Страшно зважитись на розлучення, але нещаслива в сімейному житті

Доброго дня, шановні психологи!
Схоже, я не люблю свого чоловіка, не щаслива в шлюбі зараз і не бачу перспективи щастя в майбутньому.
Ми обоє розвиваємось в стосунках, комунікації, стараємось, вирішуємо непорозуміння. Я бачу з боку чоловіка бажання догодити, хоча періодично і буває пасивність, байдужість. Сама теж стараюсь для нього і дітей. Але я не відчуваю до нього симпатії, сексуального інтересу, пристрасті, кохання. В мене є до нього звичайна людська любов і турбота, як до близької людини, наприклад - як до дитини, батька чи брата, є вдячність за те, що він робить, дає. Але є відчуття, що втрачаю життя і не отримую повної насолоди, реалізації, не отримую і не даю повноцінну, яскраву, сексуальну любов, справжню, з щирим інтересом один до одного, таку, якої б я хотіла.

Хочеться жити в злагоді, в мирі, в гармонії з собою. Жити чесно по відношенню до інших. Отримувати в стосунках задоволення від партнера і щоб це було взаємно.

Зараз мені здається, що ні один варіант не буде правильним і безболісним - ні залишатись в цих стосунках і обманювати (бо сказати чоловіку що не люблю його і не хочу бути з ним не можу, це точно зробить йому боляче, і я мушу вести себе як нормальна любляча жінка, хоч і не кохаю його), ні розлучитись, зробивши боляче йому, піддавши величезному стресу дітей і себе, при цьому ще не відомо, як буде далі. Хоча і залишаючись і таємно страждаючи я не можу насправді давати щось хороше чоловіку і дітям, я спустошена, і всі сили витрачаю на підтримку цієї маски, брехні. Бо страшно ступити крок, помилитись.

Чи можу я якимось чином полюбити по справжньому чоловіка і реалізуватись в цих стосунках? Чи можна вийти з них і витримати це? (Я розумію, що це однозначно буде важко і болісно для всіх)

Мені подобається інший чоловік (стосунків з ним немає, але є величезний інтерес до нього), але я не впевнена, що ця симпатія справжня, а не спосіб розважитись, переключити увагу з того, що мене не влаштовує в сім'ї. Я розумію, якщо я розлучусь і спробую будувати стосунки з ним - жодних гарантій, що щось вдасться.

Коли одружувалась з чоловіком - сильних почуттів в мене не було, ні справжньої пристрасті, кохання. В мене була потреба одружитись, щоб покинути свою батьківську сім'ю, в якій була нестабільна ситуація, страшні конфлікти, відсутність розуміння і підтримки від родичів. А жити самостійним життям, тобто працювати, орендувати житло і самостійно вирішувати все я боялась. Зараз так само боюсь, до речі. І боюсь залишатись, терпіти все. Що робити?