Question by:
tbi
Age:
26
Повний застій життя.
Вже протягом кількох років знаходжусь у своєрідному стані "зависання" - майже повна відсутність інтересів і бажання рухатись у якомусь напрямку. Бувають миті зацікавлення чимось, але вкрай нетривалі. Їх енергії не вистачає навіть на кілька днів, чого зовсім не досить для досягнення/реалізації того, що зацікавило.
Бажання спілкуватись з кимось майже відсутнє, і також має "спалахоподібну" природу - кілька днів/тижнів майже абсолютної апатії до оточення (не враховуючи автоматичноих вітань зі знайомими та односкладних відповідей на поставлені питання), а потім протягом кількох годин (можливо доби) відчувається нестримне бажання говорити. Причому те що говорю майже не піддається фільтрації і загалом характеризується як банальний флуд.
Відчуваю, що деградую швидкими темпами. Усі спроби зацікавити себе чимось "через нехочу" призводять лише до тривалої відрази до того, чим себе "зацікавлював". Внаслідок цього (і не тільки) розвинулось стійке відчуття самозневаги. Думки про власну неповноцінність підривають і без того слабку впевненість у власних силах.
Про стосунки з протилежною статтю навіть згадувати не варто...
При цьому матеріальна забезпеченісь на прийнятному рівні (принаймні краща, ніж у більшості з мого оточення), і є можливості заробляти ще більше. Але вони блокуються повною відсутністю бажання робити це - якщо маючи те, що маю зараз, я не можу ним розпорядитись, щоб відчути себе щасливішим, для чого намагатись отримати більше?
Бажання спілкуватись з кимось майже відсутнє, і також має "спалахоподібну" природу - кілька днів/тижнів майже абсолютної апатії до оточення (не враховуючи автоматичноих вітань зі знайомими та односкладних відповідей на поставлені питання), а потім протягом кількох годин (можливо доби) відчувається нестримне бажання говорити. Причому те що говорю майже не піддається фільтрації і загалом характеризується як банальний флуд.
Відчуваю, що деградую швидкими темпами. Усі спроби зацікавити себе чимось "через нехочу" призводять лише до тривалої відрази до того, чим себе "зацікавлював". Внаслідок цього (і не тільки) розвинулось стійке відчуття самозневаги. Думки про власну неповноцінність підривають і без того слабку впевненість у власних силах.
Про стосунки з протилежною статтю навіть згадувати не варто...
При цьому матеріальна забезпеченісь на прийнятному рівні (принаймні краща, ніж у більшості з мого оточення), і є можливості заробляти ще більше. Але вони блокуються повною відсутністю бажання робити це - якщо маючи те, що маю зараз, я не можу ним розпорядитись, щоб відчути себе щасливішим, для чого намагатись отримати більше?
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
