Live:
Володимир Тарасенко
Володимир Тарасенко 4 hours тому: «Вітаю! цитата: «Що це таке і як це виправити?» Припускаю, що досі Ви ще не знайшли справу по душі. Яка б надихала і давала задоволення. Ось в чому, на мій погляд, причина феноме»
Алла Веленко
Алла Веленко 5 hours тому: «Спробую більш детально розглянути проблему, хоча в форматі діалогу на форумі це достатньо складно. Ми звикли думати, що все в нашому житті відбувається випадково. Тому найчастіше,»
Ірина Костянтинівна Зубіашвілі
Ірина Костянтинівна Зубіашвілі 8 hours тому: «Ваша проблема знайома багатьом людям. Справа в тому, що мозок сприймає сонце та тепло як сигнал до відпочинку. Це пов'язано з пам'яттю про літні канікули у школі. Період навчально»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Александр Age: 17

Не могу привыкнуть к своему возрасту

Добрый день. Мне 17 лет и у меня своеобразная проблема: я не могу привыкнуть к своему возрасту. Меня немного шокирует, что через полгода меня могли бы призвать (но не призовут по определенным причинам) в армию, что некоторые люди, даже знакомые, уже в университетах (я буду поступать через год), некоторые даже работают уже, некоторые известны, некоторые уже женятся и рожают детей. Я не хочу пока семьи и тд, но я чувствую себя неполноценным каким-то. Чувствую, что опасаюсь независимости и взрослой жизни, хоть и хочу ее. Я чувствую себя лет на 15. Я не успеваю привыкать к своему так быстро меняющемуся возрасту. Другие парни моего возраста (или 18 лет) кажутся мне другими. Как будто выше меня, больше меня, голос у них другой, даже щетина у них сильнее (глупо, но откровенно). Хотя я получаю довольно часто комплименты от девушек, про внешность, про голос, про свои таланты (я художник), да и сам я относительно известный в соцсетях, знаком с известными людьми, вроде В. Епифанцева. Но чувство инаковости не покидает. Я и сам себе как будто нравлюсь, но пока не увижу других. Даже ладони и головы у других больше, чем у меня, мне кажется! Хотя я крупнее всех моих знакомых девушек/женщин. Кстати о голосе, однажды одна девушка посмеялась над ним. И почему-то именно эта критика меня задела. Да и мать меня всегда критикует, видимо с благими целями. Я всегда по своей доверчивости к ней воспринимал ее слова как абсолютную правду. И только недавно прозрел, что она мало в чем по жизни права. Но внутренняя самокритика состоящая из ее фраз во мне остается и сейчас. Я не сильно люблю людей и стараюсь не слушать никого, но иногда настигает это чувство инфантильности, неполноценности, зависти. Кажется, что я еще младше, что я еще не готов к активной, взрослой жизни (хотя вряд ли хоть кто-то из моего окружения об этом догадывается). Понимаю, что годы летят быстро, и как я ни стараюсь, у других все как будто раньше происходит. Очень скоро стукнет 20, я уже точно не смогу чувствовать себя подростком, возраст уже немалый. Потом больше, больше... А я еще и к 18-то не готов. Могу я что-то с собой сделать продуктивное? Ведь сомневаюсь, что все эти люди действительно чувствуют себя такими взрослыми, какими кажутся мне, и каким возможно кому-то кажусь я сам.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Want to ask a psychologist a question online for free right now?

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.