Проблеми у стосунках з мамою

Варто почати, мабуть, з того, що мої стосунки з мамою ніколи не були простими і легкими і я єдина дитина в сім'ї. Завжди виникали конфлікти і непорозуміння. Я щасливо вийшла заміж, переїхала в інше місто і думала, що на цьому мої проблеми закінчились і нарешті я стану дорослою в очах своєї мами.
З появою внука ситуація почала набирати інших обертів. Мама почала приїжджати допомагати, прибирати в квартирі, незважаючи на мій супротив (я завжди хотіла щоб мама приїжджала до мене просто в гості і відпочивала), на що мама ображалась, категорично не чула моєї точки зору, аргументи були такими: "а от я б в свій час хотіла, щоб мені так допомагали!" і в такому роді... мама почала переходити межі, втручатись в моє особисте життя, випитувати мало не кожну хвилину мого дня і моєї дитини. До того додається ще те, що вона не сприймає і я б сказала не поважає мого чоловіка, хоч він зразковий сім'янин, батько, успішний керівник. Ймовірно через те, що він завжди стає на мою сторону, коли мама починає висловлювати свою точку зору стосовно виховання моєї дитини, стосовно того як робити ремонт вдома, шо і коли і за яку ціну купляти. Поговорити і роз'яснити - виключено. Іноді складається враження, шо чим старшою мама стає - тим нереальніше донести до неї якусь точку зору, яка суперечить її власній. Я ніколи не чула від неї якоїсь похвали. Іноді, якісь нейтрально-схвальні слова можна почути коли вона вже замічає шо перегинає палку і розуміє шо я потребую цього схвалення від неї. Вся зацікавленість зводиться тільки до внука. Часом мама днями не питає як справи в мене, тільки як справи в сина в школі, шо їв, куда ходив, чи здоровий і так далі. Я щиро не хочу образити, але деколи здається що єдиний вихід з положення - це просто розірвати стосунки.
Відчуваю залежність від маминої точки зору, відчуваю хвилювання перед тим, як мама має приїхати, бо знаю, що почнеться критика навіть якшо не словами, то поглядами, відчуваю вину якшо не позвоню декілька разів на день і тд. Розумію, що стала вже залежна від такого типу стосунків, а це мені псує життя.
Деколи здається шо я ніколи не стану достатньо хорошою шоб нарешті отримати те схвалення від мами, якого чекаю з дитинства. І якщо раніше, в підлітковому періоді, коли довкола було багато друзів, в цьому не відчувалось необхідності, то зараз, коли хотілось би зближення з мамою, стати дорослими подругами, розумію шо ніколи не стану в очах своєї мами дорослою.