольнити абсолютно нормальну потребу розуміти, що відбувається.

Наприклад: «Коли ми живемо разом, ми часто сперечаємося і у нас не виходить жити дружно, тому ми часто сумні і дратівливі, і ми думаємо, що коли будемо жити окремо, то нам стане легше і краще». Або «Ми не можемо жити разом, тому що тато/мама зловживає спиртним. Це погана звичка, яка заважає самій людині і тим, хто живе поряд з нею, тому ми будемо жити окремо».

Але взагалі потрібно розуміти, що для дітей насамперед важливо мати впевненість, що їх люблять, люблять обоє батьків (якщо це правда), що дитині не потрібно обирати і переставати любити/думати/спілкуватися з кимось з них. Твердо знати, що навіть якщо ці батьки і відносини не ідеальні, що їхні батьки їх не покинуть і не розлучаться з ними, як один з одним, що батьки будуть поряд і забезпечуватимуть безпеку та намагатимуться створювати комфорт для дітей.

3. ЯК ВІДПОВІДАТИ НА ВСІ «ЧОМУ»?

Дітям важливо дати той обсяг інформації, якого вони потребують на певний момент часу. Свій запит і потребу в об’ємі інформації вони самі повідомлять своїми запитаннями. Якщо діти не задають багато конкретизуючих запитань, не треба навантажувати їх зайвим. Дайте їм час осмислити вже почуте. Батьки можуть спитати дитину, чи має вона якісь додаткові запитання, а також сказати, що якщо і коли вона захоче щось спитати і прояснити – точно може це зробити.

Якщо деякі запитання дітей ставлять вас в глухий кут, на кшталт «чому ти більше не любиш маму?» або ви ще самі не готові говорити на такі теми, наприклад, «чому тато тепер живе з іншою тьотею та її дітьми?» — краще сказати, що ви поки що самі не знаєте, як правильно це пояснити, що вам потрібен час, і що трохи згодом ви обов’язково поговорите і про це.

Не варто «переадресовувати» дітей словами «спитай у свого тата/мами/бабусі» тощо.

4. ЯК ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ ДИТИНА НЕ ОТРИМАЛА ОБРАЗИ НА БАТЬКІВ

Потрібно розуміти, що образа – це рекетне почуття. Тобто почуття, за яким ховаються інші емоції, які не мають свого вираження або не вміють бути проявлені. Якщо мама ображається на тата, тато — на маму, то і дитина буде ображатися на батьків. Тому що це сприйнятий і засвоєний спосіб реагування на якісь події та обставини. Тут насамперед батькам допоможуть певні знання з емоційної грамотності: як розуміти свої почуття, як ними управляти та як допомогти в цьому своїм дітям.

Якщо ж говорити про можливу реакцію, почуття, висновки дитини внаслідок розлучення батьків – то треба розуміти, що як не крути, а це втрата… Втрата звичного укладу, уявлення, відчуття стабільності, це певні зміни, що несуть із собою певні побоювання, переживання, і це природно.

Батькам варто усвідомити і прийняти, що апріорі не може бути ідеальної розмови, ідеальної пропозиції і, як наслідок, ідеальної реакції дитини, тому що тема розмови — сумна і хвилююча. Як би ми, дорослі, на наш погляд, правильно не чинили, ми ніколи не можемо бути впевнені, як це сприйметься і відобразиться у свідомості, пам’яті та почуттях дитини.

Помилка, яку допускають дорослі — очікувати від дитини якусь певну реакцію, зручну або бажану для себе. В психології це називається запит на третю особу: «я хочу, щоб вона думала/відчувала так-то і так-то», «мені було б легше/зручніше, якби він думав, відчував, вів себе таким-то чином».

Ми маємо розуміти, що в кожного з нас своя реальність і своя позиція, з якої ми сприймаємо все, що відбувається. Задача батьків на поведінковому рівні — бути максимально екологічними, толерантними та дорослими в психологічному сенсі.

Батьки мають бути сильнішими з психологічної точки зору за дитину і транслювати таку позицію, щоб дитина себе почувала якомога впевненіше і спокійніше.

Дорослим НЕ потрібно ображатися на дітей, що ті сумують за татом/мамою, що вони хотіли б повернутися до старого житла, в стару школу, що вони мріють і говорять про те, щоб «тато знову одружився на мамі». Дітьми це сприймається, ніби вони не мають права на свої істинні почуття, і саме ці непроявлені емоції будуть ховатися і формувати образу. Батькам варто підготуватися і дати можливість дітям говорити і відчувати те, що відчувається, знаходити в собі сили і ресурс контейнувати почуття дитини.

5. ЯК МІНІМІЗУВАТИ ТРАВМУ

Щоб дитина легше пережила розлучення батьків, важливо щоб вона не була втягнута в дорослі розбірки, а жила своїм дитячим життям, зустрічалася з друзями, ходила на гуртки, була зайнята цікавими справами. Для цього дорослі повинні підтримувати і створювати певні умови, щоб це було можливо, проявляти щиру цікавість до того, що відбувається в житті дитини. Уникати шаблонних «чи зробила уроки?», «які оцінки?», «чому постійно в телефоні?».

Саме правильне і доречне, що батьки можуть зробити – це поставити собі за мету вести себе гідно в ситуації і по відношенню один до одного, як би боляче і важко це не давалось, дотримуватись поважливого спілкування, не перетягувати канати «хто кращий», «хто винний», «хто тебе більше любить і більше для тебе робить».

Треба прийняти як факт, що певна реакція дитини неминуча. Внаслідок розлучення батьків вона отримає певний досвід, зміняться певні її уявлення про світ, про людей, про взаємодію, в певному сенсі вона подорослішає.

Також дорослим важливо мати чітку і тверду впевненість, що саме вони, дорослі, відповідальні за свої партнерські стосунки, і не намагатися прикриватися дітьми, терпіти або допускати те, що не можна допускати «заради» дітей і повної сім’ї. Дорослі партнери можуть і повинні зупиняти деструктивні стосунки, в яких немає поваги, розуміння, кохання і щастя, якщо ці стосунки не виходить налагодити.

Важливо не піддаватися маніпуляціям з боку дітей. Не ставити їх перед вибором і не влаштовувати качелі, на кшталт, тиждень живемо разом, тиждень окремо, то сваримось, то миримось і т.п.

І самим не штовхати дітей на маніпуляції. Не треба перекладати відповідальність питаннями «ти хочеш щоб ми залишились разом, чи розлучилися?», «не спілкуйся з ним/з нею, нехай зрозуміє» тощо.

Досвід розлучення батьків може бути корисним для дитини в тому сенсі, що вона бачитиме, що деструктивні відносини потрібно зупиняти, і це не кінець світу, і що після розлучення можна і потрібно жити, створювати нові відносини, бути щасливим. Це важливо — дати дитині право і приклад, як навіть після чогось, що не вийшло, можна бути щасливим, далі будувати своє життя. Набагато більшу шкоду мають ті діти, чиї батьки залишалися в деструктивних нещасливих стосунках «заради дітей», нічого не змінювали в своєму житті. Потім, навіть ставши дорослими по паспорту, вони залишаються психологічно травмованими дітьми, відчуваючи заціпеніння в період змін, страх перед прийняттям рішень, проявляючи інфантильну позицію та поведінку.

6. ЯКУ МОДЕЛЬ ПОВЕДІНКИ ОБРАТИ, А ЯКУ НІ В ЖОДНОМУ РАЗІ

Думаю, що тут варто наголосити, що не потрібно робити:

1. НЕ МОЖНА ігнорувати і взагалі не говорити з дітьми на цю тему, не пояснювати, що відбувається і що планується. Погано і безвідповідально просто так їхати, залишати дітей без пояснень, сподіваючись, що коли виростуть, вони самі все зрозуміють. Такими своїми діями батьки дуже лякають своїх дітей, дають привід для розвитку тривоги, яка може проявлятися в соматичних хворобах, погіршенні поведінки, відмові від навчання, своїх дитячих обов’язків тощо.
2. НЕ МОЖНА лити бруд один на одного, вдаватися в інтимні деталі причин конфлікту, залучати дітей до вирішення конфлікту, намагатися, щоб дитина вибрала чиюсь із сторін.
3. Повністю поринути в свої переживання стосовно розлучення, виключившись з батьківської ідентичності, кинувши таким чином дитину справлятися самотужки із своїми переживаннями.
4. Зривати свій гнів, біль, розчарування партнером і життям на дитину. Навіть якщо більше нема на кого. Навіть якщо дитина — ходяча копія колишнього партнера. Навіть якщо здається, що по-іншому ви не можете. Можете.

7. ЯКІ ПРИЙОМИ ДОПОМОЖУТЬ ПЕРЕЖИТИ ГОСТРИЙ ПЕРІОД В ЖИТТІ

Емоційний стан дітей дуже залежить від емоційного стану дорослих. Тому насамперед дорослі мають потурбуватися і допомогти собі, організувати собі адекватну емоційну підтримку (один з варіантів — терапія у психолога), в тому числі і для того, щоб не заражати дітей важкими, незрозумілими для них емоціями.

Для дітей також в цей період важливі різні групи, заняття, соціально-психологічні тренінги, робота з психологом, яка допоможе їм вивільняти власні страхи та переживання, і одночасно надавати підтримку і наповнювати їхнє життя.

Дітям важно відчувати, що з ними щирі, чесні. Відчувати, що вони важливі, що їх люблять, що про них не забувають, що вони не є причиною проблем або тягарем.

8. ПРО ЩО ВАРТО ДОМОВИТИСЯ З КОЛИШНІМ ПАРТНЕРОМ?

Насамперед про те, щоб діяти в інтересах дітей. Те, що ви стали колишніми, не звільняє від батьківської відповідальності.

Це про адекватність в поясненнях, про поважливу поведінку у відношенні тата/мами дитини. Ви можете дуже сердитися один на одного, але це ваші взаємини. Не варто говорити дитині «твій придуркуватий батько» або «твоя нікчемна мама». Якщо можливо, домовитися про розподіл часу, який батьки будуть приділяти дітям.

Бути чесними з дітьми: якщо ви не збираєтесь телефонувати кожного дня, не потрібно обіцяти.

Якщо дитина по черзі живе то з мамою, то з татом, або приїздить до когось на канікули, варто домовитись, щоб основні вимоги і правила поведінки були і в домі мами, і в будинку тата, і у бабусь з дідусями. Це стосується режиму дня, о котрій лягати спати, правил харчування (наприклад, мама змушує їсти овочі, а тато на зло мамі кожного дня веде до Макдональдсу – погані психологічні ігри, які дуже шкодять дітям), домашніх завдань, уроків тощо. Не потрібно «купляти» дітей вседозволеністю, це робить тільки гірше. Діти дуже чутливі і насправді все розуміють: де справжня щира любовь, а де гра в «бути хорошим», але за таких умов дуже швидко вимушені пристосовуватися, вчаться маніпулювати і обманювати.

Бажаю нам всім здорових дітей та щасливих родин, мудрості, людяності і доброти.

З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна Яненко