Загублена Мері

Пишу, бо дуже важко ..на душі...дуже важко справитись із цією біллю..стараюсь шукати якісь позитивні моменти..але невдається..я десь загубилась в іншому світі..)знаєте, у мене проблеми вдома..батько п'є, пробувши із ни цілий тиждень, склалось враження, що ми квартиранти, ми навіть не розмовляєм..з братом спілкуюсь дуже рідко..мама, не реалізовані власні мрії переложує на мене, а так я вихована, так у моїй психіці закладено, що її кожне слова для мене дуже важливо, великий вплив несе...враження, що я живу її життям..коханої людини немає, страх, що він буде таким як тато, пияком, тому взагалі страх будувати якісь стосунки та й взагалі, я уникаю спілкування з хлопцями..друзі мої, перевірились з часом..як уже видно, їх теж у мене нема, це так просто..непонятно шо..знаєте, Бог наділив мене красою, але не дав щастя мені..я загубилась у всьому..і всюди..і в навчанні навіть..я незнаю як мені жити..різні сни почали страшні снитись...та думки лізуть в голову дуже дурні..я не памятаю, коли я останній раз посміхалась навіть..щиро та раділа життю) сиджу вдома, так як канікули..знаєте, ну все роблю і поприбираю..і на кухні..все..і на городі в бабці роблю, все,як скажуть вдома..як хочуть всі...але це не Я..я навіть не вмію за себе заступитись.. я не вмію сказати "Ні"бо я так вихована, я правильна дівчинка..підкреслю ддуже правильна..і ще одна моя проблема..я боюсь щось не так зробити..я боюсь лишнє щось комусь сказати, когось образити..я роблю завжди все, як хочуть інші....я пропала десь..а зараз, я не живу, я просто існую..мені 18, а я вже не радію життю..я не бачу сенсу життя..хоча, мені здається, це мали б бути найкращі роки..