Як виплутатись із власної пастки?

Доброго дня.
Я дуже рано подорослішала в тому плані, що почала брати на себе відповідальність яку мені було ще рано брати. І досить не погано як здавалось справлялась з усім. Мені подобалось відчуття, що від мене щось залежить, що можу комусь допомогти, що я щось вирішую, що до мене прислухаються. Мені подобалось слухати людей, давати їм поради, підтримувати. Та і зараз це подобається, але якщо не впевнений в собі, як я можу комусь допомагати. Вважала себе дуже сильною, думала що з гордістю пройду любе випробування. Я чітко розуміла себе і оточуючих, чи можливо мені просто хотілось так думати. І в результаті здається я вимотала себе настільки, що зараз немає сил боротись, просто пливу за течією. Я перестала розуміти інших і що найгірше саму себе. Я все більше і більше замикаюсь в собі, самотність це мій кращий друг. Але розумію що це не правильно. Було б добре з кимось поговорити, виговоритись, але немає кому. Я привчила всіх до того що в мене все добре, завжди позитивна, усміхнена. І як тільки мій позитив почав гаснути це мало кому сподобалось, і люди почали потихеньку мене залишати. А мама сказала що я веду себе, як дитина і просто накручую. Мені здавалось що випробування, люди які зустрічаються нам по житті це певний досвід. Те що нас не вбиває робить нас сильнішими. Тоді чому в мене появляється тільки страх? Я відштовхую від себе всіх, тому що страшенно боюсь нових проблем. Мені страшно і я не знаю, що з цим робити.