Мамі поставили діагноз атрофія кори головного мозку (((
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Мамі поставили діагноз атрофія кори головного мозку (((
| 18-04-2013 02:32:50Дополнение от автора |
|
лікарі кажуть мол що з нею все харашо а коли приїжаю бачу що далеко не все гаразд...думав підмазати інашого виходу не бачу. вбиває байдужість тітки і батька, сам став нервовим... знайомим теж по великому рахунку пофігу... коли я міг допомогти до мене завжди звертались а коли у мене проблеми нікому я особливо не потрібен(перепрошую за орфогріфічні помилки і не знаю чи фраза про помолився не лишня) |
| 18-04-2013 02:35:03Дополнение от автора |
| від напруги деколи аш щелепа зжимається, навіть 3 зуба вже відломалось (((( |
| 18-04-2013 03:01:53Дополнение от автора |
| думав піти до тілесного терапевта щоб зменшити напругу , чесно кажучи і до мами думав привести тілесного терапевта щоб хоч трохи зменшити напругу але поки з грішми конкретні проблеми |
| 18-04-2013 03:16:02Дополнение от автора |
| правда не знаю чи про піти до тілесного терапевта не лишнє написав |
| Александр Дмитренко 18-04-2013 09:21:31 |
4
Елена Шпундра Оксана Валериевна Егорчева Виктория Михайловна Большакова Олександре, доброго дня! Хоча ви так і не сформулювали конкретне питання, видається, що вам самому зараз потрібна підтримка та допомога. Дуже важко справлятися з цією ситуацією самотужки й виношувати пов"язані з нею емоції без змоги з кимось про них поговорити. Це загрожує емоційним вигоранням, стресом й, навіть, нервовим зривом. У такому випадку ви вже не зможете повноцінно потурбуватися про маму. Тому подбайте про себе. Я бачу, що ви - доброзичлива та віддана людина, і мені б не хотілося, аби ви собою нехтували. Оберіть те, що наразі відчуваєте для себе необхідним й таким, що можете собі дозволити: роботу зі спеціалістом індивідуально чи роботу в групі, чи зі соціальним працівником, чи просто дайте собі можливість відпочити. Повторюся: підтримка та увага - це те, що, по-моєму, вам зараз дуже потрібно. 
|
| Алла Владимировна Саенко 18-04-2013 09:32:21 |
3
Оксана Валериевна Егорчева Виктория Михайловна Большакова Трудно вам,вы,получается,один с этим всем сталкиваетесь?Без всякой поддержки.даже поговорить не с кем?Чувствуется,что вы и ощущаете свою беспомощность в этой сложной ситуации,и злитесь и на себя и на других за то,что,кажется,мало что можно поменять.Вообще тяжело,когда болеют близкие родные люди,особенно тяжело,когда нет надежды на выздоровление - а надо принять и примириться,что не все возможно,и состояние вряд ли улучшится.Конечно,приходится многое терпеть,сцепив зубы,но по поводу чего-то и принять - оно так устроено,и нет тех усилий.которые могли бы это улучшить радикально.Но какие-то усилия стоит предпринимать - мне кажется,тут очень важно подумать и отделить то,что от вас не зависит,от того,с чем вы можете что-то сделать.Дальше - молиться и примиряться с первым,и заниматься вторым.Я лично "зацепилась" за пятки - трещины лечением не уберешь.они требуют не столько лечения,сколько ухода.Вот это - вряд ли к доктору,это вам или самому брать в руки педикюрную пилку и счищать ороговевшие части,а потом мазать кремом,или договориться с кем-то делать это.Скажу вам,что когда сам что-то делаешь(даже если это кажется странным на первый взгляд),то это успокаивает душу.Соответственно,и тело перестает крошить зубы.Подумайте,выделите,что вы для мамы можете сделать реально - и постарайтесь это осуществить.А с остальным придется просто примириться - так или иначе,но маме невозможно самостоятельно контролировать свое поведение во всех сферах,а вы самостоятельно вряд ли сможете обеспечить такой контроль.Значит - или она в страшноватых условиях,но в чем-то присмотрена,либо она дома,где может сделать,что угодно.
|
| Ольга Анатольевна Артеменко 18-04-2013 13:41:17 |
1
"від напруги деколи аш щелепа зжимається, навіть 3 зуба вже відломалось ((((" Саш, а далі що?? Ви так зможете і зовсім розламатись. Я вас дуже розумію на скільки це тяжко бачити в хворобі найріднішу людину і не в змозі змінити цей її стан. А ще найтяжче, коли ви є один в цій вашій проблемі. Саш, ваша мама зробила свій вибір в житті і можливо їй не вистачило сил збудувати те чого вона хотіла. Що вона робила для того, щоб вилікувати свій душевний стан? Погодьтесь, що витрачати гроші на таксі, щоб себе заспокоювати, але продовжувати страждати уе не є досить відповідальним відношенням до свого здоров*я і до здоров*я рідного сина. Вона дозволила собі бути там де є зараз. І ви маєте розуміти що це її вибір, а у вас є своє життя і ви маєте створювати своє життя, тому що воно все попереду. Тому що ви молодий чоловік, тому що ви сповненні доброти і добрих намірів в житті і ви можете багато чого створити гарного в житті. Тому вам необхідно почати берегти себе. Вам необхідно зрозуміти, що ви не зможете мінити мамине життя і її стан. Ви дали їй багато вже. Ви один, дали їй ту любов і піклування, яку іноді не взмозі дати всі близькі люди разом. Ні, я не кажу вам залишати її. Я намагаюсь підтримати ваше особисте життя, тому що ви його втрачаєте. Так сформоване життя, що рідні люди є в нашому житті, а в один період життя ми змушені їх втратити і змиритись з тим, що ми не є відповідальними за цей процес. Те, що особисто з вами відбувається, схоже на той же процес саморуйнування що прийняла в своє життя ваша мама. І тільки одним ви зможете допомогти в цій ситуації: зуміти попіклуватись про себе. Таким чином у вас ще будуть сили пережити те, що вам доводиться витримувати.
|
| Ольга Олександрівна Цурка (Жила) 18-04-2013 17:03:38 |
Доброго дня!
Цілком погоджуюся з колегою щодо відпочинку. У вас вже є хвора мама, невже ви і себе хочете загнати? На жаль, в нашій країні інвалідам важко. Держава про них, як бачите, не піклується, тож усі проблеми беруть на себе родичі. Ну і традиційно склалося, що діти піклуються про батьків. Якщо ви мешкаєте у Києві, при Павлівці є центр медико-соціальної реабілітації для психічно хворих. У цьому закладі є різні заняття для клієнтів, в тому числі, з ними проводять модулі на відновлення соціальних навичок. Також там є малювання, ліпка, шиття. Працює психолог, соціальний працівник, медсестра. Відвідування центру є безкоштовним. Однак, якщо ви пишете, що мама в пансіонаті, то навряд чи її туди відпустять. Стосовно лікування вашої мами, хочу сказати, що нейролептики - важкі ліки, фактично, трутка, але поки що наука не придумала інших від важких психічних розладів. Нейролептики дають сильні побічні дії, в тому числі тремор кінцівок, сухість шкіри, страждає печінка і т.д. Тому хворі часто приймають ліки, щоб зменшити важку дію побічних симптомів. Тут треба радитися з психіатром, тобто вам треба знайти хорошого лікаря, якщо такого немає і поговорити з ним про ці речі. Це, як мати хорошого дантиста, окуліста, педіатра. Бо хорошому лікарю довіряють не лише родичі, а й хворі, а це важливо при психічних хворобах. З лікарем ви можете говорити також про стан мамин, бо часто родичі думають, що хвороба ні при чому. Ваша мама вже деякий час хворіє, вона якось адаптувалася до свого стану і світу, і це - добре. Усе необхідне ви робите, аби їй допомогти. Отже, час подумати про себе. Ще було б добре знайти групу самодопомоги родичів психічно-хворих. У вищезгаданому центрі, я думаю, така є. Також вам теж не завадить піти до психолога зі своїми переживаннями. Я бажаю Вам здоров"я і всього найкращого!
|
| 18-04-2013 23:40:12Дополнение от автора |
| так підтримка і увага мені зараз дуже потрібні |
| 19-04-2013 00:34:58Дополнение от автора |
| дуже багато внутрішнього болю я просто не знаю що з ним робити, цей біль просто зашкалює (одна людина мене жостко травмувала в 2011), не можу дивитись на страждання мами, дуже болячи дивитись як вона страждає, просто неможливо, хочиться або покінчити з життям або відвезти кудась її далеко далеко де б їй і мені ніщо не загрожувало де була б повна безпека, де її могли б захистити і цінити, де вона могла б зцілитись. де не було б злих санітарок і недоброзичливих лікарів. де могли б за нею доглядати і цінити її як людину . |
| 19-04-2013 01:22:58Дополнение от автора |
|
щоб бути чесним літом 2011 я не витримав і ліг в відділення мережевих і кризових станів при місцевій психлікарні, краще б я туда не ходив, у мене був навязливості, страх смерті, страх інфаркта, страх зійти з розуму, час від часу були думки про суіцид, страх пороблено, думав що шкоду причиню тітці через її байдужість, ліг сам боявся що дров наломаю. я там пробув майже 3 тижні правда на умовах лікарша така тіпа чуть що(чуть що теж не зрозуміло що і чого боятися і що не можна робити, так той страх і до сих пір десь сидить в свідомості) ми тебе переведемо в відділення для буйних . давали мені там клопіксол, депакін хроно, гідазепам, азаліптол четвертушку. Ще лікарша така тіпа не нада тобі ходити до психологів і ні наякі группи, пий таблеточки. Ще потім я узнав вони не стали заморачуватись і вирішили що у мене це все по спадковості і стресс тут нідочого і моя душевна біль не важлива вона тут не особо грає роль хоча я росказував що тато йшов 2 раза з сімї і бувша кинула і тд після псевдолікування у мене сон взагалі пропав почали снитись кошмари, засипав і просипався від кошмарів. появився страх що я забуду як дихати , страх смерті і страх інфаркта ще більше виріс, ще плюс ще одна добра лікарша коли я виписувався всунула бумажку підписати , думав підписую обхідний лист виявилось що підписав погодження з тим щоб мене поклали на диспансерний облік, вона ще така каже ну все тепер ви у нас на тимчасовому обліку як мені тоді її хотілось башкою об битон уранити(я борьбою раніше займався) , думаю якесь кончене чмо буде мене попускати, людину яка показувала гарні результати в інтелектуальних конкурсах, яка робила унікальні речі в галузі комп'ютерних мереж і тут якесь кончене чмо так мене попускає а я навіть не маю права огризтися,не можу себе захистити, хоче всередині хотілось розмазати її по стінці,розмазати як таргана, я дуже свободолюбива людина і коли мене починають обмежувати в свободі мене це дуже починає бісити я починаю відчувати тілесний дискомфорт . коли прийшов через 40 днів кажу я не хочу бути на обліку ,вона така мол облік нінащо не впливає, ви ж не збираєтесь бути водієм потяга чи льотчиком. общем вийшов я з тої лікарні з ще більшим болем , страшно було ще від того як люди там страждають а лікарям мяко кажучи всерівно на біль тих людей . дуже болячи коли дізнався як насправді там все відбувається і як там до людей відносяться і дуже боявся щоб сам туда знову не попав або не загрибли під предлогом мол вот ти у нас на обліку ми тебе підлікувати вирішили. через рік я всетаки набрався хоробрості ознайомився з законом україни про психіатричну(яке жахливе насправді) допомогу. пішов до них розбиратись що вони мені там в карточку вписали, прихожу а ця дама на прийомі мол номер вашої карточки каже не памятаю, мол запамятайте бла бла бла , відношення як до якогось конченого. потім така з радістю а вот ваша карточка виж на группі я такий думаю йоп тваю мать якого х тут без мене твориться і що вони взагалі собі позволяють... психіаторші яка мене зачислила(дай їй Бог) не була звернувся до іншого спеціаліста, він каже вот ви ж самі підписали, я такий дивлюся дійсно мій підпис про диспансерний облік причому там не розписано що до чого а тупо буква д була підкреслина і знизу розяснення, кажу я тоді взагалі мало що розумів коли підписував, (я був під клопіксолом і думав я швидше звідди піти, чесно кажучи багато чого готовий був підписати лиш би звідти вийти, хоча ліг по свої волі) він каже добре пишіть заяву що не хочете бути на обліку, написав, каже несіть до завідуючої а вона така хоча сама психотерапевт каже а що мол чим вам облік мішає кажу це нехтування моїми переживаннями нехтування моїм болем, нехтування моєю гідністю. вона знову бла бла ми з берем комісію(думаю ну я попав думаю все капец цим ідіотам доказати що я нормальний беспелезно) . кажу а ви б хотіли бути на обілку ? общем зі страхом але довольний що написав заяву пішов, відчув тілесне полекшення, ду ху частина роботи зроблена, правда боявся що на комісій завалять. вона ще така мол ми вас знімемо тіки походіть до нас на группу кажу я до такого-то такагоо ходин на группу по психоаналізу вона така ну тоді вам напевне до нас на группу не потрібно. більше всього заділо що уроди що хотять то з моєю свободою роблять . взагалі психіаторів боюсь в нашому місті в більшості випадків нажаль це чорний ящик який обробляє прийняту інформацію по відомому тільки йому алгоритму або і не відомому і видає результат. плюс ця їх серйозність дещо бентежить у мене чомусь звичка якщо людина серйозна то вона знає що говорить. з обліку мене зняли але душевна біль за рік страждання коли я з дому толком не міг вийти і хвора мама лижеть в лікарні а я ледве теплий сидить в мені . хотів пожалуватись на них та не знаю куда |
| 19-04-2013 01:28:27Дополнение от автора |
| зараз відчуваю себе розбию вазою, куча болю, куча бажання помсти і бажання справедливості |
| 19-04-2013 01:30:41Дополнение от автора |
| злобіщі стільки що просто не знаю що з нею робити |
| 19-04-2013 01:32:33Дополнение от автора |
| очікував вийти з лікарні повним сил і відновленим з відчуттям безпеки і захисту а вийшов розбитий |
| 19-04-2013 01:34:09Дополнение от автора |
| у мому розумінні щоб відновити свох границі тепер потрібно жостко продавити їхні причому набагато жоще чим вони продавили мої щоб вони відчули весь той біль який вони мені причинили і мої родині |
| 19-04-2013 02:39:25Дополнение от автора |
|
ще багато вини відчуваю перед мамою за то що не уберіг її за то що зривався іноді на ній коли вона ще була здорова, за то що обизвав сукою, за то що винив мол чого вона тата не втримала причому сукою обзивав коли вона вже хворіла і звинувачував що тата не втримала коли вона хвора вже була, думаю за що їй це, думаю вона хвора а я ще беру її обзиваю, ненавиджу себе після цього, хочиться себе просто вбити |
| 19-04-2013 02:43:03Дополнение от автора |
| хто я після цього що з мамою так підло поступав хто ??????????? |
| Ольга Олександрівна Цурка (Жила) 19-04-2013 23:00:55 |
Ви - добрий син своєї мами. Я не думаю, що ви були підлі щодо неї. Просто ви звалили на себе багато відповідальності, багато піклування про маму, тому ви злитесь. І ця злість абсолютно зрозуміла, адекватна ситуації. Тому що застаріла медицина, лікування, лікарні, інтернати, медики і т.п. І нічого з цим неможливо зробити, ні вам, ні мені, ні комусь іншому. Але до цього можна пристосуватися, щоб зберегти себе. Гризти себе,звинувачувати, це - не вихід. Відчуття провини не повинно бути кайданами, а мірилом совісті. Дбайте про себе.
|
| 20-04-2013 04:17:34Дополнение от автора |
| блін відчай накрив лишнього багато написав |
| 20-04-2013 04:20:35Дополнение от автора |
|
не зрозуміло чого в не тому порядку питання вийшли... це все в інший топік... Дополнение к вопросу щоб бути чесним літом 2011 я не витримав і ліг в відділення мережевих і кризових станів при місцевій психлікарні, краще б я туда не ходив, у мене був навязливості, страх смерті, страх інфаркта, страх зійти з розуму, час від часу були думки про суіцид, страх пороблено, думав що шкоду причиню тітці через її байдужість, ліг сам боявся що дров наломаю. я там пробув майже 3 тижні правда на умовах лікарша така тіпа чуть що(чуть що теж не зрозуміло що і чого боятися і що не можна робити, так той страх і до сих пір десь сидить в свідомості) ми тебе переведемо в відділення для буйних . давали мені там клопіксол, депакін хроно, гідазепам, азаліптол четвертушку. Ще лікарша така тіпа не нада тобі ходити до психологів і ні наякі группи, пий таблеточки. Ще потім я узнав вони не стали заморачуватись і вирішили що у мене це все по спадковості і стресс тут нідочого і моя душевна біль не важлива вона тут не особо грає роль хоча я росказував що тато йшов 2 раза з сімї і бувша кинула і тд після псевдолікування у мене сон взагалі пропав почали снитись кошмари, засипав і просипався від кошмарів. появився страх що я забуду як дихати , страх смерті і страх інфаркта ще більше виріс, ще плюс ще одна добра лікарша коли я виписувався всунула бумажку підписати , думав підписую обхідний лист виявилось що підписав погодження з тим щоб мене поклали на диспансерний облік, вона ще така каже ну все тепер ви у нас на тимчасовому обліку як мені тоді її хотілось башкою об битон уранити(я борьбою раніше займався) , думаю якесь кончене чмо буде мене попускати, людину яка показувала гарні результати в інтелектуальних конкурсах, яка робила унікальні речі в галузі комп'ютерних мереж і тут якесь кончене чмо так мене попускає а я навіть не маю права огризтися,не можу себе захистити, хоче всередині хотілось розмазати її по стінці,розмазати як таргана, я дуже свободолюбива людина і коли мене починають обмежувати в свободі мене це дуже починає бісити я починаю відчувати тілесний дискомфорт . коли прийшов через 40 днів кажу я не хочу бути на обліку ,вона така мол облік нінащо не впливає, ви ж не збираєтесь бути водієм потяга чи льотчиком. общем вийшов я з тої лікарні з ще більшим болем , страшно було ще від того як люди там страждають а лікарям мяко кажучи всерівно на біль тих людей . дуже болячи коли дізнався як насправді там все відбувається і як там до людей відносяться і дуже боявся щоб сам туда знову не попав або не загрибли під предлогом мол вот ти у нас на обліку ми тебе підлікувати вирішили. через рік я всетаки набрався хоробрості ознайомився з законом україни про психіатричну(яке жахливе насправді) допомогу. пішов до них розбиратись що вони мені там в карточку вписали, прихожу а ця дама на прийомі мол номер вашої карточки каже не памятаю, мол запамятайте бла бла бла , відношення як до якогось конченого. потім така з радістю а вот ваша карточка виж на группі я такий думаю йоп тваю мать якого х тут без мене твориться і що вони взагалі собі позволяють... психіаторші яка мене зачислила(дай їй Бог) не була звернувся до іншого спеціаліста, він каже вот ви ж самі підписали, я такий дивлюся дійсно мій підпис про диспансерний облік причому там не розписано що до чого а тупо буква д була підкреслина і знизу розяснення, кажу я тоді взагалі мало що розумів коли підписував, (я був під клопіксолом і думав я швидше звідди піти, чесно кажучи багато чого готовий був підписати лиш би звідти вийти, хоча ліг по свої волі) він каже добре пишіть заяву що не хочете бути на обліку, написав, каже несіть до завідуючої а вона така хоча сама психотерапевт каже а що мол чим вам облік мішає кажу це нехтування моїми переживаннями нехтування моїм болем, нехтування моєю гідністю. вона знову бла бла ми з берем комісію(думаю ну я попав думаю все капец цим ідіотам доказати що я нормальний беспелезно) . кажу а ви б хотіли бути на обілку ? общем зі страхом але довольний що написав заяву пішов, відчув тілесне полекшення, ду ху частина роботи зроблена, правда боявся що на комісій завалять. вона ще така мол ми вас знімемо тіки походіть до нас на группу кажу я до такого-то такагоо ходин на группу по психоаналізу вона така ну тоді вам напевне до нас на группу не потрібно. більше всього заділо що уроди що хотять то з моєю свободою роблять . взагалі психіаторів боюсь в нашому місті в більшості випадків нажаль це чорний ящик який обробляє прийняту інформацію по відомому тільки йому алгоритму або і не відомому і видає результат. плюс ця їх серйозність дещо бентежить у мене чомусь звичка якщо людина серйозна то вона знає що говорить. з обліку мене зняли але душевна біль за рік страждання коли я з дому толком |
| 20-04-2013 04:20:49Дополнение от автора |
|
не міг вийти і хвора мама лижеть в лікарні а я ледве теплий сидить в мені . хотів пожалуватись на них та не знаю куда психологическая проблема спросить у психолога психологическая проблема психологическая проблема 19-04-2013 01:28:27Дополнение к вопросу зараз відчуваю себе розбию вазою, куча болю, куча бажання помсти і бажання справедливості психологическая проблема спросить у психолога психологическая проблема психологическая проблема 19-04-2013 01:30:41Дополнение к вопросу злобіщі стільки що просто не знаю що з нею робити психологическая проблема спросить у психолога психологическая проблема психологическая проблема 19-04-2013 01:32:33Дополнение к вопросу очікував вийти з лікарні повним сил і відновленим з відчуттям безпеки і захисту а вийшов розбитий психологическая проблема спросить у психолога психологическая проблема психологическая проблема 19-04-2013 01:34:09Дополнение к вопросу у мому розумінні щоб відновити свох границі тепер потрібно жостко продавити їхні причому набагато жоще чим вони продавили мої щоб вони відчули весь той біль який вони мені причинили і мої родині Источник: http://upsihologa.com.ua/ask/ask.php?id=15331 |
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
Вы можете предложить автору этого вопроса пообщаться
Отправить запрос на общение могут зарегистрированные пользователиЧтобы отправить автору этого вопроса предложение пообщаться, Вам нужно быть авторизированным.
|
|
Наші психологи
Ця ідея ніколи не спрацює. Неймовірна історія заснування NETFLIX
теми: вибір самореализация отношения