Question

20-09-2021

Варто почати, мабуть, з того, що мої стосунки з мамою ніколи не були простими і легкими і я єдина дитина в сім'ї. Завжди виникали конфлікти і непорозуміння. Я щасливо вийшла заміж, переїхала в інше місто і думала, що на цьому мої проблеми закінчились і нарешті я стану дорослою в очах своєї мами.
З появою внука ситуація почала набирати інших обертів. Мама почала приїжджати допомагати, прибирати в квартирі, незважаючи на мій супротив (я завжди хотіла щоб мама приїжджала до мене просто в гості і відпочивала), на що мама ображалась, категорично не чула моєї точки зору, аргументи були такими: "а от я б в свій час хотіла, щоб мені так допомагали!" і в такому роді... мама почала переходити межі, втручатись в моє особисте життя, випитувати мало не кожну хвилину мого дня і моєї дитини. До того додається ще те, що вона не сприймає і я б сказала не поважає мого чоловіка, хоч він зразковий сім'янин, батько, успішний керівник. Ймовірно через те, що він завжди стає на мою сторону, коли мама починає висловлювати свою точку зору стосовно виховання моєї дитини, стосовно того як робити ремонт вдома, шо і коли і за яку ціну купляти. Поговорити і роз'яснити - виключено. Іноді складається враження, шо чим старшою мама стає - тим нереальніше донести до неї якусь точку зору, яка суперечить її власній. Я ніколи не чула від неї якоїсь похвали. Іноді, якісь нейтрально-схвальні слова можна почути коли вона вже замічає шо перегинає палку і розуміє шо я потребую цього схвалення від неї. Вся зацікавленість зводиться тільки до внука. Часом мама днями не питає як справи в мене, тільки як справи в сина в школі, шо їв, куда ходив, чи здоровий і так далі. Я щиро не хочу образити, але деколи здається що єдиний вихід з положення - це просто розірвати стосунки.
Відчуваю залежність від маминої точки зору, відчуваю хвилювання перед тим, як мама має приїхати, бо знаю, що почнеться критика навіть якшо не словами, то поглядами, відчуваю вину якшо не позвоню декілька разів на день і тд. Розумію, що стала вже залежна від такого типу стосунків, а це мені псує життя.
Деколи здається шо я ніколи не стану достатньо хорошою шоб нарешті отримати те схвалення від мами, якого чекаю з дитинства. І якщо раніше, в підлітковому періоді, коли довкола було багато друзів, в цьому не відчувалось необхідності, то зараз, коли хотілось би зближення з мамою, стати дорослими подругами, розумію шо ніколи не стану в очах своєї мами дорослою.

Вопрос от: Юля; Возраст: 32

понравился вопрос?

20-09-2021 10:56:19Дополнение от автора

Коли після чергових непорозумінь і конфліктів приймаю рішення не телефонувати, або телефонувати тільки "по ділу", стати нарешті "дорослою" і "незалежною", відчуваю тривогу і страх за таке рішення, шо мама образиться, знову подзвонить зі словами "а чого ви не дзвоните" чи " а куда то ви пропали" і мені знову прийдеться виправдовуватись за своє небажання спілкуватись з нею і вигадувати. Злюсь на себе, шо ці думки не повинні займати стільки мого вільного часу і водночас не знаю як нарешті це все вирішити.

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

20-09-2021 11:25:58Дополнение от автора

Елена Александровна, раніше, я лише раз, чи два, піднімала питання того, що я вже доросла, заміжня і не потребую такого втручання. Закінчувалось все конфліктом, образами, дзвінками від тата "чого мама через тебе плаче" і тд. Для мене це було дуже образливо, оскільки причин для конфлікту не було. я просто наполягала на тому, шо не хочу, шоб мама прибирала в мене вдома, оскільки ітак все життя важко працює, а просто хочу шоб мама приїжджала відпочити до мене. з цього всього тоді розрослась така перекручена проблема, що після цього, я вже не намагаюсь відстояти свої права, лише стараюсь згладжувати купти, уникати конфліктих моментів і мінімізувати зустрічі.

20-09-2021 11:33:02Дополнение от автора

Валентина Михайловна,
так, я з вами абсолютно погоджуюсь, що я не пройшла етап сепарації від мами. Навіть не так. Після заміжжя, а точніше після народження дитини відбувся ніби регрес в цьому питанні. Бо друзі відійшли на другий план, а коли сидиш постійно вдома з маленькою дитиною і тобі бракує спілкування - починаєш більше спілкуватись з мамою. А оскільки ми вже були один від одного "частково сепаровані" на даний момент, зближення вже мало б відбутись на якомусь іншому рівні, "дорослому". А в мене виникає іноді враження, шо ця моя потреба в спілкуванні на той момент сприйнялась моєю мамою як потреба в ній і ніби я знову "маленька". І отут то вона вирішила мені "видати" всю цю увагу, якої мені бракувало від неї в дитинстві. Яка була актуальна тоді, але вже точно не зараз. Вона почала нав"язуватись з допомогою, увагою і я старалась дати зрозуміти шо це забагато і занадто. Іноді мені здається шо я навіть на інший кінець планети якшо переїду - то це нічого не дасть. Відверто, я іноді це сприймаю так, ніби вона не вважає мене достатньо хорошою мамою і для моєї дитини, інакших причин в бажанні постійно контролювати життя моєї дитини я не бачу.

20-09-2021 12:21:54Дополнение от автора

Ольга Владимировна Головченко,
Я хочу, насправді, щоб від мене вже відчепились і перестали лізти в моє життя з розпитуванням (бо іноді це звучить як допит і бажання контролю, а не просто зацікавлення тим, шо відбувається в моєму житті).
Моя мама заміжня вже більше 30 років, але стосунків, як таких, там немає. це просто співіснування.
Останнім часом взагалі пролунала така фраза: "Ви на море збираєтесь? Давайте я з вами поїду, бо я ше ніколи не була на морі закордоном" або взагалі, розмовляє з моїм сином і коли він розповідає шо ми кудись їдемо, то каже "О, а візьми мене з собою"...
І мене це шокує, бо я не уявляю відпочинку з мамою в дорослому віці, бо провести разом пів дня це вже для мене виклик, але відмовити не можу, бо це ж мама, вона багато для мене зробила і тд.
І ловлю себе на думці шо краще ми нікуди ніхто не поїдемо, ніж їхати в такій компанії.

20-09-2021 12:52:28Дополнение от автора

Вона ніколи не приїжджає без дозволу, коли внук гостює в неї теж завжди узгоджує скільки часу можна дивитись тв, планшет і тд. Але іноді ці рамки "прориває" і починається повчання в питаннях виховання, чи взагалі як нам жити наше життя.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Нiна Уенем
(Онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Елена Александровна Фомина (Харьков) · Answer 1 · 2021-09-20 11:10:07

Доброго дня, Юля, стосунки з мамою для кожної людини дуже важлива тема.
Коли ви намагайтесь розмовляти з мамою про ваші почуття щодо її поведінки, що саме відбувається?

Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) · Answer 2 · 2021-09-20 11:18:24

Вы не сепарировались от мамы.
Сепарация это не только и не столько про отдельное проживание и финансы, но про психологическую независимость - когда нет оглядки на то, что скажет мама, на осознавание права иметь свои ценности, взгляды, отличные от маминых, это умение очертить границы, не позволять их нарушать и не испытывать чувство вины.
Сепарация в идеале происходит в подростковом возрасте, а потом и в 17-18 лет, когда родитель уже осознает и готов отпустить ребенка во взрослую жизнь.
Но увы, чаще всего, родители не готовы к этому, более того, активно сопротивляются и пытаются подавить любые попытки со стороны ребенка это сделать. А потом и сам ребенок ничего не делает в сторону отделения, максимум съезжает.
Поэтому этот процесс нужно сейчас начать вам. Поскольку ваша мама не принимает вашу взрослость, не осознает, что нарушает границы и не слышит вас, то процесс будет длительным, болезненным и потребует от вас инициативы, сил и терпения.
В идеале это делать с психотерапевтом. Потому что в процессе выстраивания своих границ, вы неизбежно будете сталкиваться с маминым негативными реакциями - злостью, обидой, манипуляциями и тп. И вас саму в эти моменты будут затапливать разные переживания - чувство вины, раздражение, усталость и отчаяние достучаться до мамы, будут откаты и новые попытки отстоять свое право на свою! жизнь. И в этом процессе нужна поддержка, возможность прожить свои переживания и идти дальше. И как раз психолог и общение с ним будут и той самой помощью и поддержкой на этом пути.
К сожалению, шанса дождаться, что мама сама прозреет и скажет "доця, ты уже взрослая, я это принимаю и уважаю твои границы" нет.

Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) · Answer 3 · 2021-09-20 11:42:58

Не важно, что думает мама и как вас воспринимает. Важны ваши ощущения себя, какой вы себя видите.
Для сепарации не надо переезжать далеко, она возможна и при жизни недалеко друг от друга.
Просто вы в глубине души остаетесь маленькой девочкой, которая боится встретиться с реакцией мамы на какие-то свои слова.
Ведь вы имеете полное право оговорить, как часто вы хотите ее видеть в гостях. Возможно даже сказать, что "извини, мама, но на этот день у меня другие планы, увидимся в другой раз".
Мама может обижаться, манипулировать, но вы не отвечаете за ее реакции и переживания. Это ее часть работы признать вас взрослой, перейти на новый уровень отношений и понимать, что отказ увидеться сегодня это не про отсутствие любви, а про то, что другой человек живет свою жизнь.
Хотя порой родители так достают, что желание общаться минимально. И это опять таки вина не ребенка.
Вы пишите, что произошел откат после рождения ребенка и вы стали больше общаться с мамой.
Тут тоже вопрос про то, а было ли это откатом или просто выявило вашу зависимость от мамы.
Ведь можно и с ребенком обустроить свой быт и свой день так, чтобы было время и на себя, и на подруг.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 4 · 2021-09-20 12:11:33

Добрый день, Юля!

цитата:

Варто почати, мабуть, з того, що мої стосунки з мамою ніколи не були простими і легкими і я єдина дитина в сім'ї. Завжди виникали конфлікти і непорозуміння. Я щасливо вийшла заміж, переїхала в інше місто і думала, що на цьому мої проблеми закінчились і нарешті я стану дорослою в очах своєї мами.
З появою внука ситуація почала набирати інших обертів.

Сформулируйте свой вопрос пожалуйста. Что Вы хотите? Скажите, что у Вашей мамы с личной жизнью? Сколько ей лет? Какие отношения с мужем? Вашей маме сложно понять, что Вы уже выросли и живете своей самостоятельной жизнью.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 5 · 2021-09-20 12:48:13

Я понимаю, что Вы можете испытывать чувство вины, но и злости на маму. Возможно, что маме сложно контролировать что-то в своей жизни и, поэтому ей легче контролировать Вас. В таком случае Вам нужно говорить с мамой об этом, что Вы ее любите, но у Вас своя жизнь. Стоит поговорить с мамой о том, что она свои приходы должна с Вами согласовывать.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 6 · 2021-09-20 12:59:11

Я думаю, что нужно постепенно говорить с мамой об этом, если Вы чувствуете, что это уже перебор. Здесь только Вы сами решаете, сколько и когда.

Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) · Answer 7 · 2021-09-20 13:51:49

Это ваша задача расставлять границы и защищать их.
Пока вы будете выбирать позицию

цитата:

краще ми нікуди ніхто не поїдемо, ніж їхати в такій компанії.

ничего не поменяется

Наталия Горская (Киев) · Answer 8 · 2021-09-20 15:37:48

Юлю, Ви дуже добре розумієте, що відбувається, і це вже гарно.
Стосовно залежності від маминої думки (оцінки) – так, це непросто, але ж Ви вже знаєте, «як це», коли в підлітковому віці не мали такої залежності, це може допомогти Вам знов наблизитися всередині себе до такого відчуття як «важливо тільки те, що я вважаю вірним, все інше – не про мене та моє життя».
Тут важливо укріпити свою впевненість в собі, мати підтримку чоловіка (а вона у Вас вже є), мати те «класне» у власній родині, яке надихає на відстоювання і оберігання свого маленького Світу.
Коли Ви всередині впевнені в тому, що Ви «краще знаєте», бо це ваше власне Життя, ваша власна Родина, то легше сприймати критику, або зупиняти її.
Ви можете виробити свої власні «правила», з якими Вам буде комфортно.
Наприклад, телефонувати мамі коли дійсно хочете, або треба, а не багато разів на день, розповідати тільки те, що хочете, питати про її справи, а в разі критики мати «заготовки» для відповідей по типу «ми так не хочемо», «ми вважаємо інакше», «в нашій родині ми так не будемо робити», «я почула тебе» тощо.
Можна і повагу не порушити, і своє відстояти – спокійно і впевнено навчитися спілкуватися, «я поважаю тебе і хочу тебе бачити, але мити поли не треба».
Схоже на те, що ваша мама також намагається зблизитися з Вами, але в неї своє бачення того, як це все має відбуватися.
І тут поступово важливо розгрібати ті «завали», що вже накопичилися.
В чомусь мамі донести, що «так не треба», в чомусь спробувати інакше подивитись на ситуацію.
Наприклад, з миттям полів. Вона каже, що хотіла б, щоб їй допомагали в свій час, але не було кому, тому вона так «допомагає».
Це досить щиро виглядає, але Ви це сприймаєте як «вона хоче сказати, що я погана хазяйка».
Я не кажу, що мама має мити поли, - ваша задача відстоювати свої правила, які Вам близькі, просто спробувати «побачити її очима» та не сприймати це на свій рахунок.
Вам без зміни ставлення, без внутрішньої сепарації, взагалі дуже багато ситуацій будуть виглядати тільки крізь призму «мене не сприймають дорослою». Допомогти в цьому може робота з психологом у вашому місті, або онлайн.
А для початку можна спробувати поспостерігати за собою, і кожного разу, як виникає відчуття «мене вважають плохою мамою/хазяйкою/…» - знайти в собі те, в чому Ви класні, за що поважаєте себе, і не «крутити» далі думки про те, як до Вас ставляться інші.
І ще. Ви ніколи не станете ідеальною. Це не можливо, і не потрібно.
Всі, хто бачитимуть вашу «неідельність» - такі ж само неідеальні.
І будь які їх критичні зауваження – це ознака того, що вони бажають критикувати, а НЕ того, що з Вами щось «не так».
З Вами все «так», як Ви того хочете. І це має бути саме «неідеально».

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 9 · 2021-09-20 16:12:14

Юля, Ви з дитинства травмовані своєю мамою і всі її маніпулятивні прийоми бездоганно працюють з Вами - Ви на гачку. І без детального не тільки розбору тих дитячих ситуацій, але й їх перепроживання, Ваш стан навряд чи зміниться.
Через це Ваше питання вимагає серйозної і глибинної психотерапевтичної роботи і перепискою точно не вирішиться.

Проблеми у стосунках з мамою