Надія Іванівна 1 година тому: 
Повний застій життя.
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Повний застій життя.
| Алла Юрьевна Лыкова 01-02-2012 22:31:20 |
Здравствуйте!
Думаю, что больше в Вашей ситуации, это не больше материальных ценностей, а больше чувств, красок в жизни, больше энергии. Могу рекомендовать Вам лишь личное обращение к психологу. Поработайте с чувствами, настроением, просто проговорите что происходит с Вами. Это будет уже много. 
|
| Ольга Анатольевна Артеменко 01-02-2012 22:58:36 |
tbi, в вашому зверненні відчувається якесь досить глибоке розчарування в чомусь. Схоже на те, що в собі ви заблокували велику кількість почуттів і зараз вони вас з середини, ніби, знесилюють і знищують вашу зацікавленність життям.
В мене складається враження що вам є багато про що розповісти, але вже немає ніякого бажання і на це. Якісь ситуації, події чи стосунки, можливо не досить позитивно розгорнулись у вашому житті?
|
А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?
| 01-02-2012 23:34:50Дополнение от автора |
|
Спасибі за відповідь! Порада піти до психолога цілком зрозуміла. І нічого проти я не маю... Але вчинити згідно з порадою для мене так само важко, як і лишатись у описаному "завислому" стані. Справа у тому, що у мене з дитинства не було такої людини якій би довіряв настільки що міг розповісти про себе що завгодно... Усі проблеми і переживання завжди лишались у мені, не виходили за межі мого панцира. З роками така закритість тільки посилювалась. У відповідь на питання: "Як життя/справи?", від батьків, приятелів - у мене завжди "все гаразд" і "нормально". Після цього всього здатність "говорити про себе" у мене повністю атрофувалась. Я навіть уявити не можу, як розповідаю про свої проблеми абсолютно незнайомій людині (психологу). Мій мозок просто відмовляється моделювати подібну ситуацію. Тим більш що розповідати потрібно буде те, що я і сам для себе ледь сформулювати можу... Так, справді у моєму житті була так би мовити "ключова" подія. Принаймні саме на неї я звик списувати свою "закритість" від людей. Ще у перщих класах школи був товариш, котрий показав, що за надмірну довіру доводиться дорого розплачуватись. І ніби трапилось це все у далекому дитинстві, і нібито сам давно розумію що серйозний "фізичних" наслідків не було, і не потрібно зациклюватись... але з того часу тримаю між собою і оточуючими емоційну дистанцію. Потім робив кілька спроб зменшити її, але щоразу отримував "по носі" (хоч і в незрівнянно легшій формі ніж вперше), тож знову ховався під панцир... Відмова від вираження емоцій прогресувала у нездатність відчувати емоції (на роздратування я ще спроможний, а от гнів вже ... ). Відмова від зближення з людьми перейшла у неспроможність спілкуватись з іншими про щось окрім роботи та погоди... Загалом це внесло чималий вклад у мою теперішню невтішну ситуацію. |
| Ольга Анатольевна Артеменко 02-02-2012 00:13:59 |
Так, можливо у вас в голові і не формується картинка спілкування з кимось, але прочитавши свою переписку, ви зможете побачити, що ви вже досить багато кроків зробили і зуміли розкрити якусь частинку себе. Теж саме і в спілкуванні.
Не варто бумати що комусь ви щось маєте розповідати і в якійсь особливій формі. Можете говорити все що приходить в голову. Або продовжувати поки переписку. Зоглядаючи вашу ситуацію, дійсно, для вас було б корисним спілкування про себе і про події вашого життя. Схоже ви, насправді, аблокували всього себе в собі ж.
|
| Ольга Анатольевна Артеменко 02-02-2012 00:40:03 |
"І ніби трапилось це все у далекому дитинстві, і нібито сам давно розумію що серйозний "фізичних" наслідків не було, і не потрібно зациклюватись..."
tbi, всі труднощі в дорослому житті, дійсно, родом з дитинства. І те що вам довелось пережити, будучи дитиною, вдарило вас по головному відчутті, яке формує базу відносин: чи то дружні, чи то робочі, чи то в коханні. Фізичний наслідків і не мало бути, тому ви їх не відчули. А от в душі (в психічному стані) це досить травматично. В шкільному віці вас "вдарив" товариш ще раз в глибоку рану і щоб більше не відчувати цих "удврів" ви почали "нарощувати" собі панцир. Але в той же час цей панцир є стіною у людських відносинах, яких ми всі потребуємо і без яких ми просто існуємо і все менше відчуваємо задоволення від життя. tbi, чого б вам хотілось би?
|
| Алла Юрьевна Лыкова 02-02-2012 01:08:52 |
Работа с психологом - это время для себя. Вам не обязательно говорить там вообще)). Это конечно во многом затруднит и замедлит процесс, но если Вам это будет необходимо - тому и быть.
Вы написали на сайт 2 больших (!) письма. Есть что сказать, пожалуй)). Почему именно такая форма раьботы доступна Вам, а личная встреча - нет? Психолог от друзей и близких отличается тем, что он не оценивает Вас, и Вам не надо с ним строить какие-либо отношения, кроме терапии. Он помагает Вам двигаться, исследовать себя. Но не говорит, как должно быть. Потому Вы спокойно можете нести ему всю Вашу голова-кашу)). На первых этапах ни психолог, ни клиент не знают, что точно нужно говорить))
|
| Ульяна Васильевна Романова 02-02-2012 01:34:45 |
Добрый вечер, Tbi!
Представьте себе, что было бы если бы на протяжении нескольких дней у вас болел и разрушался зуб,а Вы все не шли и не шли к стоматологу.Как же показать ему такой некрасивый зуб, ладно потерплю еще немного, авось само пройдет? Или, вы сломали бы ногу и не пошли к хирургу наложить гипс, так примотали как-то, примочки наложили, сростется как-нибудь! А теперь, представьте, что Вам с этим больным зубом и поломанной ногой еще и жить как-то надо, работать, отношения создавать. А зуб ноет, а нога болит и хромает, а вдруг Вы танцор, как танцевать с больной ногой-то? Правильно, не будете Вы несколько лет терпеть зубную боль и ногу побежите сразу лечить. А вот боль душевную, какую -то поломку в своем внутреннем мире почему-то не лечим, не исправляем. А ведь и специалисты такие есть, психотерапевты называются (дословно "психотерапия" переводится как "лечение души"). Не просто конечно такое лечение проводится, да и душа более тонкая субстанция чем нога или зуб. С душой своей бережно нужно обращаться и заботиться о ней, вовремя помогать ей, и с помощью специалиста, который знает, что делать и поможет. А по поводу, что говорить нужно, Вы же не беспокоитесь о том, что делать у стоматолога и ли у хирурга. А первый шаг Вы уже сделали, обратились за помощью! Удачи Вам на пути изменения Вашей жизни!
|
| 02-02-2012 22:00:32Дополнение от автора |
|
>> До Ольги Анатоліївни Артеменко Ви питали, чого б мені хотілось? - Хотілося б захопитись чимось так, щоб зникало бажання їсти, і щоб лягати спати тільки коли шия вже не тримає голову від втоми. Так бувало зі мною у школі або на перших курсах інституту, і такого я не відчував вже років шість... Хотілося б спілкуватись з тими людьми, котрими я захоплююсь, і не відчувати при цьому їх розчарування чи знудженість від спілкування з тобою... Хотілося б, щоб власні думки не діставали мене аж до бажання вдаритись головою об стіну... Хотлося б, щоб у мене й справді було бажання дожити до завтра, а не просто існувати через те що "так треба"... >> До Алли Юріївни Ликової Форма "спілкування" у листах прийнятніша для мене тому, що при викладенні своїх думок в тексті, є можливість чіткіше їх сформулювати, звести докупи, підібрати доречніші слова, значно усунути невиразність і затягнутість властиві моїй мові. Якби ви знали, скільки разів переписувались ті жалюгідні кілька абзаців, що я написав раніше, перш ніж вони більш-менш набули потрібної мені форми... При безпосередньому спілкуванні з людиною усіх цих переваг немає, а з тим, що лишається від моїх мовних навиків у сухому залишку, спілкуватись доволі важко. Крім того, при безпосередній розмові не можна видалити свій профіль і стерти сліди свого спілкування зі співрозмовником. Почав розмову - веди до кінця і ковтай належні тобі наслідки... А стосовно того, що психолог не оцінює... Так, я розумію, що психолог, як професіонал, не буде цього робити. А психолог-людина? Мені неприємна думка, що зустрівшись з цією людиною поза її кабінетом, у транспорті, на вулиці я можу вловити у її очах відблиск осуду, насмішки, відчуженості... Не хочеться влізати на вашу грядку, але здається це називається "оціночна залежність", ну, або щось на зразок параної. >> До Уляни Василівни Романової Спасибі за побажання. Та зазвичай, після одного кроку вперед я роблю кілька кроків назад... |
| Алла Юрьевна Лыкова 02-02-2012 23:30:23 |
"при безпосередній розмові не можна видалити свій профіль і стерти сліди свого спілкування зі співрозмовником. Почав розмову - веди до кінця і ковтай належні тобі наслідки..."
но "зазвичай, після одного кроку вперед я роблю кілька кроків назад..." Кажется, психолог - отличная возможность справится с этим)). tbi, чего Вы ожидаете от переписки здесь? Чем действительно может быть полезно для Вас такое обращение, где Вы можете уйти в любой момент. Еще раз подтвердив этим свои гипотезы. Дайте себе шанс! Дайте возможность проверить свои допущения! С чего Вы взяли, к примеру, что психолог или кто-либо другой, будет Вас осуждать? Люди очень разные. И Вы можете отличаться чем-то. Просто дайте себе возможность проверить правдивость своих утверждений. Это возможно толькол с полной ответственностью. А значит офф-лайн)).
|
| Ольга Анатольевна Артеменко 06-02-2012 21:05:47 |
"Хотілося б захопитись чимось так, щоб зникало бажання їсти" Можливо краще було б якщо б бажання було, але регулярне ы необхыдне? "і щоб лягати спати тільки коли шия вже не тримає голову від втоми." А чому вам не хотылось би лягати спати від приємної втоми про проведений день?
"Так бувало зі мною у школі або на перших курсах інституту, і такого я не відчував вже років шість..." Які події були у вас в житті шіть років тому? Який ви вели спосіб життя? Які мали спілкування, відносини? "Хотілося б спілкуватись з тими людьми, котрими я захоплююсь, і не відчувати при цьому їх розчарування чи знудженість від спілкування з тобою..." Якими ви людьми захоплюєтесь? Які їх якості вам подобаються? "Хотілося б, щоб власні думки не діставали мене аж до бажання вдаритись головою об стіну..." Можливо їх потрібно випускати, наприклад, так як ви це робите зараз тут на сайті? "Хотлося б, щоб у мене й справді було бажання дожити до завтра, а не просто існувати через те що "так треба"..." Можливо для цього необхідно випустити свої внутрішні "страждання" щоб звільнилось місце для приємних відчуттів? Які б формували бажання жити? Коли останній раз ви відчували в собі бажання до життя, зацікавленість?
|
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
Вы можете предложить автору этого вопроса пообщаться
Отправить запрос на общение могут зарегистрированные пользователиЧтобы отправить автору этого вопроса предложение пообщаться, Вам нужно быть авторизированным.
|
|
Наші психологи
