Live:
Алена Губа
Алена Губа 1 hour тому: «Добрий день. Бажання бути з кимось, доповнювати своє життя, розділяти переживання - природнє. Люди проживають різні періоди свого життя, бувають самотності і бувають в партнерстві»
Людмила Петровна Колесник
Людмила Петровна Колесник 1 hour тому: «Вітаю ! Те, що Ви описуєте, більше схоже не на «лінь» чи просте небажання щось робити, а на стан, у якому психічних і фізичних ресурсів справді може не вистачати навіть на ті дії,»
Алена Губа
Алена Губа 2 hours тому: «Привіт. Коли дууууже багато питань, справ, речей і думати про те, як їх всі! одразу вирішити, то весь процес здається складним. Я б спробувала почати з одного, спершу подивитися на»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: nik8d6 Age: 19

Я их никогда не прощу

Доброго времени суток. Получилось так, что родители дали взятку, чтобы я получила Золотую медаль за успехи в учёбе. Да, я была отличницей, но на меня очень сильно морально давили, и в школе, и дома всегда был скандал. Бабушка умирала долго и мучительно 6 месяцев у нас дома, так как все её дети, которые брали ее пенсию, отказались за ней смотреть ( болезнь была слишком невыносимой, альцгеймер ). В сельской школе мои учителя меня считали какой-то богатой дочерью ученных. Классная руководительница все время твердила, что это ее заслуга что я отличница, и я ей должна отплатить за это. В классе было много претендентов на медаль, но именно я взяла, из-за вмешательства родителей. Хотела отказаться от всего этого. Для меня это было невыносимо. Я практически спала в этот год. Комната была в ужасном состоянии, в буквальном смысле свалка. Волосы могла не мыть, пока учитель не сделает замечание( и то потом это дело маскировала присыпкой). Много плакала. Даже угрожала самоубийством маме, но ей было все равно. Кричала директору по телефону. Выяснилось, что мама просто хотела показать, доказать, тем родственникам, которые бросили бабушку, да и вообще всем на что способна ее семья. Она сама не смогла получить медаль, и брат тоже. С тех пор прошло два года. Я поступила через год ничегонеделения. Меня никуда не отпускали, не работать, не на курсы. Начался бунт. Так как они профессора, им было стыдно за меня. ( говорили коллегам что я учусь заграницей) Через год поступила в универ, на нелюбимую специальность, на платном. Единственной мотивацией было уйти подальше от родителей. Жила в общаге, хоть можно было и из дома ехать в универ. И я считаю это было самым лучшим решением. Но уйти надолго не получилось. Я снова с ними сейчас. Такое чувство я все равно живу не своей жизнью. Рядом с ними я все время ругаюсь, хочу уйти, плачу, кажется только после их смети я обрету свободу(но иногда ментально действую как они). В отчаянии хочется все это закончить. Как начать жить? Как уйти от них далеко. Как обрести храбрость, и понять что я хочу?
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Want to ask a psychologist a question online for free right now?

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.