Незадоволення сексом причина для паніки?

Доброго дня, шановні психологи. Дуже сподіваюся, що допоможите мені. Я у стосунках з хлопцем 2 роки, рік тому почали статеве життя. Не можу отримати задоволення від статевого акту, хоча самій собі його принести мені вдається. Спочатку це не хвилювало. але з часом почала страшенно переживати. Читала всякі статті в інтернеті і т.д. одного разу під час статевого акту в голові проймайнула думка, що,можливо у мене не така орієнтація, і від того усі проблеми. Моментально з*явилася страшенна тривога і паніка, тривога триває вже кілька місяців. Мені почало здаватися, що я якось не так дивлюся на дівчат, в результаті почала взагалі шарахатися від них. Ніколи раніше такого не було, у дівчині оцінювала хіба її одяг і стиль, це не перші мої стосунки з хлопцем. Тривагу викликають навіть якісь зображення в інтернеті, бо мені здається, що я якось не правильно на них реагую. ВАЖЛИВО те, що у мене був тривожний розлад після вступу в універ. Постійна тривога, думки, що зі мною щось не так, що зійду з розуму, що зроблю щось дурен і т.д.Тривало півтора роки приблизно, були проблеми зі сном,але я далі вела звичний спосіб життя. На рік такі стани зовсі мпройшли, потім от недавно вернулися( перед страхом за орієнтацію). Була на кількох коцультаціях у двох хороших спеціалістів,вони пояснили мені проблему і сказали, що можу впоратися сама. Для мене це важливо. Трішки орієнтуюся в когнітивній психотерапії, прочитала книжки Корнегі та Подеського за порадою психолога. Думала. що все минеться нарешті,але одні страхи замінилися іншими...
У моєї мами були схожі проблеми з тривогою деякий час у молодому віці в основному після родів, зараз згадує про це оптимістичноі каже.що все пройде. У сестри теж було щось типу ПА у юнному віці,жо психолога не зверталася, зараз вона щаслива у сім*ї, має дитину. Я, як і вони колись, все собі наумую і всі симптоми до себе ліплю. Через це на деякий час взагалі відмовилася від інформації про психологічні порушення.Хоча по житті я людина активна,комунікабельна, люблю громадську роботу. Найбільше мене непокоїть зараз - як мені повеститься у даній ситуації? Є підстави для страху? Частково йому розповіла про свої переживання,але про страх за орієнтаці. оминула. Варто розповідати? А якщо він не зрозуміє? Страшно взагалі подумати, що станеться, якщо зі мною щось не так у тому плані.Почала вже переживати, а якщо я взагалі якимось маньяком стану? Смішно, але вже не можу жити у тривозі. Поможіть, будь ласка!