Проблеми у стосунках з мамою

Доброго дня, Юля, стосунки з мамою для кожної людини дуже важлива тема.
Коли ви намагайтесь розмовляти з мамою про ваші почуття щодо її поведінки, що саме відбувається?

Вы не сепарировались от мамы.
Сепарация это не только и не столько про отдельное проживание и финансы, но про психологическую независимость - когда нет оглядки на то, что скажет мама, на осознавание права иметь свои ценности, взгляды, отличные от маминых, это умение очертить границы, не позволять их нарушать и не испытывать чувство вины.
Сепарация в идеале происходит в подростковом возрасте, а потом и в 17-18 лет, когда родитель уже осознает и готов отпустить ребенка во взрослую жизнь.
Но увы, чаще всего, родители не готовы к этому, более того, активно сопротивляются и пытаются подавить любые попытки со стороны ребенка это сделать. А потом и сам ребенок ничего не делает в сторону отделения, максимум съезжает.
Поэтому этот процесс нужно сейчас начать вам. Поскольку ваша мама не принимает вашу взрослость, не осознает, что нарушает границы и не слышит вас, то процесс будет длительным, болезненным и потребует от вас инициативы, сил и терпения.
В идеале это делать с психотерапевтом. Потому что в процессе выстраивания своих границ, вы неизбежно будете сталкиваться с маминым негативными реакциями - злостью, обидой, манипуляциями и тп. И вас саму в эти моменты будут затапливать разные переживания - чувство вины, раздражение, усталость и отчаяние достучаться до мамы, будут откаты и новые попытки отстоять свое право на свою! жизнь. И в этом процессе нужна поддержка, возможность прожить свои переживания и идти дальше. И как раз психолог и общение с ним будут и той самой помощью и поддержкой на этом пути.
К сожалению, шанса дождаться, что мама сама прозреет и скажет "доця, ты уже взрослая, я это принимаю и уважаю твои границы" нет.

Не важно, что думает мама и как вас воспринимает. Важны ваши ощущения себя, какой вы себя видите.
Для сепарации не надо переезжать далеко, она возможна и при жизни недалеко друг от друга.
Просто вы в глубине души остаетесь маленькой девочкой, которая боится встретиться с реакцией мамы на какие-то свои слова.
Ведь вы имеете полное право оговорить, как часто вы хотите ее видеть в гостях. Возможно даже сказать, что "извини, мама, но на этот день у меня другие планы, увидимся в другой раз".
Мама может обижаться, манипулировать, но вы не отвечаете за ее реакции и переживания. Это ее часть работы признать вас взрослой, перейти на новый уровень отношений и понимать, что отказ увидеться сегодня это не про отсутствие любви, а про то, что другой человек живет свою жизнь.
Хотя порой родители так достают, что желание общаться минимально. И это опять таки вина не ребенка.
Вы пишите, что произошел откат после рождения ребенка и вы стали больше общаться с мамой.
Тут тоже вопрос про то, а было ли это откатом или просто выявило вашу зависимость от мамы.
Ведь можно и с ребенком обустроить свой быт и свой день так, чтобы было время и на себя, и на подруг.

Добрый день, Юля!

Варто почати, мабуть, з того, що мої стосунки з мамою ніколи не були простими і легкими і я єдина дитина в сім'ї. Завжди виникали конфлікти і непорозуміння. Я щасливо вийшла заміж, переїхала в інше місто і думала, що на цьому мої проблеми закінчились і нарешті я стану дорослою в очах своєї мами.
З появою внука ситуація почала набирати інших обертів.

Сформулируйте свой вопрос пожалуйста. Что Вы хотите? Скажите, что у Вашей мамы с личной жизнью? Сколько ей лет? Какие отношения с мужем? Вашей маме сложно понять, что Вы уже выросли и живете своей самостоятельной жизнью.

Я понимаю, что Вы можете испытывать чувство вины, но и злости на маму. Возможно, что маме сложно контролировать что-то в своей жизни и, поэтому ей легче контролировать Вас. В таком случае Вам нужно говорить с мамой об этом, что Вы ее любите, но у Вас своя жизнь. Стоит поговорить с мамой о том, что она свои приходы должна с Вами согласовывать.

Я думаю, что нужно постепенно говорить с мамой об этом, если Вы чувствуете, что это уже перебор. Здесь только Вы сами решаете, сколько и когда.

Это ваша задача расставлять границы и защищать их.
Пока вы будете выбирать позицию

краще ми нікуди ніхто не поїдемо, ніж їхати в такій компанії.

ничего не поменяется

Юлю, Ви дуже добре розумієте, що відбувається, і це вже гарно.
Стосовно залежності від маминої думки (оцінки) – так, це непросто, але ж Ви вже знаєте, «як це», коли в підлітковому віці не мали такої залежності, це може допомогти Вам знов наблизитися всередині себе до такого відчуття як «важливо тільки те, що я вважаю вірним, все інше – не про мене та моє життя».
Тут важливо укріпити свою впевненість в собі, мати підтримку чоловіка (а вона у Вас вже є), мати те «класне» у власній родині, яке надихає на відстоювання і оберігання свого маленького Світу.
Коли Ви всередині впевнені в тому, що Ви «краще знаєте», бо це ваше власне Життя, ваша власна Родина, то легше сприймати критику, або зупиняти її.
Ви можете виробити свої власні «правила», з якими Вам буде комфортно.
Наприклад, телефонувати мамі коли дійсно хочете, або треба, а не багато разів на день, розповідати тільки те, що хочете, питати про її справи, а в разі критики мати «заготовки» для відповідей по типу «ми так не хочемо», «ми вважаємо інакше», «в нашій родині ми так не будемо робити», «я почула тебе» тощо.
Можна і повагу не порушити, і своє відстояти – спокійно і впевнено навчитися спілкуватися, «я поважаю тебе і хочу тебе бачити, але мити поли не треба».
Схоже на те, що ваша мама також намагається зблизитися з Вами, але в неї своє бачення того, як це все має відбуватися.
І тут поступово важливо розгрібати ті «завали», що вже накопичилися.
В чомусь мамі донести, що «так не треба», в чомусь спробувати інакше подивитись на ситуацію.
Наприклад, з миттям полів. Вона каже, що хотіла б, щоб їй допомагали в свій час, але не було кому, тому вона так «допомагає».
Це досить щиро виглядає, але Ви це сприймаєте як «вона хоче сказати, що я погана хазяйка».
Я не кажу, що мама має мити поли, - ваша задача відстоювати свої правила, які Вам близькі, просто спробувати «побачити її очима» та не сприймати це на свій рахунок.
Вам без зміни ставлення, без внутрішньої сепарації, взагалі дуже багато ситуацій будуть виглядати тільки крізь призму «мене не сприймають дорослою». Допомогти в цьому може робота з психологом у вашому місті, або онлайн.
А для початку можна спробувати поспостерігати за собою, і кожного разу, як виникає відчуття «мене вважають плохою мамою/хазяйкою/…» - знайти в собі те, в чому Ви класні, за що поважаєте себе, і не «крутити» далі думки про те, як до Вас ставляться інші.
І ще. Ви ніколи не станете ідеальною. Це не можливо, і не потрібно.
Всі, хто бачитимуть вашу «неідельність» - такі ж само неідеальні.
І будь які їх критичні зауваження – це ознака того, що вони бажають критикувати, а НЕ того, що з Вами щось «не так».
З Вами все «так», як Ви того хочете. І це має бути саме «неідеально».

Юля, Ви з дитинства травмовані своєю мамою і всі її маніпулятивні прийоми бездоганно працюють з Вами - Ви на гачку. І без детального не тільки розбору тих дитячих ситуацій, але й їх перепроживання, Ваш стан навряд чи зміниться.
Через це Ваше питання вимагає серйозної і глибинної психотерапевтичної роботи і перепискою точно не вирішиться.