Прийняття себе

З самого дитинства я маю симпатію до своєї статі. Мені не подобаються всі слова які на це вказують, тому мені не хочеться себе ідентифікувати таким чином і вішати на себе якісь ярлики. Хоча можливо мені просто страшно назвати себе геєм, а все інше просто виправдання. Тому що я навіть вимовити це не можу.
Довгий час я надіявся, що це пройде. Мені здавалося, що всі хлопці через це проходять. Але я дорослішання і це не проходило. Я зміг це прийняти для себе тільки тоді, коли мені виповнилося 20. Але я й надалі нікому про це не розповідав. Трохи пізніше у мене зявилися відносини, а через короткий час інші. Я був щасливий. З часом я поділився цим зі своїми друзями, пізніше зі знайомими, мені ставало дедалі легше з цим жити.
Приблизно через рік мої батьки почали задавати мені запитання, чи я часом не гей. Ці запитання викликали у мене дуже сильний дискомфорт, я змінював тему, казав що ні, але аони питали знову і знову. Пізніше мама побаяила мене з моїм тогочасним хлопцем. На наступний день ми з нею поговорили. Вона сказала, що звісно не рада, але не засуджує мене, просто боїться за мене, мою безпеку і майбутнє. Мені й досі неприємна ця розмова, але виключно через те, що мене наче розсекретили. Після цього ми більше не піднімали цю тему і поводимося так, наче нічого й не було.
Здавалось би все більш менш окей. Мама знає, друзі і деякі знайомі теж. Але мені все одно страшно. Страшно шо дізнаються інші родичі, знайомі з університету, що вони розкажуть ще комусь. В той же момент мені хочеться зробити камін-аут. Таким чином поставити крапку в цій історії, але зновк ж таки, мені страшно, я не хочу щоб всі про це знали.
Іноді я думаю що не достойний життя, що я жахлива людина. Не знаю що з цим робити і як бути.