Live:
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 4 hours тому: «Соціальна тривожність – це досить поширена проблема у світі. Ваш стан зрозумілий. Нові сусіди, відсутність особистого простору – все це викликає напругу. Поставте собі питання: »
Віталія Юріївна Мельник
Віталія Юріївна Мельник 4 hours тому: «Добрий вечір. Ви описуєте на форумі історію ваших відносин, довжиною в кілька десятків років. Скажіть, будь ласка, на яку допомогу ви очікуєте від психологів сайту?»
Віталія Юріївна Мельник
Віталія Юріївна Мельник 4 hours тому: «Добрий день. Мені шкода, що ви в такій ситуації. "Что делать дальше"-Зверніться за допомогою до психіатра та почніть роботу з психотерапевтом.»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: nik64c Age: 21

Недопонимания с родителями

Здравствуйте, мне 19 лет, живу с родителями, учёбу оплачивают они и все мои жизненные расходы происходят за их счёт. До 12 лет у меня не было отца, в 12 лет мама познакомила с отчимом. Он человек хороший, однако не умеет контролировать свои эмоции, особенно гнев. В переходном возрасте меня воспитывали больше по методу кнута, разговоры по их мнению, мало эффективны. В то время я закрылась от них. Больше всего меня ранил не ремень и удары, а использование моих же проблем против меня при ссоре. К примеру, рассказываю маме о своей проблеме, она её обесценивает и отвечает, что у людей есть проблемы и похуже. Отчиму я не рассказывала никогда, возможно по причине того, что его советы мне противны. Это меня также волнует, каждый раз, когда мы говорим друг с другом мне хочется побыстрее завершить разговор. Сейчас с родителями общаюсь более менее, но во время ссор, по мнению матери, я становлюсь ленивой, черствой, не улыбчивой, делающей все с одолжением дочерью с потребительским отношением. К слову, у меня ещё 3 младших, с которыми разница в 12, 16 и 18 лет. Я за ними не присматриваю, потому что есть 2 няньки, только вечером слежу за ними, по дому тоже ничего не делаю, живу в масле. Возвращаясь к словам мамы, я не улыбаюсь, потому что не вижу в этом смысла, одолжение не делаю, просто в голове совсем другие мысли(это мое мнение). В последней ссоре отчим сказал, что я его ненавижу, но это не так. Да, порой я раздражаюсь из-за него, однако ненависти никакой нет. Какого моё отношение у нему? Нейтральное, его не ненавижу, но и не люблю. Родители говорят, что так дальше продолжаться не может и нужно меняться, а именно держать свои эмоции в себе, всегда улыбаться и быть благодарной за то, что я живу как сыр в масле. В последнее время часто приходят мысли о суициде, однако я не могу этого сделать, так как есть младшие. Я благодарна родителям за все что они делают. Но каждый раз, когда мама говорит вышеописанные слова, задумываюсь о том, веду ли я себя нормально, может и вправду стоит стать той, кого они хотят видеть во мне. Я запуталась в себе, уже не помню как себя ведёт настоящая я.
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?