Мамі поставили діагноз атрофія кори головного мозку (((

З кінця 2008 року мамі поставили діагноз мдп і здається підозра на розлад органічного генезу, вона каталась на таксі і продавала коштовності щоб кататись на таксі(батько коли вдруге пішов з сімї в 2003 забрав машину) коли мама каталась на таксі вона заспокоювалась. Я звичайно не психотерапевт але це більше схоже на окр(ритуали для зняття тривоги) і руки часто мила. В психлікарні її так полілукали що вона саме на себе перестала бути схожа, почали зуби випадати, почала обпісюватись, іноді взагалі собі місця не могла найти починала топтатись на місці (там їй давали масляні уколи, клопіксол і інші гадості. я її водив трохи до психолога їй краще стало вона почала кататись на маршрутках менше почала гроші просажувати але якось знову на таксі сіла грошей не було таксіс відвіз в міліцію а звідти в дурку. інтуіція підказувала що це не до добра, правда <a href="/">психолог</a> успокоїла мол таке лікування як в дурці теж лікування, а всередені відчував що то не лікування. згодом мама почала опбісюватись і обкакуватись, я не знав наскільки там важке лікування. через якийсь час мамі поставили діагноз підозра на атрофію кори головного мозку . в то відділення вже не хотіли її брати можна було її оприділити в набагато мрачніше де важкі хворі на інвалідних калясках і тд(пишу аш страшно преставляти яке там пекло, просто ужас, фільм жахів наяву), або опреділити маму в психоневрологічний пансіонат. я скільки міг старався не здавати її в 13 відділення(мрачне відділення коли я проходив поруч того відділення здавалась що людей там ріжуть, одна жіночка кричала якби її живою різали, я зупинився і помолився за неї бо просто не міг слухати як їй важко) . З часом я на роботі вигорів і не міг за мамою більше доглядати, рідна тітке не особо утруждала себе щоб прийти допомогти там помити маму чи щось приготовити їсти, батькові взагалі давно майже все пофіг, вроді співчуває але не переймається. коли я маму здав в 13 зайшовши туда мене самого трусити почало ніщита, запах ужасний, важкі хворі, враження як морг тіки для ще живих чи концлагерь, або якийсь ужасний фільм. Зараз мама в психоневрологічному пансіонаті правда далі за неї переживаю, провідав її у неї тріщини на п'ятах товщиною в пів сантиметра а лікарі тупо не помічають, хотілось взягалі взяти і мордою тикнути... болячи дивитись на цю байдужість.