Live:
Валентина Михайловна Жемчужникова
Валентина Михайловна Жемчужникова 2 hours тому: «Важен контекст, потому что не совсем понятно, что происходит и почему. По какой причине вы не можете выйти никуда? Как давно такое происходит? Как раньше складывались ваши отнош»
Наталия Павловна Венглинская
Наталия Павловна Венглинская 5 hours тому: «Доброго часу доби! Замало інформації. Розкажіть, будь ласка, через що виникла соціальна ізоляція? Як давно? Ви працюєте? Чим займаєтесь?»
Людмила Петровна Колесник
Людмила Петровна Колесник 7 hours тому: «Вітаю ! Якщо зараз немає можливості часто виходити з дому, важливо не чекати, поки самотність стане ще сильнішою, а поступово створювати для себе регулярні контакти. Підтримува»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Alex Age: 28

Я понимаю, что у меня нет будущего

Здравствуйте. Я -никто.
Не знаю точно, почему так случилось и с чего началось мое падение, возможно, я был отродясь таким, а может и нет.

В детстве я был в меру общителен и активен, весь ад начался со школьной скамьи.
В школе меня травили со второго по 10-й класс. Пинки, порча вещей, избиения и угрозы расправы - были ежедневной моей реальностью в школьных стенах. Я не понимал, за что и почему ко мне такое отношение, ведь был тихим и спокойным. Я не мог сосредоточиться на учебе и усвоении материала, постоянно находился в напряжении и ожидании очередной атаки. Прекратил носить очки, хотя без них ничего не видел на доске, но так меня реже стали замечать и травить. Чувствовал себя спокойно только дома и во дворе с друзьями (тогда они у меня еще были). Однажды, в последний год обучения, я понял, что если пойду туда еще один день, то убью, либо себя, либо кого-то из "школьных товарищей". Посему, я принял тогда единственное, как мне казалось, верное решения, я больше не пошел в школу. Закрылся в своей комнате и выходил из нее только ночью, чтобы поесть и посетить уборную. Естественно, был жесткий конфликт с родными, но в итоге, меня оставили в покое, которого я так хотел многие годы. Сейчас мне 28, нет у меня ни аттестата, ни диплома, почти ни каких соц. контактов и навыков, нет работы и нет будущего. Есть только презрение к себе, глубинный страх перед коллективами, людьми вообще и перед самой жизнью. Все меньше и меньше меня интересует жизнь как таковая, хотя я пытаюсь найти что-то, что бы меня сильно зацепило и заинтересовало, но увы. Все представляется мне бессмысленным и абсурдным. Из сильных мотиваций есть только одна -закрыть глаза и исчезнуть. С глазами - тоже проблема и врачи еще давно пророчили мне полную слепоту. Я не вижу для себя иного выхода, кроме самостоятельного ухода из жизни, ввиду отсутствия перспектив и личностных качеств необходимых для выживания в человеческом обществе.

Даже не понимаю, зачем я это все сюда пишу.
Liked: 1 from 1
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Want to ask a psychologist a question online for free right now?

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.